Справа № 739/1081/18 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/4823/111/18
Категорія - в порядку КПК Доповідач ОСОБА_2
26 грудня 2018 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
сторін кримінального провадження
засудженого ОСОБА_6
його захисника - адвоката ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційними скаргами засудженого ОСОБА_9 та захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Новгород - Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2018 року,
Цією ухвалою засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_9 відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та перевищення граничних строків тримання під вартою.
Своє рішення про відмову в застосуванні положень ст. 206 КПК України слідчий суддя мотивував тим, що ОСОБА_9 відбуває покарання за вироком апеляційного суду Львівської області, яким засуджений за ст. 17, п.п. «г», «ж» ст. 93, п.п. «г», «ж» ст. 93, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 223 КК України (1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі. Вказаний вирок був залишений без змін ухвалою Верховного Суду України від 29 січня 2002 року, з цього часу засуджений ОСОБА_9 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_9 просить поновити строк на подачу апеляційної скарги, ухвалу слідчого судді скасувати, як незаконну, та постановити нову, якою його клопотання задовольнити.
Аргументує тим, що 11 вересня 2001 року вироком Львівського обласного суду його виправдали та скасували запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року не був звернутий до виконання, оскільки відсутнє розпорядження суду про набрання вироком законної сили, а термін його тримання під вартою за цим вироком обмежувався днем набрання вироком законної сили.
Виконання вироку настає лише після його звернення до виконання, яке здійснює суд, що постановив вирок, шляхом надсилання начальнику місця попереднього ув'язнення, де утримується засуджений, виданого судом розпорядження, яке підписується суддею (головою суду) та скріплюється гербовою печаткою суду.
Звертає увагу на відсутність будь-якого рішення чи розпорядження про звернення до виконання вироку Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року в порядку, передбаченому КПК України та загальних правил діловодства.
Оскільки, відповідно до вимог п. 5 ч. 1 ст. 80 КК України строки давності виконання обвинувального вироку скінчились, підстави обмеження свободи ОСОБА_9 зникли, то він підлягає негайному звільненню.
В апеляційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_7 просить поновити строк на оскарження судового рішення, скасувати ухвалу слідчого судді від 22 листопада 2018 року та постановити нову, якою вирішити порушене в заяві питання про звільнення особи з під варти, з тих підстав, що ОСОБА_9 тримається в установі виконання покарань на підставі неіснуючого вироку неіснуючого суду.
З наявних доказів убачається, що ОСОБА_9 тримається в установі виконання покарань на підставі вироку Львівського обласного суду від 11 вересня 2001 року, але такий вирок в особовій справі відсутній. Крім того, станом на 11 вересня 2001року взагалі не існувало Львівського обласного суду.
Незаперечним є факт, що відносно ОСОБА_9 ухвалювався інший вирок 19 вересня 2001 року Апеляційним судом Львівської області, який набрав законної сили, проте, відомості про звернення цього вироку до виконання відсутні.
Згідно з положеннями ст. 404 КПК України (1960 року) лише розпорядження суду про виконання вироку, що набрав законної сили, є підставою для тримання особи в установі виконання покарань.
Таким чином, виявивши, що обвинувальний вирок, який набрав законної сили, взагалі не звертався до виконання у встановленому порядку, особа тримається в місці позбавлення волі на підставі неіснуючого судового рішення, слідчий суддя зобов'язаний звільнити таку особу з під варти.
Заслухавши доповідача, доводи обвинуваченого та захисника про безпідставність висновків слідчого судді, прокурора, який заперечував проти доводів сторони захисту, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційні скарги залишити без задоволення.
Відповідно до ч. 3 ст. 206 КПК України слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судового рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.
З матеріалів справи убачається, що 19 вересня 2001 року вироком Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_9 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. 17, п.п. «г», «ж» ст. 93, п.п. «г», «ж» ст. 93, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 223 КК України (в редакції 1960 року) та із застосуванням ст. 42 КК України (в редакції 1960 року) йому призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Верховного Суду України 29 січня 2002 року вирок Апеляційного суду Львівської області від 19 вересня 2001 року залишений без зміни.
Згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» від 21 червня 2001 року № 2531 обласні суди набули статусу апеляційних судів. Відповідно до ст. 18 Прикінцевих та перехідних положень, печатки, бланки, вивіски із зазначенням назв судів, які існували до набрання чинності цим Законом, є дійсними до виготовлення нових, але не довше, ніж до 28 червня 2002 року.
На старому бланку Львівського обласного суду 27 лютого 2002 року було видане розпорядження про набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_9 , який переглянутий був ухвалою Верховного Суду України від 29 січня 2002 року та залишений без змін. При цьому в даті постановлення вироку була допущена помилка 11 вересня 2001 року, замість 19 вересня 2001 року( копія розпорядження на а. с. 41) і в старому бланку залишилася стара назва суду -Львівський обласний суд, замість Апеляційний суд Львівської області.
Твердження засудженого ОСОБА_9 та його захисника адвоката ОСОБА_7 про тримання під вартою на підставі неіснуючого судового рішення, ухваленого неіснуючим судом, не відповідає дійсності.
Згідно матеріалів судової справи та особової справи засудженого, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання за вироком Апеляційного суду Львівської області 19 вересня 2001 року, який набрав законної сили в день ухвалення рішення Верховним Судом України - 29 січня 2002 року та звернутий до виконання 27 лютого 2002 року.
Використання бланку Львівського обласного суду узгоджується з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» від 21 червня 2001 року № 2531.
Помилка в розпорядженні про звернення вироку до виконання в написанні дати ухвалення вирок, не анулює судових рішень, оскільки разом з розпорядженням надсилаються копії вироку та ухвали суду касаційної інстанції.
Отже, слідчим суддею вірно враховані вимоги законодавства в редакції 1960 року та нині діючого, а також вірно оцінені в сукупності усі обставини, на підставі яких засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_9 утримується в установі відбування покарань. Підстав для сумнівів у правильності прийнятого рішення, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404- 405, 407, 422, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_9 та захисника адвоката ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 листопада 2018 року без змін.
Ухвала набуває законної сили після її проголошення і подальшому оскарженню не підлягає.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12