Провадження № 22-ц/803/4359/18 Справа № 206/5873/18 Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
28 грудня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.,
за участю прокурора Битяк Н.І
за участю секретаря Черкас Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року у справі за заявою Комунального закладу “”Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради, про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, заінтересована особа ОСОБА_1,-
У жовтні 2018 року лікар-психіатр КЗ “Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_2 звернулася із заявою про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку.
В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 була госпіталізована до КЗ “Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради. На підставі відомостей про поведінку ОСОБА_1 та огляду черговим лікарем-психіатром у приймальному відділенні було підтверджено наявність психічних розладів у вигляді: збуджена, негативістична, імпульсивна, агресивна, голосно кричить, на запитання не відповідає, інструкції не виконує. Їй встановлено діагноз: важка розумова відсталість з порушенням поведінки, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих, її безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби. Комісія лікарів-психіатрів підтвердила обґрунтованість госпіталізації ОСОБА_1 та подальшого лікування у психіатричному стаціонарі. ОСОБА_1 письмової поінформованої згоди на госпіталізацію до КЗ «ДКПЛ» ДОР не давала. На підставі викладеного, лікар-психіатр КЗ “”Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_2 просить про госпіталізацію ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, КЗ “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року було відмовлено у задоволенні заяви КЗ “Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради про надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку.
В апеляційній скарзі КЗ “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради просить рішення суду від 26 жовтня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення заяви про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої, другої 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусово амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Відповідно до ст.14 Закону України "Про психіатричну допомогу" особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Статтею 25 Закону України "Про психіатричну допомогу" передбачено, що особи, яким надається психіатрична допомога, мають права і свободи громадян, передбачені Конституцією України та законами України. Обмеження їх прав і свобод допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України, відповідно до законів України.
Згідно ч.ч. 2-5 ст. 27 Закону України "Про психіатричну допомогу" виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку. При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів незалежні у своїх рішеннях і керуються лише медичними показаннями, своїми професійними знаннями, медичною етикою та законом. Лікар-психіатр, комісія лікарів-психіатрів несуть відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до закону. Рішення, прийняте лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів при наданні психіатричної допомоги, викладається у письмовій формі та підписується лікарем-психіатром або комісією лікарів-психіатрів.
Згідно висновку викладеному в Постанові ОСОБА_3 Верховного суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
Виходячи з практики ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається ОСОБА_1 з 17 жовтня 2018 року прийнята до установи - КЗ “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради.
На підставі відомостей про поведінку ОСОБА_1 та огляду 17 жовтня 2018 року черговим лікарем-психіатром у приймальному відділенні КЗ “Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради, куди було направлено останню, було підтверджено наявність у неї психічних розладів у вигляді: збуджена, негативістична, імпульсивна, агресивна, на запитання не відповідає, інструкції не виконує
ОСОБА_1 встановлено діагноз: важка розумова відсталість з порушенням поведінки, який обумовлює її небезпеку для себе та оточуючих, її безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби.
Комісія лікарів-психіатрів підтвердила обґрунтованість госпіталізації ОСОБА_1 та подальшого лікування у психіатричному стаціонарі (а.с.3).
ОСОБА_1 письмової поінформованої згоди на госпіталізацію до КЗ “Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня” Дніпропетровської обласної ради не давала.
З наданого висновку огляду комісії лікарів-психіатрів та виписки з історії хвороби ОСОБА_1 вбачається, що в них зазначений загальний запис про стан хворого, але будь-яких належних доказів на підтвердження її поведінки, що являє собою безпорадність і неможливість самостійно задовольнити основні життєві потреби, внаслідок встановленого у неї захворювання ні висновок, ні матеріали справи не містять.
На момент огляду ОСОБА_1 в приймальному відділенні зазначено: без психоматичної симптоматики. Даних для госпіталізації немає. Потребує стороннього догляду та нагляду (а.с.12).
Відповідно до положень принципу 15 «Принципи госпіталізації» додатку до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 18 лютого 1992 року №46/119 «Захист осіб із психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги» передбачено, що «…Коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації…».
Це є неприпустимим порушенням прав та свобод особи, оскільки метою примусового лікування є надання своєчасної допомоги за наявності виключних підстав (наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку, нездатність самостійно задовольняти основні свої потреби, можливість завдання значної шкоди своєму здоровю у звязку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги),наявність психічного захворювання як такого за відсутності відповідних підстав та їх доказів не може виправдовувати обмеження свободи особи.
Серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невідємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не забороненозаконом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюютьсяКонституцієюта законами України.
Отже, виходячи із засад пріоритету забезпечення прав і свобод людини і громадянина при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, зважаючи на відсутність будь-яких доказів безпорадності ОСОБА_1 і неможливості самостійно задовольнити основні життєві потреби, тобто доказів обставин, що стали підставою для госпіталізації ОСОБА_1, та навпаки спростування вказаних у заяві обставин поясненнями представника заявника та лікаря-психіатра, суд дійшов обґрунтованого висновку, що в задоволенні заяви щодо надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги у примусовому порядку слід відмовити.
Доводи апеляційної скарги КЗ “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради стосовно того, що судом було неповно з”ясовано обставини справи та висновки суду не відповідають обставинам справи є необгрунтованими.
Доводи апеляційної скарги КЗ “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради про те, що заінтересована особа поводила себе буйно, не можуть слугувати підставами, в розумінні ст. 14 Закону України "Про психіатричну допомогу", для її примусової госпіталізації до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди, враховуючи вищевказані обставини даної справи.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Комунального закладу “Верхівцевський психоневрологічний інтернат” Дніпропетровської обласної ради - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді