20.12.2018 Справа № 920/873/18
м. Суми
За позовом Фізичної особи-підприємця Скляра Валентина Васильовича, м. Суми
до відповідача Фізичної особи-підприємця Кастіна Руслана Олександровича, м. Суми
про стягнення 19 048,92 грн.
Суддя Котельницька В.Л.
Представники сторін:
від позивача - Скляр В.В. (паспорт серії НОМЕР_3, виданий Центральним ВВС СМУ УМВС України в Сумській області 11.11.1995), Кучменко С.В. (ордер серії СМ № 79 від 10.10.2018)
від відповідача - не прибув
За участю секретаря судового засідання - Пономаренко Т.М.
Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 19048,92 грн. за договірними зобов'язаннями згідно умов договору оренди нежитлового приміщення Б/н від 20.01.2018, в тому числі: 17416,67 грн. основного боргу з орендної плати, 1284,25 грн. пені, 250,28 грн. 3% річних, 97,72 грн. інфляційних нарахувань.
Згідно з положеннями статей 247-252 Господарського процесуального кодексу України справи розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, у судове засідання його повноважний представник не прибув, про причини неявки суд не повідомив, ухвала суду про відкриття провадження у справі, направлена на адресу відповідача: АДРЕСА_1, повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, за цією ж адресою відповідачу направлені копії позову з додатками та ухвали про відкриття провадження у справі, відтак відповідач є належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Враховуючи положення ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи за наявними матеріалами.
10.12.2018 позивач подав до суду заяву (вх. № 2777к) про уточнення (доповнення) позовних вимог, відповідно до якої просить суд винести рішення про розірвання договору оренди нежитлового приміщення б/н від 20.1.2018 та зобов'язати відповідача не пізніше 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили повернути орендоване нежитлове приміщення у зв'язку з несплатою орендної плати протягом трьох місяців підряд.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивачу надано право не пізніше ніж за 5 днів до початку першого судового засідання при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження змінити предмет або підставу позову шляхом подання відповідної заяви.
Положеннями пунктів 3.11, 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що Господарським процесуальним законодавством України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.
Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
З поданої позивачем заяви про уточнення (доповнення) позовних вимог вбачається, що позивачем фактично заявляються нові позовні вимоги - про розірвання договору оренди нежитлового приміщення та повернення орендованого приміщення, підставою яких є невнесення відповідачем як орендарем орендної плати протягом трьох місяців підряд. У той же час предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за неналежне виконання договірного зобов'язання відповідачем.
За вказаних обставин суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про уточнення (доповнення) позовних вимог (вх. № 2777к від 10.12.2018).
Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд встановив:
20.01.2018 між Фізичною особою - підприємцем Скляром Валентином Васильовичем (орендодавцем, позивачем у справі) та Фізичною особою - підприємцем Кастіним Русланом Олександровичем (орендарем, відповідачем у справі) укладено договір оренди нежитлового приміщення б/н, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв до 25.01.2018 в тимчасове платне користування (в оренду) для здійснення підприємницької діяльності, а саме для розміщення офісного приміщення, нежитлове приміщення загальною площею 17,1 м кв. (згідно технічного паспорту інв. справи №9920, за реєстровим № 759, що знаходиться за адресою: пр-т Шевченко, 10, м. Суми та належить орендодавцю на праві приватної власності).
Вищевказане приміщення відповідач отримав у користування 20.01.2018, про що сторони склали акт прийому-передачі майна.
Відповідно до п. 2.1 договору строк оренди становить один рік з дня його підписання сторонами (до 20.01.2019) з можливістю його пролонгації.
Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору оплата за користування об'єктом оренди становить щомісячно у розмірі 2 500,00 грн., які орендар повинен сплачувати щомісяця наперед, не пізніше 15 (п'ятнадцятого) числа. Орендна плата здійснюється в грошовій формі.
Згідно з умовами п. 3.4 договору оренди від 20.01.2018 орендар зобов'язаний протягом п'яти календарних днів з моменту підписання договору внести авансом орендну плату за передуючий та останній місяць користування приміщенням, що орендується.
Судом встановлено, що на виконання умов п.п. 3.1., 3.4. договору відповідачем частково сплачено орендну плату 20.01.2018 у розмірі 2500,00 грн., та 20.02.2018 у розмірі 2500,00 грн., за передуючий (лютий 2018 року) та останній місяць користування приміщенням. Відповідні докази позивач подав суду за клопотанням від 20.12.2018.
Як зазначав позивач, інших платежів за користування нежитловим приміщенням відповідач не здійснював.
15.03.2018 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою погашення заборгованості з орендної плати, однак даний листа був повернутий позивачеві відділенням поштового зв'язку за закінченням терміну зберігання.
31.03.2018 позивач особисто вручив зазначений лист відповідачеві, про що особистий свідчить підпис останнього, відповідачем сплачено частину орендної плати у розмірі 1000,00 грн.
Однак, як встановлено судом, починаючи з квітня 2018 року відповідач припинив вносити орендну плату, почав уникати будь-яких контактів з позивачем, проте продовжував користуватися приміщенням (чим порушив права позивача як орендодавця).
У зв'язку з несплатою відповідачем зазначеної заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Частиною ж 5 даної статті визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання в частині передачі в оренду відповідачеві нежитлового приміщення, що становить предмет договору оренди від 20.01.2018. У той же час, відповідачем допущено прострочення виконання взятого на себе зобов'язання щодо своєчасної сплати орендних платежів.
Заперечень вказаним фактам, а також заперечень позовним вимогам відповідачем не подано, представник відповідача не скористався правом на участь у судовому засідання та подання доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 86 зазначеного Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позовні вимоги ґрунтуються на умовах укладеного між сторонами справи договору, а також на положеннях діючого законодавства, відтак, суд дійшов висновку про їх правомірність, обґрунтованість та задовольняє позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 17416,67 грн. заборгованості по орендній платі.
Крім суми основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача нараховану суму пені у розмірі 1284,25 грн., 3% річних у сумі 250,28 грн., інфляційні нарахування у сумі 97,72 грн.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України та частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін., при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з умовами п. 7.2 договору орендар у випадку порушення ним термінів орендної плати, передбачених пунктами 3.1, 3.4 договору, сплачує орендодавцю штраф у розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день просрочки. Крім того, відповідно п. 7.4 договору у випадку прострочення по сплаті орендних платежів нараховується пеня в розмірі один процент від суми боргу за кожен день прострочення;
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, розмір облікової ставки НБУ, суд дійшов висновку про задоволення вимог по стягненню з відповідача на користь позивача 1284,25 грн. пені, 97,72 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 250,28 грн.
Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн. підлягають стягненню з відповідача у дохід державного бюджету, оскільки позивач у встановленому порядку звільнений від сплати судового збору, про що ним подані відповідні докази (посвідчення інваліда війни ІІ групи серії Б № 039856 від 18.04.2007).
З урахуванням положень ст. 126 ГПК України суд відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у сумі 5000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кастіна Руслана Олександровича (40002, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи-підприємця Скляра Валентина Васильовича (АДРЕСА_2; ІПН НОМЕР_2) 17416,67 грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення б/н від 20.01.2018, 1284,25 грн. пені, 250,28 грн. - суму 3% річних, 97,72 грн. інфляційних нарахувань, 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кастіна Руслана Олександровича (40002, АДРЕСА_1; ІПН НОМЕР_1) у дохід державного бюджету (УДКС у м. Суми; код - 37970593; ГУ ДКСУ у Сумській області; МФО - 899998; рахунок - 34311206083032; код класифікації доходів бюджету - 22030101) 1762,00 грн. судового збору.
4. Видати накази після набранням рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне судове рішення складено 26.12.2018.
Суддя В.Л.Котельницька