79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"18" грудня 2018 р. Справа №909/494/18
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого судді Галушко Н.А.
суддів Орищин Г.В.
Желіка М.Б.
при секретарі Н.Кишинюк
за участю представників сторін:
від позивача: Опир І.Я.- особисто, Качур С.В.-адвокат;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Рідна земля", с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, б/н від 27.09.18
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 (суддя Фанда О.М., м.Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 10.09.2018)
у справі № 909/494/18
за позовом Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича, м.Тернопіль
до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля", с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область,
про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за Договорами купівлі-продажу від 31.07.2017 №7 та від 03.01.2018 №1 в сумі 527 329, 86 грн.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 у справі №909/494/18 (суддя Фанда О.М.) позов Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича до Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за Договорами купівлі-продажу від 31.07.2017 №7 та від 03.01.2018 №1 в сумі 527 329, 86 грн.-задоволено повністю.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано належним чином договори купівлі-продажу сільськогосподарської продукції №7 від 31.07.17 та №1 від 03.01.18 в частині проведення оплати за отриманий товар. Відповідач в свою чергу не подав жодних доказів та не довів належним чином відсутність підстав для сплати заявленої позивачем заборгованості за поставлений товар, у звязку із чим суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про підставність стягнення з відповідача 497 740,00 грн. основної заборгованості (з урахуванням часткового погашення заборгованості відповідачем в сумі 1000 000,00 грн.), 20 765,16 грн. втрат від інфляційних процесів та 8 824,70 грн.-3 % річних.
Не погоджуючись з даним рішення, відповідач подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 у справі № 909/494/18 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.
Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає наступні:
суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п.6.1. договорів купівлі-продажу №7 від 31.07.17 та № 1 від 03.01.18 розрахунки за товар проводяться на умовах передоплати у розмірі 100 % або після оплати-по факту кожної партії поставки товару.
Апелянт трактує формулювання ,,по факту кожної партії поставки товару'' яке вказує на відсутність конкретного обумовленого сторонами строку (терміну) платежу на умовах після оплати, адже 100 % передоплата не відбулась.
На підставі вищенаведеного апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин ч.2 ст.530 ЦК України, згідно з якою якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.
Позивач предявив таку вимогу у вигляді претензії № 1 про погашення заборгованості за вищенаведеними договорами - 16.04.18. Вказана претензія отримана 24.04.18. Відтак, по закінченню семиденного строку від дня одержання претензії № 1, зобовязання, на думку апелянта, є протермінованим. Отже, граничний термін сплати настав -01.05.18. У свою чергу, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної події, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Одже в даному випадку, останній день переноситься на перший робочий день після 01.05.18, на 02.05.18, у звязку із чим, порушення зобовязання має свій початок із 03.05.18.
Також суд першої інстанції, визначаючи періоди нарахування сум, не врахував розяснення, викладені у постанові пленуму Вищого господарського суду України ,,Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань'' №14 від 17.12.13, згідно п.3.2. якої розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений , помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Зазначаючи вищенаведене, апелянт вказує про безпідстаність задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 20 765,16 грн.
Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо арифметичної правильності нарахування 3 % річних.
Як вбачається із розрахунку поданого позивачем, останнім двічі нараховано 3 % річних на суму 205 700, 00 грн.
Окрім того, нарахування 3 % річних мало б здійснюватись, починаючи з 03.05.18, а не з дня відвантаження.
Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2018 справу №909/494/18 призначено судді-доповідачу Галушко Н.А. та суддям Желіку М.Б. та Орищин Г.В..
Ухвалою суду від 26.10.18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Рідна земля" та встановлено строк для подання відзиву.
Ухвалою суду від 29.10.18 призначено розгляд справи №909/494/18 на 27.11.18.
27.11.18 ухвалою суду відкладено розгляд справи на 18.12.18 з мотивів, наведених у ній.
В судове засідання 18.12.18 з'явився позивач особисто та повноважний представник останнього, проти апеляційної скарги заперечили, надали усні пояснення по суті спору.
Представник апелянта в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не довів, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Частиною 3 статті 202 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Статтею 242 ГПК України, яка регламентує порядок вручення судового рішення, зазначено, що днем вручення судового рішення є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживаня чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, або відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи з вищевикладених положень Господарського процесуального кодексу України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень учасників справи, колегія суддів вважає відповідача належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що надає суду право розглянути справу без його участі.
Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне:
За встановленими судом першої інстанції та неоспореними обставинами вбачається, що 31.07.17 та 03.01.18 між Фізичною особою-підприємцем Опир І.Я. та Приватним сільськогосподарським підприємством "Рідна земля" укладено договори купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 7 та №1, відповідно до п.п. 1.1. яких позивач зобов'язався продати й передати, а відповідач прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме макуху соєву.
Згідно з п. 5.1 договорів №7 від 31.07.2017 року та №1 від 03.01.18 передавання товару відбувається на умовах ЕХW (франко-склад) продавця у м. Ланівці Тернопільської області, згідно Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс в редакції 2000 року. Товар вважається поставленим в момент його завантаження на транспортний засіб, наданий або погоджений покупцем: передавання товару відбувається за видатковою накладною (п. 5.2., п.5.3 Договору №7 від 31.07.2017 року та Договору №1 від 03.01.2018 року).
Пунктом 6.1 вищенаведених договорів купівлі-продаж передбачено, що розрахунки за товар проводяться на умовах передоплати у розмірі 100% або після оплати - по факту кожної партії поставки товару.
Продавець здійснив поставку покупцю товару у визначені в Договорах строки, що підтверджується відповідними видатковими і товарно-транспортними накладними. Зокрема, згідно видаткової накладної №19 від 01.12.2017 року позивачем поставлено товар на загальну вартість 211 266, 00 грн.
Згідно товарно-транспортної накладної №20 товар завантажено на транспортний засіб перевізника для його транспортування до населеного пункту Чисники Івано-Франківської області.
Відповідно до видаткової накладної №1 від 03.01.2018 року, складеної на виконання Договору №1 від 03.01.2018 року продавцем передано, а покупцем отримано партію товару на загальну суму 205 700 грн 00 к. Того ж дня (03.01.18) вказаний товар завантажено на транспортний засіб перевізника, про що свідчить товарно-транспортна накладна №1 від 03.01.18.
Згідно видаткової накладної №2 від 21.02.2018 року та товарно-транспортної накладної №2 від 21.02.18 позивач передав відповідачу товар на суму 180 774, 00 грн.
В матеріалах справи наявна претензія №1 від 16.04.2018 року, з якою позивач звернувся до відповідача у зв'язку з невиконанням останнім умов договорів купівлі-продаж №7 від 31.03.2017 року та №1 від 03.01.2018 року, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар в сумі 627 329, 86 грн., однак дана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
За наведених обставин, в звязку з невиконанням відповідачем умов договорів купівлі-продаж №7 від 31.03.2017 року та №1 від 03.01.2018 року, зокрема в частині щодо здійснення оплати за поставлений товар та невиконанням претензійних вимог, Фізична особа-підприємець Опир Ігор Ярославович звернувся з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 597 740,00 грн., 20 765,16 грн. втрат від інфляційних процесів та 8 824,70 грн.-3 % річних.
З наявних матеріалів справи вбачається часткове погашення відповідачем заборгованості на суму 100 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5630 від 07.06.18.
При прийнятті постанови колегія суддів керувалася наступним.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Встановивши факт існування між сторонами зобов'язальних відносин щодо купівлі-продажу сільськогосподарської продукції на підставі договорів №1 та № 7 від 31.07.17 та 03.01.18, суд першої інстанції проаналізував умови зазначених договорів та надав їм правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як визначено у ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Як визначено в ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання поставивши відповідачу визначений у договорах купівлі-продажу №7 від 31.07.17 та №1 від 03.01.18 товар на загальну суму 597 740, 00 грн., в свою чергу відповідач в обґрунтування своїх заперечень не подав жодних доказів та не довів належними доказами обставин, з якими він пов'язує відсутність підстав для сплати заборгованості за поставлений товар, у звязку з чим колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача - 497 740, 00 грн.-основної заборгованості (з врахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості на суму 100 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5630 від 07.06.18.)
Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
З апеляційної скарги вбачається, що апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з нього інфляційних встрат, оскільки такі нараховані безпідстано.
Однак колегія суддів не погоджується із такими твердженнями апелянта, з наступних підстав:
Відповідно до ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.Терміном є певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішеннм суду.
Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п.6.1 договорів купівлі-продажу №7 від 31.07.17 та №1 від 03.01.18 ,,оплата за товар здійснюється в національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок покупця у вигляді 100 % попередньої оплати або по факту кожної партії поставки товару''.
Отже сторони у вищенаведених договорах чітко встановили терміни перерахування коштів за поставку товару, що спростовує наведені апелянтом доводи щодо відсутність конкретного обумовленого сторонами строку.
Посилання апелянта про застосування до спірних правовідносин ч.2 ст.530 ЦК України не заслуговує на увагу, оскільки термін виконання зобовязання , що випливає із правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права, а саме ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Беручи до уваги вищенавенені норми законодавства, а також п.6.1 договорів укладених між сторонами спору, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про правильність визначення періоду прострочення та арифметичної вірності розрахунку, у звязку з чим погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 20 765,16 грн. втрат від інфляційних процесів.
Разом з тим, частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Однак здійснивши перерахунок 3 % річних заявлених до стягнення з відповідача в сумі 8 824,70 грн., колегія суддів не погоджується із арифметичною вірністю даного розрахунку, оскільки позивачем двічі нараховано 3 % річних на суму 205 700 ,00 грн. помилковість такого нарахування також підтверджено в усній формі представником позивача в судовому засіданні 18.12.18.
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів здійснивши перерахунок дійшла висновку про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі - 7150, 93 грн.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про задоволення позову в повному обсязі, місцевий господарський суд не всебічно дослідив матеріали справи в їх сукупності, що стало підставою для часткового скасування останнього.
Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 79 ГПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 ГПК України).
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 року у справі № 909/494/18 підлягає частковому скасуванню.
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти пропорційно задоволених вимог.
На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст. 129, 270, 273, 275, 277, 280-284 ГПК України,-
Західний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства ,,Рідна земля", с. Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область -задововити частково.
2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 у справі № 909/494/18 скасувати в частині задоволення позову в сумі 1 673,77 грн.- 3 % річних. В цій частині в позові відмовити.
3.В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 04.09.2018 у справі № 909/494/18 залишити без змін.
4.Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" (77140, с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 021260447) на користь Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) - 497 740,00 грн.- основного боргу за договором №7 від 31.07.17 та договором № 1 від 03.01.18, 20 765,16 грн.-втрат від інфляційних процесів та 7 150,93 грн.-3 % річних.
5.Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" (77140, с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 021260447) на користь Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1)-7884,84 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
6. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України -784,84 грн., недоплаченого судового збору при поданні позовної заяви.
7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Опира Ігоря Ярославовича (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Рідна земля" (77140, с.Дитятин, Галицький район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 021260447) -37,66 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
8. Господарському суду Івано-Франківської області видати накази.
9. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.
Повний текст постанови складено і підписано 29 грудня 2018 року
Головуючий суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.
суддя Желік М.Б.