ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 грудня 2018 року Справа № 924/290/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.
секретар судового засідання Дика А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.07.2018 у справі №924/290/18 (суддя Гладюк Ю.В.)
за позовом Заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури Хмельницької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Меджибізької селищної ради, смт. Меджибіж, Летичівський р-н., Хмельницька обл.
до Фізичної особи-підприємця Дмитренка Андрія Васильовича, с. Грузевиця, Хмельницький р-н., Хмельницька обл.
про стягнення 15 012,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Дмитренко А.В. паспорт НОМЕР_1
від органу прокуратури - Лис Н.В. посвідчення № 051325 від 02.11.2018
В судовому засіданні 27.11.2018 оголошено перерву до 21.12.2018 о 12:00 год.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.07.2018 у справі №924/290/18 відмовлено у позові Заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Меджибізької селищної ради до Фізичної особи - підприємця Дмитренка Андрія Васильовича про стягнення 15 012,00 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник прокурора Хмельницької області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задоволити позов, здійснити перерозподіл судових витрат.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального та матеріального права, а саме: невірно застосовано норми законодавства в частині віднесення збудованого ФОП Дмитренком А.В. приміщення до об'єктів соціальної сфери.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 у справі №924/290/18 апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.07.2018 у справі №924/290/18 прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 27.11.2018 о 11:30 год.
08 листопада 2018 року на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Дмитренка А.В. надійшов вх. №3371/18 відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області - без змін. Разом з тим, ФОП Дмитренко А.В. подав до суду клопотання, в якому просить суд забезпечити проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції з Господарським судом Хмельницької області (м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1).
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 року задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Дмитренка Андрія Васильовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/290/18, доручено Господарському суду Хмельницької області забезпечити проведення відеоконференції.
Матеріалами справи стверджується, що ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 161-163).
В судове засідання 27.11.2018, яке проводилось в режимі відеконференції з Господарським судом Хмельницької області, з'явились відповідач та представник органу прокуратури.
Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 27.11.2018, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
За результатами судового засідання, що відбулося 27.11.2018 з метою повного дослідження обставин справи, які мають бути встановлені та оцінені судом апеляційної інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду оголосила перерву в судовому засіданні до 21.12.2018 о 12:00.
В судове засідання 21.12.2018, яке проводилось в режимі відеконференції з Господарським судом Хмельницької області, з'явились відповідач та представник органу прокуратури.
Представник органу прокуратури підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. Просить задоволити вимоги апеляційної скарги.
Відповідач заперечив вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції, просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.07.2018 у справі №924/290/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 21.12.2018, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши відповідача та представника органу прокуратури, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
22 листопада 2011 року Меджибізькою селищною радою Летичівського району прийнято рішення № 3-12/2011, яким встановлено розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань:
- 8 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель і споруд;
- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Листом від 24 листопада 2017 року під номером 1073/1/02-20/2017 позивач повідомив прокуратуру про те, що з невідомих причин замовник кафе - бару та житлових приміщень, що знаходиться за адресою: Летичівський р-н, смт. Меджибіж , вул. Пушкіна, 4 не звертався до Меджибізької селищної ради з наміром укласти договір про пайову участь.
03 лютого 2018 року позивач звернувся до відповідача листом № 222 - 20 /18 де повідомив, що відповідач є замовником на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури Меджибізької селищної об'єднаної територіальної громади та про його обов'язок сплатити пайову участь. Повідомлено про необхідність явитись в селищну раду для укладення договору. Додано доказ направлення листа - поштове повідомлення на ім'я відповідача.
12 лютого 2018 року Управлінням державної архітектурно - будівельної інспекції у Хмельницькій області на адресу прокуратури направлено копію декларації про готовність до експлуатації об'єктів, будівництво яких здійснювалось на території м. Деражня та смт. Меджибіж.
Згідно декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державної архітектурно - будівельної інспекції у Хмельницькій області 20.07.2015 № ХМ 143152020099 (наявний підпис керівника):
- замовником будівництва об'єкту (кафе - бар та житлові приміщення (2 - й поверх) (реконструкція) за адресою: Летичівський р-н, смт. Меджибіж , вул. Пушкіна, 4 (код згідно держкласифікатора 1230. 4) є Дмитренко Андрій Васильович.
- згідно робочого проекту виконувалась реконструкція контори та магазинів під кафе - бар та житлові приміщення (2 -й поверх);
- основні показники об'єкта - загальна площа - 585 м. кв.; загальна площа житлових приміщень (2 поверх) 268, 10 м. кв.; житлова площа 198, 10 м. кв.; площа кафе - бару (1 поверх) 316, 90 м. кв.
- об'єкт вважати закінчений будівництвом. Об'єкт готовий до експлуатації.
Як вбачається з декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Управлінням державної архітектурно - будівельної інспекції у Хмельницькій області 20.07.2015 № ХМ 143152020099 відповідач виступив замовником будівництва об'єкту - кафе-бар та житлові приміщення (2 поверх) (реконструкція), який перебуває за адресою: Летичівський район, смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, 4. При цьому, декларація підписана керівником Управління держбудінспекції та відповідачем, отже є належним доказом того, що об'єкт введений в експлуатацію. Сама декларація сторонами не ставиться під сумнів.
Обґрунтовуючи позов, прокурор посилається на те, що обов'язок відносно сплати пайового внеску виник у відповідача, як замовника будівництва, за ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 вказаної норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності": порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону; замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті; пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Отже, вказані норми свідчать про те, що особа, яка є замовником будівництва зобов'язана взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, яка полягає у сплаті пайових внесків. Проте, частиною другою передбачено, що частиною четвертою встановлено випадки, коли замовник до пайової участі не залучається.
Так, згідно ч. 4 ст. 40 наведеного Закону до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва:
1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;
2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення;
3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла;
4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках;
5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів;
6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури;
7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру;
8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів;
9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу);
10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків.
Пункт 6 вказаної норми свідчить про те, що коли на земельній ділянці об'єкта будівництва здійснюється спорудження об'єкта соціальної інфраструктури, замовник такого об'єкта до пайової участі не залучається.
Колегія суддів звертає увагу, що листом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 22.07.2011 N 23-11/6294/0/6-11 Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів, роз'яснено питання застосування окремих норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо регламентування питань пайової участі замовників будівництва у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, зокрема щодо звільнення від сплати коштів пайової участі деяких категорій замовників будівництва.
Так в даному листі роз'яснено, що нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не встановлено вимоги щодо складання переліку таких будівель (соціальної інфраструктури). Відповідно замовники будівництва підтверджують приналежність об'єкта будівництва до зазначених видів будівель шляхом надання до відповідного органу місцевого самоврядування підтверджуючих документів, в яких буде зазначено код будівлі відповідно до Державного класифікатора будівель і споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 N507, на рівні її підкласу (за п'ятим знаком), за яким будівля класифікується в системі статистичних спостережень. Такими документами можуть бути - Декларація про готовність об'єкта до експлуатації, Акт готовності об'єкта до експлуатації чи інший документ, обумовлений органом місцевого самоврядування у встановленому ним порядку залучення коштів пайової участі.
Крім того вказано, що замовники об'єктів будівництва звільнені від сплати коштів пайової участі, за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; зазначена норма застосовується у випадку, коли замовник будівництва об'єкта основного призначення на виділеній йому під таке будівництво земельній ділянці одночасно з будівництвом об'єкта споруджує на цій земельній ділянці об'єкт соціальної інфраструктури, який призначений для обслуговування мешканців відповідного мікрорайону чи району - дошкільний чи навчальний заклад, заклади медичного чи оздоровчого призначення, центри соціальної реабілітації чи соціальної допомоги, інтернати, будинки пристарілих, соціальні аптеки, будівлі побутового обслуговування, громадського харчування тощо, які замовник будівництва погоджується збудувати добровільно за погодженням із органом місцевого самоврядування в рамках планового забезпечення відповідної території (мікрорайону, району) необхідним елементом соціальної інфраструктури згідно з відповідною затвердженою містобудівною документацією на місцевому рівні (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території).
Звернуто увагу на те, що нормами Закону не встановлено умови обов'язкового передання таких об'єктів соціальної інфраструктури до комунальної власності населеного пункту.
Як видно з декларації про готовність об'єкта до експлуатації основними показниками об'єкта є: загальна площа - 585 м.кв.; загальна площа житлових приміщень (2 поверх) 268, 10 м.кв.; житлова площа 198, 10 м. кв.; площа кафе - бару (1 поверх) 316, 90 м. кв.; робочий проект реконструкція контори та магазинів під кафе - бар та житлові приміщення (2 поверх).
Як вбачається з викладеного об'єктом будівництва щодо спірних правовідносин є будівля з двома поверхами, яка включає 316, 90 м. кв. кафе - бару, 268, 10 м.кв. житлових приміщень.
Відповідно розділу 1 „Вступ" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 - 2000 будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти та т. ін.
Одиницею класифікації в класифікаторі в основному є окрема будівля чи інженерна споруда (будинок, дорога, трубопровід тощо).
Як видно з Декларації про готовність об'єкта, останній має два призначення: житлові площі та кафе - бар.
Згідно розділу 1 „Вступ" Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 - 2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням. Будівлі, що використовуються або запроектовані для декількох призначень (комбіноване житло, готель і контора), повинні бути ідентифіковані за однією класифікаційною ознакою відповідно до головного призначення. Головне призначення повинне бути визначене таким чином:
- обчислюється відсоткове співвідношення площ різних за призначенням приміщень будівлі в складі повної загальної площі з віднесенням цих приміщень згідно з їх призначенням чи використанням до відповідного класифікаційного угруповання;
- потім будівля класифікується за методом "згори - донизу". Будівлю спочатку відносять до розділу (один розряд коду), що охоплює всю чи більшу частку всієї її загальної площі. Далі їх відносять до підрозділу (два розряди коду) - житлові будівлі, нежитлові будівлі за найбільшою питомою вагою площі в цій будівлі. Наступним кроком визначається група (три розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах підрозділу. Нарешті, вибирається належність будівлі до класу (чотири розряди коду) за найбільшою часткою всієї загальної площі в межах групи.
Враховуючи відмічене, а також те, що об'єкт у даному спорі є комбінованим (запроектованим на житлові та нежитлові приміщення, як відмічено у декларації), тобто має декілька призначень (для житла і кафе - бару), визначення належності об'єкту має проводитись згідно вищевказаного класифікатора.
Співвідношення житлової площі 268, 10 до кафе - бару 316, 90 становить 45, 83 до 54, 17 %. Таким чином судом враховується головне призначення об'єкта - кафе - бар.
За п. 27 ст. 1 Законом України "Про принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів" заклад громадського харчування - ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад, що забезпечує харчуванням невизначену кількість фізичних осіб. Віднесення до закладів громадського харчування не залежить від територіальних ознак (місця) провадження господарської діяльності з громадського харчування та ступеня доступності харчування будь-яким особам. Таким чином, дана норма відносить кафе-бари до об'єктів громадського харчування.
Згідно розділу 2 Держкласифікатора "Класифікація будівель та споруд" підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні та ін..) відносяться до класу (код. 1240) Будівлі торгівлі. Такий же код (1230.4 - їдальні, кафе, закусочні), вказано в декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої 20.07.2015.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що готовий до експлуатації об'єкт "кафе - бар та житлові приміщення (2 поверх) (реконструкція)" за адресою смт. Меджибіж, вул. Пушкіна, 4, по декларації від 20.07.2015 №143152020099 є будівлею торгівлі та закладом громадського харчування.
Згідно п. 6 розділу 3 Закону України "Про генеральну схему планування території України", до сфери розвитку соціальної інфраструктури законодавець відносить - з метою забезпечення громадян житлом і соціально-культурним обслуговуванням відповідно до гарантованих державою соціальних стандартів здійснити заходи щодо, в тому числі: розвитку мережі закладів і установ у сфері охорони здоров'я, освіти, культури, фізичної культури та спорту, торгівлі і громадського харчування, комунального господарства.
Згідно п. 13 розд. 3 Показників проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України, затвердженого постановою КМУ № 1291 «Про забезпечення Закону України «Про генеральну схему планування території України» від 29.08.2002 розвиток соціальної інфраструктури - забезпеченість населення (на 1000 осіб):
закладами охорони здоров'я (кількість лікарняних ліжок, відвідувань за зміну - в амбулаторно-поліклінічних закладах);
спортивними та фізкультурно-оздоровчими закладами (місць);
закладами культури та мистецтва (місць);
навчально-виховними установами (місць);
підприємствами торгівлі (кв. метрів торгової площі);
підприємствами громадського харчування (місць);
підприємствами побутового обслуговування (робочих місць).
За таких обставин, вищевказані законодавчі правила відносять підприємства громадського харчування та торгівлі до соціальної інфраструктури.
Також, віднесення до об'єктів соціальної інфраструктури їдалень, буфетів, кафе та ресторанів унормовано Фондом державного майна України наказом №461 від 15.03.2006, яким затверджено класифікатор державного майна, на виконання п.7 Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 №1121 «Про затвердження Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності». Так, згідно підрозділу 104 розділу 2 Класифікатора державного майна їдальні, буфети, кафе, ресторани відносяться до об'єктів торгівлі та громадського харчування.
З урахуванням викладеного та встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що об'єкт будівництва, замовником якого є відповідач, відноситься до об'єктів соціальної інфраструктури, а тому, в силу ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідач не повинен залучатись до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та вірно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у даній справі. Доводи заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.07.2018 у справі №924/290/18 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "26" грудня 2018 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Грязнов В.В.