"21" грудня 2018 р. Справа №914/460/18
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Матущака О.І.,
суддів: Мирутенка О.Л.
Якімець Г.Г.
без виклику сторін.
розглянув апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Очеретнюка Василя Володимировича на рішення Господарського суду Львівської області від 04.10.2018, суддя: Чорній Л.З., м.Львів, повний текст рішення - 09.10.2018
за позовом Фізичної особи-підприємця Очеретнюка Василя Володимировича, с. Поляни, Збаразького р-ну, Тернопільської обл.
до відповідача Приватного підприємства "Зорепад- Люкс", м. Львів
про стягнення 110 080,59 грн
Суть спору.
До Господарського суду Львівської області звернувся ФОП - Очеретнюк Василь Володимирович з позовом до ПП «Зорепад-Люкс» про стягнення 110 080,59грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами існують договірні відносини на поставку товару (договір поставки №261 від березня 2017 р.). Згідно умов договору позивач зобов'язався поставити відповідачу товар власного виробництва, визначений у розхідних накладних, які є невід'ємною частиною договору, а відповідач прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених договором. Однак, позивач зазначає, що відповідачем, отриманий товар оплачений лише частково, в результаті чого станом на день подання позовної заяви до суду заборгованість відповідача перед позивачем складає 110 080,59грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.10.2018 у справі №914/460/18 відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі.
Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивачем згідно видаткових накладних, які підписані відповідачем, поставлено відповідачу товар на загальну суму 165 232,99грн. Відповідачем проведено оплату згідно банківських виписок на загальну суму 190 104,13грн, оплата по яких проводилася по кожній видатковій накладній частинами, проте ідентифікацію, по якій накладній проведено оплату відповідачем, позивач надати не зміг. При цьому позивачем не доведено заборгованість відповідача перед позивачем на заявлену суму - 110 080,59 грн.
Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.
Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивачем в якості доказу до позовної заяви долучено примірник договору №261, згідно якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) товар власного виробництва, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Найменування, асортимент та специфікація товару, що продається, вказується в розхідних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Зазначений примірник договору містить підписи та печатки обох сторін, проте зі сторони відповідача підпис та печатка проставлені у вигляді сканкопій. Апелянт стверджує, що оригінал договору відповідачем не повернуто, про що позивачем наголошувалось у суді першої інстанції. Крім цього скаржник вказує, що у матеріалах справи наявні видаткові накладні, у яких в графі призначення платежу зазначено: оплата за прод. харчування згідно договору №261 від 09.03.2017. Позивач також зазначає, що місцевим господарським судом не надано правової оцінки Витягу з Єдиного реєстру боржників, згідно якого відповідач є боржником у чотирьох виконавчих провадженнях по стягненню коштів і єдиною підставою для заперечення щодо стягнення заборгованості є відсутність оригіналу договору.
Відповідачем не подано відзиву на апеляційну скаргу.
Інших клопотань, заяв в порядку ст.207 ГПК України сторонами заявлено не було.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.12.2018 ухвалено призначити справу до розгляду на 21.12.2018 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач стверджує, що між ФОП Очеретнюком Василем Володимировичем, м.Тернопіль - продавець та ПП «Зорепад-Люкс», м. Львів - покупець укладено договір поставки №261 у березні 2017 року.
Згідно умов договору продавець (позивач) зобов'язався передати у власність покупцю (відповідачу) товар власного виробництва, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Найменування, асортимент та специфікація товару, що продається, вказується в розхідних накладних, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 4.1, 4.2, 5.1 вказаного договору, замовлення на товар оформляється заявкою. Заявка подається не пізніше, як за 5-ть робочих днів до дати поставки товару.
В заявці покупець зобов'язаний вказати: асортимент товару, кількість, об'єм, строк або дату поставки, місце доставки товару.
Остаточна сума договору буде визначена за даними розхідних накладних фактичних поставок.
Ціна товару встановлюється на кожне окреме замовлення і вказується в накладних на кожне найменування товару.
Дата поставки товару визначається в специфікаціях до договору.
Оплата за товар, відбувається не пізніше 45 календарних дня з дати його отримання покупцем, у безготівковому вигляді шляхом перерахунку коштів на рахунок продавця.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 289 917,98грн, що підтверджується:
- видатковою накладною №368 від 10.03.2017 на суму 49 416,19 грн, товарно-транспортною накладною №Р368 від 10.03.2017;
- видатковою накладною №514 від 30.03.2017 на суму 7 921,20 грн, товарно-транспортною накладною №Р511 від 30.03.2017;
- видатковою накладною №564 від 06.04.2017 на суму 71 248,80 грн, товарно-транспортною накладною №Р564 від 06.04.2017;
- видатковою накладною №863 від 20.05.2017 на суму 78 164,40 грн, товарно-транспортною накладною №Р863 від 20.05.2017;
- видатковою накладною №1227 від 05.07.2017 на суму 22 137,79 грн, товарно-транспортною накладною №Р1227 від 05.07.2017;
- видатковою накладною №1323 від 19.07.2017 на суму 29 731,20 грн, товарно-транспортною накладною №Р1323 від 19.07.2017;
- видатковою накладною №1546 від 14.08.2017 на суму 31 298,40 грн, товарно-транспортною накладною №Р1546 від 14.08.2017.
Позивач направив на адресу претензію від 11.12.2017, яку відповідач залишив без задоволення, що і стало підставою звернення до суду.
Отже, між сторонами виникли правовідносини щодо стягнення заборгованості за договором поставки.
Оцінка суду.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193, 265 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Матеріалами справи встановлено, що звернувшись з позовною заявою до суду, позивач стверджує, що між сторонами існують договірні відносини на поставку товару. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач стверджує, що такий договір між сторонами не укладено, а відповідачем надавались позивачу послуги щодо зберігання та транспортування товару в мережі магазинів «Сільпо».
Враховуючи вказане, з метою з'ясування усіх обставин справи щодо укладення спірного договору №261 за березень 2017, ухвалами суду першої інстанції від 16.03.2018, від 11.04.2018, від 25.04.2018, від 10.05.2018 у сторін витребувано оригінал спірного договору, однак жодна зі сторін такий суду не надала.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З огляду на вищезазначені норми законодавства, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що оскільки на вимогу суду оригінал договору поставки №261 за березень 2017 поданий не був, між сторонами відсутній укладений письмовий договір поставки.
Необхідно також зазначити таке.
Відповідно до ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
А тому підлягає встановленню факт укладення договору шляхом підписання видаткових накладних.
Так, позивачем подано такі видаткові накладні: №368 від 10.03.2017 на суму 49 416,19 грн; №514 від 30.03.2017 на суму 7 921,20 грн; №564 від 06.04.2017 на суму 71 248,80 грн; №863 від 20.05.2017 на суму 78 164,40 грн; №1227 від 05.07.2017 на суму 22 137,79 грн; №1323 від 19.07.2017 на суму 29 731,20 грн; №1546 від 14.08.2017 на суму 31 298,40 грн, згідно яких, як зазначає позивач, проводилася поставка товару відповідачу.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, частина накладних відповідачем не підписана, а саме: видаткова накладна №564 від 06.04.2017 на суму 71 248,80грн, видаткова накладна №1227 від 05.07.2017 на суму 22 137,79грн та видаткова накладна №1546 від 14.08.2017 на суму 31 298,40грн, всього на загальну суму 124 684,99грн.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що оскільки вищезазначені накладні не містять усіх необхідних реквізитів, а саме: відсутній підпис та печатки підприємства відповідача, немає підстав вважати про прийняття товару відповідачем від позивача.
Одночасно матеріалами справи підтверджується, що позивачем згідно видаткових накладних, які підписані відповідачем, поставлено відповідачу товар на загальну суму
165 232,99 грн. Відповідачем проведено оплату згідно банківських виписок на загальну суму 190 104,13грн, при цьому оплата по кожній видатковій накладній проводилася частинами.
За викладених обставин, позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставку товарів на заявлену суму - 110 080,59 грн.
Щодо тверджень апелянта про те, що судом не надано правової оцінки Витягу з Єдиного реєстру боржників, згідно якого відповідач є боржником у чотирьох виконавчих провадженнях по стягненню коштів і єдиною підставою для заперечення щодо стягнення заборгованості є відсутність оригіналу договору, то колегія суддів зазначає таке.
Приписами ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
З огляду на зазначені норми законодавства, при укладенні договору у формі єдиного документа, такий підписується у двох примірниках для кожного з контрагентів. А тому, покликання апелянта на те, що відповідач не повернув підписаний договір та те, що його відсутність є єдиною підставою для заперечень щодо стягнення заборгованості, є безпідставними, оскільки у випадку підписання такого договору, у позивача також повинен бути свій примірник. Однак, всупереч вимог ухвали суду, такий примірник договору позивачем також наданий не був.
Щодо наявності чотирьох виконавчих провадженнях по стягненню коштів з відповідача, то такі обставини не впливають на правову оцінку фактичних обставин у даній справі та не свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем.
Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч.14 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням вище, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (позивачем).
Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,
Західний апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.10.2018 у справі № 914/460/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Очеретнюка Василя Володимировича - без задоволення.
2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на позивача.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Касаційна скарга подається безпосередньо або через Західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду (п.17.5 Перехідних положень ГПК України).
Справу повернути до місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.12.2018
Головуючий суддя О.І. Матущак
Судді О.Л. Мирутенко
Г.Г. Якімець