20 грудня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/2822/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - Банк)
на рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2018
(суддя Усатенко І.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2018
(головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді: Мартюк А.І. і Зубець Л.П.)
у справі № 910/2822/18
за позовом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (далі - регіональне відділення ФДМУ)
до Банку
про стягнення 200 925,23 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Позов було подано про стягнення 200 925,23 грн. і обґрунтовано тим, що відповідач несвоєчасно повернув орендоване майно після припинення договору оренди приміщення від 29.12.2006 № 221 (далі - Договір), у зв'язку з чим позивач нарахував йому неустойку у вигляді орендної плати на підставі статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в зазначеному розмірі.
Рішенням господарського суду міста Києва від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2018: позов задоволено; з Банку стягнуто на користь регіонального відділення ФДМУ 200 925,23 грн. неустойки, а також 3 014 грн. судового збору.
Рішення і постанову мотивовано тим, що Договір припинив свою дію 29.12.2016, а об'єкт оренди повернуто 25.09.2017, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача неустойки за період з 01.03.2017 по 25.09.2017 у вказаній сумі є обґрунтованими.
У касаційній скарзі до Верховного Суду Банк, зазначаючи про необґрунтованість, незаконність оскаржуваних судових рішень, прийняття їх з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення зі справи, яким у позові відмовити, судові витрати покласти на позивача. Так, за доводами, наведеними у касаційній скарзі:
- судами допущено неправильне тлумачення статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) та пункт 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 (далі - Методика);
- судами не враховано положення частини другої статті 17 Закону, статті 764 ЦК України, частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України;
- судові рішення зі справи не узгоджуються з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Розгляд касаційної скарги здійснено судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи, у відповідності до частини четвертої статті 301 ГПК України.
Перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим і апеляційним господарськими судами у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, що:
- регіональним відділенням ФДМУ (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", що змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" (орендар), укладено Договір оренди нерухомого майна (з подальшими змінами), що належить до державної власності, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення, вказані у Договорі (далі - Майно);
- Майно передано орендарю за актом приймання-передачі;
- відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Договору в разі припинення останнього Майно повертається орендарем балансоутримувачу (яким визначено Державний вищий навчальний заклад "Університет банківської справи") і вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, обов'язок зі складання якого покладається на сторону, яка передає Майно іншій стороні Договору;
- Договір укладено на 5 років, з 29.12.2006 по 28.12.2011 включно, та за згодою сторін його дію продовжено на наступні 5 років, з 29.12.2011 по 28.12.2016 включно. Зміни і доповнення або розірвання Договору допускаються за взаємною згодою сторін, пролонгація - відповідно до вимог чинного законодавства. У разі якщо на момент продовження дії Договору остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для такого продовження проводиться оцінка об'єкта оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором; зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід'ємною частиною цього Договору (пункти 10.1, 10.3, 10.6 Договору);
- чинність Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі Майна; достроково за взаємною згодою сторін або рішенням господарського суду; банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством (пункт 10.10 Договору);
- 25.09.2017 балансоутримувачем та орендарем підписано акт приймання-передачі Майна, за яким останнє прийнято балансоутримувачем від орендаря;
- згідно з пунктом 2 договору № 2 про внесення змін до Договору звіт про оцінку Майна був складений 31.10.2011, а його вартість становила 700 314 грн. Отже, станом на 28.12.2016 (останній день дії Договору) оцінка Майна не проводилася більше як три роки, а тому для продовження строку дії Договору або його поновлення необхідно було провести оцінку Майна та укласти додаткову угоду; автоматичного продовження дії Договору в даному випадку не може бути, оскільки до Договору мають бути внесені зміни, і вони оформляються саме додатковою угодою, яка сторонами не була укладена;
- відтак Договір припинив свою дію в зв'язку із закінченням строку його дії з 29.12.2016; Майно було повернуто позивачу 25.09.2017;
- позивач розрахував відповідачу суму неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України, з урахуванням розміру індексованої орендної плати, судом розрахунок перевірено.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заявленої суми неустойки (на підставі частини другої статті 785 ЦК України).
Відповідно до положень ЦК України:
- за договором найму (оренди) наймодавець, зокрема, передає наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина перша статті 759); за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина перша статті 762);
- якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764);
- якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785).
Згідно з частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За приписами Закону:
- оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди; у разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об'єкта оренди (абзац другий статті 11);
- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина друга статті 17).
Як визначено пунктом 2 Методики, оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати; оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.
У розгляді даної справи суд першої інстанції, висновок якого підтримала й апеляційна інстанція, виходив з того, що дія Договору припинилася 29.12.2016, тоді як повернення орендованого Майна відбулося 25.09.2017, у зв'язку з чим за відповідний період часу підлягає нарахуванню неустойка згідно з частиною другою статті 785 ЦК України.
З таким висновком погодитися не можна.
Як наведеними законодавчими приписами (статті 764 ЦК України, статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону), так і з'ясованими судами умовами Договору, які в силу статті 629 ЦК України є обов'язковими для сторін цього договору, однозначно встановлено, що за відсутності заяви однієї із сторін про припинення Договору або зміну його умов після закінчення строку його дії (чинності) протягом одного місяця цей договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені.
Попередніми судовими інстанціями не з'ясовано й не зазначено жодного доказу, який би свідчив про те, що протягом одного місяця після 29.12.2016 будь-яка із сторін Договору зверталася б до іншої сторони із заявою (запереченнями) щодо припинення дії Договору.
Поряд з тим посилання попередніх судових інстанцій на наведені приписи статті 11 Закону та пункту 2 Методики як на такі, що унеможливлювали "автоматичне продовження дії Договору" не є обґрунтованими, оскільки відповідні законодавчі приписи взагалі ніяким чином не регулюють питання, пов'язані як із закінченням дії договору оренди, так і з продовженням його дії, тобто спірні правовідносини зі справи не є предметом регулювання цих норм матеріального права.
До того ж, як вірно вказано скаржником, відповідними нормами (статті 11 Закону і пункту 2 Методики) обов'язок з проведення оцінки орендованого майна жодним чином не покладається на орендаря; натомість згідно з Положенням про конкурентний відбір суб'єктів оціночної діяльності, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 29.08.2011 № 1270, замовниками незалежної оцінки майна визначено саме регіональне відділення названого Фонду. Тож Банк як орендар не міг безпосередньо впливати на процедуру й строки проведення оцінки Майна та на її затвердження регіональним відділенням ФДМУ.
Таким чином, суди попередніх інстанцій у розгляді даної справи припустилися неправильного застосування норм матеріального права, а саме неправильного тлумачення згаданих положень статті 764 ЦК України, статті 284 Господарського кодексу України, статті 17 Закону, і застосування закону, який не підлягав застосуванню, а саме статті 11 Закону та пункту 2 Методики. Наведене, в свою чергу, мало наслідком неправильне застосування судами положення частини другої статті 785 ЦК України, оскільки підстави для стягнення з відповідача передбаченої цією нормою неустойки були відсутні.
Неправильне застосування попередніми судовими інстанціями до спірних правовідносин норм матеріального права, яке потягло за собою прийняття незаконних судових рішень про задоволення позову, тоді як у позові слід було відмовити з мотивів, наведених у цій постанові, - є згідно із статтею 311 ГПК України підставою для скасування відповідних рішень.
Оскільки названими судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини справи, але їм надана невірна юридична оцінка, то Касаційний господарський суд вважає за необхідне ухвалити нове рішення зі справи про відмову в позові.
Викладене в цій постанові не означає, що йдеться про звільнення Банку від внесення орендної плати за період часу з 29.12.2016 по 25.09.2017. Однак орендна плата і неустойка, що передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, - це, за своєю правовою природою, різні поняття, а тому стягнення заборгованості з орендної плати (за наявності такої заборгованості) може бути предметом окремого судового розгляду, оскільки стягнення її в даній справі означало б вихід за межі заявлених в останній позовних вимог.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати в даній справі покладаються на позивача.
У матеріалах справи відсутні відомості про виконання рішення місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми неустойки та суми судового збору за подання позовної заяви. Тому поворот виконання даного рішення в частині стягнення відповідних сум не здійснюється, що не позбавляє позивача права за наявності підстав звернутися до суду із заявою про здійснення такого повороту в порядку статті 333 ГПК України.
Водночас з позивача підлягають стягненню на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4 520,82 грн. і касаційної скарги в сумі 6 028 грн.
Керуючись статтями 129, 308, 311, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.07.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.10.2018 зі справи № 910/2822/18 скасувати.
3. У позові відмовити.
4. Стягнути з регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на користь публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 4 520,82 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги та 6 028 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги, а разом 10 548,82 грн.
Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Булгакова
Суддя Б. Львов