26 грудня 2018 року
м.Суми
Справа №583/1275/18
Номер провадження 22-ц/816/221/18
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собина О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Кононенко О. Ю. , Левченко Т. А.
за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,
у присутності:
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,
представника відповідача Охтирської міської ради - Сизоненка Володимира Миколайовича,
третьої особи - ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року в складі судді Ільченко В.М., ухваленого в м. Охтирка, повний текст якого складений 26 жовтня 2018 року,-
13 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Охтирської міської ради, Відділу з питань державної реєстрації Охтирської міської ради (далі - Відділ з питань державної реєстрації) та, змінивши предмет позову заявою від 15 червня 2018 року, просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1910 кв.м, яка віднесена до житлового будинку з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1, а також зобов'язати державного реєстратора після виготовлення технічної документації зареєструвати право власності позивача на цю земельну ділянку. Крім того, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зобов'язання державного реєстратора зареєструвати вказане право через внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 1250583559102 шляхом виключення із підрозділів Державного реєстру речових прав «Вид спільної власності» та «Розмір частки» відповідної інформації «спільна часткова» і «1/2» та зареєструвати у повному обсязі приватну власність на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Вимоги позову обґрунтовані тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Охтирської міської Ради депутатів трудящих Охтирського району сумської області Української РСР від 13 квітня 1955 року ОСОБА_6, тобто батьку позивача, було надано земельну ділянку площею 910 кв.м для забудови за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням виконавчого комітету Охтирської міської ради від 30 грудня 1993 року № 611 ОСОБА_1 було передано у приватну власність ту ж саму земельну ділянку, якою користувався її батько, але площею 1000 кв.м. Оскільки чинне на той час законодавство не вимагало виготовлення державного акту на земельну ділянку, тому, на думку позивача, вона не втратила право власності на вказану ділянку, площею 1000 кв.м. Проте, рішенням Охтирської міської ради № 170-МР від 27 квітня 2017 року заявниці надано у власність лише частину земельної ділянки, тобто 500 кв.м, чим фактично обмежено її право володіння всією земельною ділянкою. Крім того, зазначає, що податки за земельну ділянку вона сплачує, виходячи з площі 1000 кв.м. Також позивач зазначає, що відмова державного реєстратора у реєстрації за нею права власності на земельну ділянкою площею 1000 кв.м з підстав ненадання оригіналів документів, що підтверджують право на цю земельну ділянку, є незаконною.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодилась і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин у справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Свої вимоги заявниця апеляційної скарги обґрунтовує тим, що доказів передачі її батьку у власність земельної ділянки площею 910 кв.м матеріали справи не містять. Водночас, у 1993 році вона приватизувала земельну ділянку площею 1000 кв.м, проте державний акт не оформляла, так як цього не вимагало чинне на той час законодавство. Таким чином, на думку ОСОБА_1, оскільки з 1969 року вона безперервно, добросовісно та без відповідних правовстановлюючих документів володіє і користується земельною ділянкою територіальної громади м. Охтирка, загальною площею 1910 кв.м, тому на підставі ст. 344 ЦК України вона має право зареєструвати за собою право власності на спірну земельну ділянку за набувальною давністю. Вказує на незаконні дії державного реєстратора, яка відмовила у реєстрації її прав на земельну ділянку площею 1000 кв.м через відсутність оригіналів документів та вважає, що необхідний обсяг оригіналів документів чи завірених копій державний реєстратор мала сама витребувати, подавши відповідний запит.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про задоволення апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача Охтирської міської ради, думку 3-ї особи ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі і додатково поданими доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до протоколу № 9 засідання виконкому Охтирської міської ради депутатів трудящих Охтирського району Сумської області від 13 квітня 1955 року було вирішено зареєструвати право користування земельною ділянкою площею 910 кв.м по АДРЕСА_1 (після перейменування - АДРЕСА_1), а також вилучити з користування земельну ділянку площею 2020,7 кв.м за цією ж адресою (а.с.95-96).
На час прийняття вказаного вище рішення фактичними користувачами земельної ділянки площею 910 кв.м за адресою по АДРЕСА_1 (після перейменування - АДРЕСА_1) були батьки позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с. 11, 12). Ця земельна ділянка призначалась для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд за зазначеною адресою, власниками яких на даний час є позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5, яким належить по 1/2 частині цього нерухомого майна кожному (а.с. 17-23).
Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 липня 2013 року вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, заповів своєму сину ОСОБА_5 1/2 частину житлового будинку з побутовими спорудами, які розташовані на приватній земельній ділянці за адресою по АДРЕСА_1, проте право власності на яку державним актом не посвідчено, оскільки останній не виготовлявся (а.с. 24).
Рішенням Виконавчого комітету Охтирської міської ради народних депутатів Сумської області № 611 від 30 грудня 1993 року «Про приватизацію земельних ділянок громадян» позивачу ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва площею 1000 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 28-29). В той же час, технічна документація на вказану земельну ділянку позивачем не виготовлялась і державний акт на право приватної власності на земельну ділянку нею не отримувався.
Згодом, на передану позивачу у власність земельну ділянку була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с. 30), земельній ділянці присвоєно кадастровий номер (а.с. 31), а рішенням 31 сесії сьомого скликання Охтирської міської ради Сумської області від 27 квітня 2017 № 710-МР позивачу ОСОБА_1 було безоплатно передано у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до розміру її ідеальної частки у нерухомому майні, тобто 1/2 частини від 0,1000 га (а.с.33-34).
З викладеного вище вбачається, що позивач ОСОБА_1 і її син ОСОБА_5 є співвласниками у рівних частках житлового будинку та господарських споруд, які розташовані на раніше переданій у користування батькам позивача земельній ділянці площею 910 кв.м. В процесі приватизації цієї земельної ділянки була уточнена її площа, яка склала 1000 кв.м, а оскільки співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 є позивач і її син у рівних частках, тому заявниці було передано у власність 500 кв.м спірної земельної ділянки без виділення її в натурі.
Стосовно інших земельних ділянок, які знаходяться за адресою домоволодіння позивача жодних рішень про їх приватизацію чи передачу у користування не приймалось. Натомість, як зазначалось вище, у попередніх власників домоволодіння по АДРЕСА_1, тобто у батьків позивача було вилучено надлишки земельної ділянки площею 2020,7 кв.м., а передано у користування лише 910 кв.м.
Таким чином, позивач ОСОБА_1, крім належної їй на праві приватної власності частини земельної ділянки площею 500 кв.м, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, також використовує розташовану поряд з її домоволодінням земельну ділянку територіальної громади м. Охтирка, загальною площею 1910 кв.м без відповідної правової підстави (а.с. 18, 25, 27).
При цьому, цільове призначення вказаної земельної ділянки площею 1910 кв.м не визначене і надання цієї ділянки для будівництва чи садівництва, про що зазначено у листі Виконавчого комітету Охтирської міської ради Сумської області від 15 березня 2018 року № 0113/807, не можливе (а.с. 38).
19 квітня 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Центру надання адміністративних послуг Охтирської міської ради із заявою про внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій просила внести зміни до запису № 1250583559102 шляхом виключення з запису: «Вид спільної власності» та «Розмір частки» відповідної інформації «спільна часткова» та «1/2» та реєстрації у повному обсязі приватної власності на земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за ОСОБА_1 (а.с.56).
Рішенням державного реєстратора від 23 квітня 2018 року № 40763414 відмовлено ОСОБА_1 у внесенні змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 1250583559102 з мотивів неподання заявницею оригіналів документів, необхідних для відповідної реєстрації (а.с.57).
Позивач не оскаржувала ні рішення міської ради про надання їй у власність земельної ділянки ні рішення державного реєстратора про відмову у проведення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що набувальна давність не є окремою підставою для набуття права на земельну ділянку та не дає будь-яких переваг при передачі земельної ділянки у власність або у користування, яка має здійснюватись в загальному порядку. Оскільки позивач не зверталась до органу державної влади чи місцевого самоврядування з клопотанням про передачу їй спірної земельної ділянки у власність чи користування за набувальною давністю, тому суд першої інстанції не знайшов правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 1910 кв.м за набувальною давністю та зобов'язання державного реєстратора зареєструвати це право власності.
Стосовно позовних вимог про визнання права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1000 кв.м, то суд виходив з того, що оскільки позивач є власницею 1/2 частини домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, тому на підставі п. г ч. 1 ст. 121 ЗК України вона має право на 1/2 частину земельної ділянки під цим нерухомим майном. Таким чином, суд не знайшов підстав для визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м у обраний заявницею спосіб.
З такими висновками колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Спеціальним законом, який регулює набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України).
Відповідно до ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом (ч. 1). Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 2 ст. 119 ЗК України).
Отже, ч. 1 ст. 119 ЗК України не встановлює жодних переваг у питанні щодо набуття права власності на земельну ділянку, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст.ст. 118, 123 ЗК України).
Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
У разі зверненні особи з таким клопотанням та при отриманні відмови в задоволенні клопотання про передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, або залишення його без розгляду, особа має право оскаржити такі дії органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування до суду в установленому законом порядку.
Як вказувала ОСОБА_1 у позовній заяві, вона користується земельною ділянкою з 1969 року, а з позовом вона звернулась з метою оформлення права власності на земельну ділянку, однак такий спосіб захисту, на думку колегії суддів, не є ефективним і не відповідає вимогам закону, оскільки законодавцем передбачено механізм отримання права на користування (отримання у власність) земельною ділянкою, передумовою чого є звернення до органів державної влади чи місцевого самоврядування з відповідним клопотанням.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.
В силу положень ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Проте, ОСОБА_1 до Охтирської міської ради Сумської області із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки площею 1910 кв.м на підставі ст. 119 ЗК України не зверталась, тому викладені у позовній заяві доводи не дають підстав вважати, що обраний заявницею спосіб захисту її прав відповідає закону з огляду на те, що жодних її прав у даному випадку відповідачами порушено не було, жодних зобов'язань між сторонами не існує.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги позову стосовно визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю та її реєстрацію не підлягають задоволенню, оскільки підстав вважати порушеним, невизнаним або оспорюваним право ОСОБА_1 на користування чи володіння спірною земельною ділянкою у розумінні приписів ст. 4 ЦПК України немає.
Стосовно вирішених позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на 1000 кв.м земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідності до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
За змістом ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Статтею 120 ЗК України врегульовано перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та закріплено загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.
Зокрема, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України).
За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Ураховуючи вказані вище вимоги закону, а також ураховуючи те, що співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_1 є позивач ОСОБА_1 і третя особа ОСОБА_5 у рівних частках, тому при вирішенні питання надання у власність 1000 кв.м земельної ділянки, тобто під час приватизації цієї земельної ділянки, позивач на законних підставах набула у власність 1/2 частину цієї ділянки, тобто 500 кв.м.
Як зазначалось вище, рішення 31 сесії сьомого скликання Охтирської міської ради Сумської області від 27 квітня 2017 № 710-МР, яким позивачу ОСОБА_1 було безоплатно передано у спільну часткову власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до розміру її ідеальної частки у нерухомому майні, тобто 1/2 частини від 0,1000 га, заявниця не оскаржувала, тобто правова підстава виникнення у позивача права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки є чинною.
При цьому, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1000 кв.м спірної земельної ділянки у обраний позивачем спосіб призведе до порушення прав третьої особи ОСОБА_5 на частину ділянки, яка відповідає його частці у праві власності на житловий будинок та господарські споруди.
Таким чином, відмовивши у задоволенні вказаних вище позовних вимог, суд першої інстанції, тим самим, не допустив порушення прав третьої особи на частину земельної ділянки, з чим колегія суддів повністю погоджується.
Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
За таких обставин, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому судове рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 26 грудня 2018 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: О. Ю. Кононенко
Т. А. Левченко