29 грудня 2018 року Справа № 280/4804/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
13 листопада 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вимог ч.2 ст.40 та ст.29 цього Закону;
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням вимог ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2016-2017 рр.), а саме 5377,90 грн.), та вимог ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом підвищення пенсії на 114% та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.
Ухвалою суду від 19.11.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з грудня 1997 року він перебуває на обліку в Центральному об'єднаному управління Пенсійного фонду україни м.Запоріжжя та отримував пенсію і зниженням пенсійного віку, призначену на пільгових умовах по Списку №2 у відповідності до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а 14.08.2018 звернувся до об'єднаного управління з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також просив провести підвищення розміру пенсії на 114 відсотків, у зв'язку з більш пізнім виходом на пенсію. Вказує, що відповідачем було необґрунтовано та безпідставно прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, а також безпідставно відмовлено в підвищенні розміру пенсії. Позивач вважає, що оскільки після досягнення пенсійного віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він виявив бажання працювати та отримувати пенсію з більш пізнього часу, то відповідно має право на отримання підвищення пенсії, відповідно до приписів статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на те, що позивач з грудня 1997 року отримує пенсію за віком, яка призначена та виплачується відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». В свою чергу, Законом України «Про пенсійне забезпечення», зокрема статтею 13, визначено виключно пільгу, що уточнює норму щодо віку окремим громадянам за стаж роботи на посадах із шкідливими умовами праці. Зазначає, що розрахунок розміру пенсії позивача здійснений за формулою, що визначена Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач вказує на те, що є неможливим повторно призначити позивачу пенсію та повторно обчислити її розмір, оскільки зазначений вид пенсії виплачується позивачу з 1997 року. Також, відповідач вказує на відсутність підстав для підвищення розміру пенсії позивача, в порядку статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач фактично реалізував право виходу на пенсію ще у 1997 році.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя з 01.12.1997 року та отримував пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, в зв'язку з наявністю стажу роботи на посадах, передбачених Списком №1. На підставі особистої заяви від 14.01.1998 року відповідачем здійснено призначення пенсії відповідно до норм п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»(чинний до 31.12.2003).
14 серпня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, в якій просив призначити пенсію за віком на загальних підставах, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням ч.2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за два календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком, тобто 2016-2017 роки (5378,09 грн.), а також просила здійснити перерахунок пенсії із застосуванням підвищення, передбаченого ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за більш пізній вихід на пенсію.
Листом об'єднаного управління від 30.08.2018 №539/Л-9 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки розмір пенсії за віком обраховано відповідно до вимог Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та перерахований з 01.01.2004. Крім того, з 01.10.2017 було здійснено осучаснення заробітної плати, з якої обчислена пнсія, із застосуванням показників середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за три попередні роки (2014, 2015, 2016 роки).
Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З матеріалів адміністративної справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що з 01 грудня 1997 року позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах (за Список №1), відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». На підставі заяви позивача від 14.01.1998 відповідачем призначено пенсію (за Списком №2) відповідно до норм пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції чинній станом на момент призначення позивачу пенсії), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
В свою чергу, частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній станом на 14.08.2018) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Таким чином, дія Закону України «Про пенсійне забезпечення» поширюється на визначення права особи на пенсію, тоді як умови виплати цієї пенсії регулюються нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Положеннями частини першої статті 9 Закону №1058-IV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Частиною другою статті 40 Закону №1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn ); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Відповідно до абзацу 2 пункту 4-4 Прикінцевих положень №1058-IV, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Отже, у випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV у період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2016 та 2017 роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Приписи частини третьої статті 45 Закону №1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року у справі №316/734/16-а висловили свою позицію стосовно того, що статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Втім вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14.
Позивач стверджує, що при його зверненні із заявою до відповідача після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він набув право на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки за таким призначенням він звернувся вперше.
Вказані доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Втім вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказаний висновок не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (21-633а15), який полягає в тому, що особі, якій до досягнення загального пенсійного віку була призначена та виплачувалась пенсія іншого виду (пенсія за вислугу років) і на підставі іншого Закону, при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із досягненням такого віку вона (пенсія) має обраховуватися на підставі положень статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як вперше.
Проте, оскільки заява ОСОБА_1 від 14 серпня 2018 року про призначення пенсії фактично стосувалась призначення того самого виду пенсії - пенсії за віком, яка вже була призначена у 1997 році, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої зарплати працівників зайнятих в галузях економіки України за 2016-2017 роки.
Вказана правова позиція суду узгоджується з судовими рішеннями Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №185/860/17, від 23.10.2018 у справі №334/2653/17, від 08.05.2018 у справі №337/1539/17(2-а/337/135/2017), від 02.05.2018 у справі №334/10787/15-а, від 15.05.2018 №127/20271/17, від 20.03.2018 №К/9901/12053/18.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача збільшити розмір пенсії за віком, відповідно до статті 29 Закону №1058, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
За змістом вказаної норми підвищення розміру пенсії за віком визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Отже, для підвищення пенсії на підставі ч.1 ст.29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» необхідна наявність наступних умов: звернення за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку, ніж передбачено абзацом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; не одержання жодного виду пенсії після досягнення пенсійного віку; наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом 1 ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин, коли позивач реалізував право виходу на пенсію у 1997 році за Законом України «Про пенсійне забезпечення», то його звернення із заявою про призначення пенсії за віком у 2018 році не може вважатись відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 1997 року по 2018 рік позивач отримував пенсію за віком, проте із зниженням пенсійного віку.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для підвищення розміру пенсії позивача, на підставі приписів статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем доведено правомірність рішення від 30.08.2018 №539/Л-9, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком та підвищення пенсії, відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (69067, АДРЕСА_1, іпн: НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійнго фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 29.12.2018
Суддя О.О.Артоуз