Провадження № 22-ц/803/1634/18 Справа № 179/171/18 Суддя у 1-й інстанції - Чорна О.В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
26 грудня 2018 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.
при секретарі - Кошарі О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року
по справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України, -
В січні 2018 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року заяву ОСОБА_1, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України - задоволено.
Встановлено факт постійного проживання на території України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, до 24 серпня 1991 року включно.
В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області просить скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року по справі № 179/171/18 та винести нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року відмовити в повному обсязі.
Відзивів на апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася 12 грудня 1969 року у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області відповідно Свідоцтва про народження серія І-КИ № 656666, виданого 13 жовтня 2017 року із позначкою «запис поновлено повторно» (а.с. 10).У графі «батьки» відомості про її батька відсутні, а матір'ю ОСОБА_1 зазначена ОСОБА_2.
Відповідно до довідки №58 від 15.1.2017 року Заплавської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. Конозюк Н.П. навчалася в Заплавській неповній середній школі з 02.10.1981 року по 25.05.1986 року (а.с. 47).
Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має трьох доньок:
- ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Свідоцтвом про народження серія V-КИ №422919, виданого 17.06.1987 року виконкомом Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, у графі батьки якої зазначено: батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_1;
- ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія V-КИ №421149, виданого 11.05.1988 року виконкомом Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, у графі батьки якої зазначено: батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_1;
- ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується Свідоцтвом про народження Серія V-КИ №356243, виданого 09.06.1990 року виконкомом Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, у графі батьки якої зазначено: батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_1; (а.с. 4).
Місце народження всіх трьох дітей у свідоцтвах про народження зазначене - село Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області, Українська республіка.
Відповідно до довідки Михайлівської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області № 1205 від 16.11.2017 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, дійсно проживала без реєстрації з 02.03.1986 року, у тому числі на 24.08.1991 рік, по 2000 рік за адресою: вулиця Садова (Сєрова), 1 село Михайлівка Новомосковського району Дніпропетровської області (а.с. 6).
Згідно довідки № 93 від 28.01.2018 року виданої виконкомом Дмухайлівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою с. Дмухайлівка, вул. Центральна (Леніна), 67 Магдалинівського району Дніпропетровської області (а.с. 7).
14 березня 1986 року ОСОБА_1 видано трудову книжку, де зазначено дату її народження та вбачається, що в період з 1986 року по 2000 рік вона працювала дояркою у колгоспі ім. Леніна (а.с. 11-13, 50-52).
З архівної довідки № К-01-13/198 від 29 березня 2018 року наданою на запит суду від КУ «Новомосковський районний трудовий архів» від 29.03.2018 року вбачається, що у книгах обліку розрахунків по оплаті праці працівникам колгоспу ім. Леніна за період з 14.03.1986 року по 12.10.2000 року прослідковуються відомості про відпрацьовані вихододні та нараховану заробітну плату за рік громадянці ОСОБА_1 (а.с. 41).
Згідно довідки № 143 від 19.01.2018 року виданої Магдалинівським районним сектором ГУ у Дніпропетровської області ДМСУ встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до вказаного органу із заявою, її особу було встановлено, але не встановлено належності до громадянства будь-якої держави (а.с. 5).
Відповідно до ч.1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Наведений у ст. 273 ЦПК України перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.
Встановлення факту постійного проживання на території України має для заявника юридичне значення та необхідне йому для отримання громадянства України.Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. Про належність до громадянства України таких осіб може свідчити наявність у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року чи 13.11.1991 року.
Згідно до п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про громадянство України» безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України» дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Відповідно до п.7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР (далі Порядок) відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 р. або 13.11.1991 р.
Відповідно до п.44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 дійсно народилася на території України (у 1969 році - Української УРСР), проживала на території України (колишньої УРСР) до 1991 року, у тому числі, станом на 24.08.1991 року, навчалася у школі і працювала в Україні, народила трьох дітей, за кордон не виїжджала, а тому заява підлягає задоволенню.
Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не надала документ, який прямо підтверджує факт постійного проживання останньої на території України, колегія суддів ставиться критично, оскільки ОСОБА_1 надала достатньо доказів на підтвердження вищезазначеного факту.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд першої інстанції не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
ОСОБА_7