13.12.2018 Справа № 920/842/18
Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О., за участю секретаря судового засідання Малюк Р.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/842/18 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Служби зовнішньої розвідки України (вул. Нагірна, буд. 24/1, м. Київ, 04107, ідентифікаційний код 33240845),
до відповідача: фізичної особи-підприємця Брижахіна Євгенія Віталійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ),
про стягнення 39355,36 грн. штрафних санкцій на підставі пункту 7.2 договору на постачання товарів за державні кошти № 196/18 від 10.04.2018, укладеного між сторонами,
представники сторін:
позивача - Олійник Ю.А.,
відповідача - Брижахін Є.В., Бельський В. М.,
свідок - ОСОБА_1
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 39355,36 грн. штрафних санкцій на підставі пункту 7.2 договору на постачання товарів за державні кошти № 196/18 від 10.04.2018, укладеного між сторонами.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 10.04.2018 між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання товарів за державні кошти № 196/18 від 10.04.2018. Пунктами 5.5 та 5.6 договору передбачено, що прийом товару здійснюється відповідно до видаткової накладної, а датою поставки товару є дата отримання замовником товару від постачальника згідно видаткової накладної, підписаної сторонами. Відповідач прострочив поставку товару на 22 дні, а тому відповідно до пункту 7.2 договору зобов'язаний сплатити позивачу пеню за вказаний період у розмірі 39355,36 грн.
19.11.2018 відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову. В обґрунтування заперечень зазначив, що з позивачем дійсно уклав договір на постачання товарів за державні кошти від 10.04.2018 № 196/18. 14.05.2018 весь товар був поставлений ним позивачу до військової частини, що розташована за 9 км за м. Києвом, однак не були занесені до приміщення, оскільки не пройшли у дверний отвір. Після порад було вирішено, що шафи необхідно розрізати вертикально навпіл, так, щоб шафа складалась з двох рівних частин. Ці роботи, а саме: різання металевих шаф навпіл, шліфування стиків та фарбування шаф по новому вимагали значного часу та не могли бути виконані в умовах військової частини, а тому вони були відвезені до смт. Краснопілля Сумської області.
12.12.2018 позивач надав суду відповідь на відзив, в якій вказав, що після виявлення того, що привезені відповідачем шафи не проходять у дверний отвір, відповідач запропонував розрізати їх вертикально навпіл. Позивач не заперечував щодо здійснення даного виду робіт за умови, що вони не призведуть до зміни строків поставки та будуть виконані власними силами відповідача. Домовленостей про подовження строку поставки не було. Фактична поставка та встановлення товару на об'єкт позивача була здійснена 06.06.2018. Крім наведеного, позивач зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки не містять жодних підтверджень стосовно домовленостей між сторонами.
23.10.2018 суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку спрощеного провадження, призначив розгляд справи по суті в судове засідання з повідомленням сторін.
19.11.2018 суд постановив ухвалу, якою вирішив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; замінив засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи, викладені у заявах по суті справи.
Заслухавши представників сторін та дослідивши докази у справі, суд встановив наступні фактичні обставини.
10.04.2018 позивач та відповідач уклали договір № 196/18 на постачання товарів за державні кошти (а.с. 12-15, далі - договір). Відповідно до п. 1.1 договору, відповідач зобов'язується постачати металеві шафи для зберігання зброї та тубусів, а позивач зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. 1.3 договору, ціна, найменування (асортимент), кількість товару обумовлюються у додатку № 1 «Специфікація», який додається до даного договору і є його невід'ємною частиною.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що якість товару повинна відповідати технічним вимогам, наведеним у додатку № 2 «Технічні вимоги», який додається до даного договору і є його невід'ємною частиною.
Відповідно до п. 2.2 договору, у разі поставки товару неналежної якості, або товару, що не буде відповідати умовам цього договору, відповідач зобов'язується за свій рахунок протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання повідомлення усунути недоліки, або замінити неякісний товар на товар належної якості.
Згідно з п. 5.1 договору, товар має бути поставлений до 15.05.2018.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що місце поставки товару: м. Київ та 20-ти кілометрова зона м. Києва, попередньо визначене позивачем.
Відповідно до п. 5.3 договору, товар доставляється та заноситься відповідачем у зазначені позивачем приміщення (до другого поверху включно, вверх або вниз) у визначений ним час на об'єктах, які знаходяться у межах міста Києва та 20-ти кілометрової зони м. Києва силами та за кошти постачальника. Для доставки товару відповідач (не пізніше ніж за 1 добу) має передати позивачу дані щодо автомобілів (реєстраційний номер, марку автомобіля) та список працівників відповідача, яким необхідно буде надати доступ на об'єкт позивача.
Згідно з п. 5.4 договору, видаткові накладні на поставлений товар складаються відповідачем на підставі довіреності позивача та передаються на підпис представнику позивача у момент передачі товару.
Пунктом 5.5 договору встановлено, що прийом товару здійснюється позивачем відповідно до видаткової накладної.
Відповідно 5.6 договору, датою поставки є дата отримання позивачем товару від відповідача згідно видаткової накладної, підписаної сторонами.
Відповідно до п. 6.1.3 договору, позивач зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно видаткової накладної
Згідно з п. 6.2.2 договору, позивач має право, не приймати товар у випадку виявлення неналежної його якості.
Пунктом 6.3.2 договору встановлено, що відповідач зобов'язаний надати товар у розпорядження позивача разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього договору.
Відповідно до п. 6.3.6 договору, відповідач зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
Згідно з п. 7.2 договору, за порушення строку поставки товару позивачу, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 1 (одного) % від вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7 (семи) % вказаної вартості договору.
Відповідно до специфікації від 10.04.2018 (а.с. 16) сторони узгодили поставку наступного товару: шафа для зберігання зброї 2100х1400х500 у кількості 4 шт., ціна за одиницю без ПДВ - 33972,00 грн., на загальну суму без ПДВ - 135888,00 грн.; шафа для зберігання зброї 2100х1050х500 у кількості 2 шт. ціна за одиницю без ПДВ - 19500,00 грн., на загальну суму без ПДВ - 39000,00 грн.; шафа для зберігання тубусів 500х750х200 у кількості 1 шт. ціна за одиницю без ПДВ - 4000,00 грн. на загальну суму без ПДВ - 4000,00 грн. Загалом по договору - 178888,00 грн.
Також сторони погодили технічні вимоги до товару (а.с. 17-18).
14.05.2018 близько 10.00 автомобіль ГАЗ 330202-414, державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 і пасажира ОСОБА_1 здійснив проїзд на територію позивача (військова частина). Перелік вантажу, який перебував у вказаному автомобілі: шафи для зберігання зброї 2100х1400х500 у кількості 4 шт.; шафи для зберігання зброї 2100х1050х500 у кількості 2 шт.; шафи для зберігання тубусів 500х750х200 у кількості 1 шт. Вказана обставина визнається учасниками справи (відзив на позовну заяву, а.с. 30, пояснення позивача, а.с. 65) і суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності її визнання, а тому відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначена обставина не потребує доказуванню.
Проте вказані шафи не були занесені відповідачем у приміщення позивача, оскільки вони не пройшли в дверний отвір. Відповідач посилається на вказану обставину у відзиві на позовну заяву (а.с. 30), а позивач не заперечував цієї обставини у відповіді на відзив (а.с. 70-72) та письмових поясненнях (а.с. 60-61, 65-66). Крім того, представник позивача у судовому засіданні 13.12.2018 визнав вказану обставину. Тож, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності її визнання, то відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначена обставина не потребує доказуванню.
14.05.2018 сторони дійшли усної домовленості про те, що поставлені шафи будуть відвезені до відповідача, де вони будуть розпиляні навпіл, стики зашліфовані, повторно пофарбовані та знову доставлені до позивача. Письмово вказана домовленість не була оформлена. Вказана обставина визнається учасниками справи (відзив на позовну заяву, а.с. 30, відповідь на відзив, а.с. 70-72) і суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності її визнання, а тому відповідно до частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України зазначена обставина не потребує доказуванню.
06.06.2018 сторони підписали накладну № 27 відповідно до якої відповідач передав, а позивач прийняв шафи для зберігання зброї 2100х1400х500 у кількості 4 шт.; шафи для зберігання зброї 2100х1050х500 у кількості 2 шт.; шафи для зберігання тубусів 500х750х200 у кількості 1 шт. (а.с. 23).
З вказаних обставин вбачається, що між сторонами склалися правовідносини щодо належного виконання договору поставки, а тому суд застосовує до них наступні норми права.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно стаття 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковими для виконання сторонами.
У відповідності до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
У відповідності із статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частин першої, другої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до абз. 1 частини першої статті 613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З'ясувавши фактичні обставини, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог і заперечень, перевіривши їх доказами та застосувавши до них наведені вище норми матеріального права, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання пені за порушення строку поставки товару за договором не порушене відповідачем, а тому в позові необхідно відмовити.
Такого висновку суд дійшов у зв'язку з наступним.
Відповідно до п. 5.1 договору товар має бути поставлений до 15.05.2018. Відповідач доставив товар на об'єкт позивача 14.05.2018, що сторони визнали. Кількість поставленого товару відповідала специфікації, погодженій сторонами. Товар також відповідав технічним та якісним характеристикам, погодженим сторонами. Зокрема, поставлений товар відповідав технічним вимогам за висотою, шириною, глибиною.
В той же час, товар не був занесений відповідачем у приміщення на об'єктах позивача, як цього вимагає п. 5.2 Договору, з тієї причини, що товар не пройшов у дверний отвір приміщення позивача.
Суд вважає, що позивач, погоджуючи технічні характеристики товару, зокрема висоту, ширину, глибину шаф, повинен був передбачити, що вони не пройдуть у дверний отвір приміщення. Незважаючи на це, позивач погодив технічні характеристики, які унеможливлюють його занесення у приміщення позивача.
Подальші дії позивача щодо обговорення з відповідачем необхідності розпилювання шаф навпіл свідчать про те, що всупереч п. 6.1.3 договору, статті 712 Цивільного кодексу України, позивач не прийняв поставлений відповідачем товар належної якості.
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач не прийняв належне виконання, запропоноване відповідачем, як боржником, а отже прострочення відповідача не настало, оскільки зобов'язання відповідача, передбачене п. 5.3 договору, не могло бути виконане внаслідок прострочення позивача, як кредитора, у розумінні частин першої, другої статті 612, абз. 1 частини першої статті 613 Цивільного кодексу України.
Тож, відповідач вчинив усі передбачені договором дії для належного виконання свого зобов'язання щодо поставки товару. Передбачене п. 5.3 Договору зобов'язання відповідача щодо занесення відповідачем товару у приміщення позивача не було виконане відповідачем з вини позивача, а тому суд вважає, що відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання відповідача припинилось внаслідок його належного виконання.
Також, суд вважає, що усна домовленість сторін про те, що поставлені шафи будуть відвезені до відповідача, де вони будуть розпиляні навпіл, стики зашліфовані, повторно пофарбовані та знову доставлені до позивача, не випливають з договору та останнім не регулюються.
З викладених вище підстав суд відхиляє аргументи позивача про прострочення відповідача та, відповідно, не застосовує до спірних правовідносин статті 610 (Порушення зобов'язання), статті 611 (Правові наслідки порушення зобов'язання) Цивільного кодексу України, на які посилався позивач.
Також суд не має підстав для застосування до спірних правовідносин статті 188 Господарського кодексу України, на яку посилався позивач, яка регулює порядок зміни та розірвання господарських договорів, а також статті 654 Цивільного кодексу України, яка встановлює форму зміни або розірвання договору. Так, позивач посилався на вказані норми в обґрунтування відсутності укладеної між сторонами у належній формі додаткової угоди про продовження строку поставки товару. Проте, суд вище зазначив, що відповідач поставив товар своєчасно, а тому не було необхідності у продовженні строку поставки товару.
Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що видаткова накладна була підписана сторонами 06.06.2018, а тому, за твердженням позивача, саме ця дата є датою поставки товару згідно з п. 5.6 договору. Так, матеріалами справи підтверджується, що відповідач належним чином виконав своє зобов'язання за договором щодо поставки товару 14.05.2018, а не 06.06.2018.
Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру позивачем сплачується судовий збір за ставкою 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ціна позову складає 39355,36 грн., таким чином, судовий збір за подання позову становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1762,00 грн., позивач сплатив судовий збір саме в такому розмірі (а.с. 11).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд дійшов висновку про відмову у позові, то витрати зі сплати судового збору необхідно залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 26 грудня 2018 року.
Суддя Н.О. Спиридонова