Провадження № 22-ц/803/2762/18 Справа № 192/258/18 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
28 грудня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.,
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
за участю секретаря Черкас Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором, -
У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування позовних вимог посилалися на те, що 03 березня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 21600 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 31 грудня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 67284 грн., яка складається із заборгованості: за кредитом - 5281,34 грн., по процентам за користування кредитом - 54780,47 грн., пені та комісії - 3542 грн., а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - фіксована частина та 3180,19 грн. - процентна складова, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь (а.с.3-5).
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “Приватбанк” було відмовлено (а.с.68-69).
Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року виправлено описку у вказаному рішенні суду (а.с.88).
В апеляційній скарзі АТ КБ “Приватбанк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
Згідно з ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з положенням ч.2 ст. 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України надано право позикодавцю у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язання за договором стосовно повернення позики частинами, в разі прострочення повернення чергової частини, вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів відповідно умов договору.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи 03 березня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір у вигляді Анкети-заяви б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із зазначенням ліміту кредитування 700 грн., базова кредитна ставка 1,9% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.10, 12-17).
Відповідач поставив свій підпис у заяві позичальника, формально погодившись з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 10 зворот).
У порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконував, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданого банком, внаслідок чого за утворилася заборгованість, яка станом на 31 грудня 2017 року становить 67284 грн. і складається із заборгованості: за кредитом - 5281,34 грн.; по процентам за користування кредитом - 54780,47 грн., пені та комісії - 3542 грн., а також штрафів відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.- фіксована частина та 3180 грн. - процентна складова (а.с.5-7).
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 виконав свої зобов'язання відповідно до умов укладеного кредитного договору.
У суді першої інстанції відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строку позовної давності до позовних вимог банку (а.с.64, 66).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація кредитором права на стягнення з позичальника суми кредиту і пов'язаних з ним платежів здійснюється у межах, визначених цивільним законодавством, зокрема з урахуванням вимог глави 19 ЦК України «Позовна давність».
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що останню проплату за кредитним договором відповідачем було здійснено 23 грудня 2014 року, а з позовними вимогами у даній справі банк звернувся до суду 23 лютого 2018 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності (а.с.3-5, 6-9).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку у зв”язку пропуском строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд дійшов помилкового висновку та банком не були пропущені строки позовної давності у даній справі є необгрунтованими.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Умовами та Правилами надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною кредитного договору встановлено, що строк його дії відповідає строку дії картки, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки умовами кредитного договору сторони погодили, що повернення Кредиту здійснюється щомісячно, а відтак строк позовної давності має відраховуватись від дати останнього внесеного платежу. Поняття “строк дії договору” та “строк виконання зобов'язань” не є тотожними.
Зокрема, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що саме з цими умовами позичальник був ознайомлений, укладаючи кредитний договір.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк”- залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді