Провадження № 22-ц/803/1860/18 Справа № 179/2031/17 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
26 грудня 2018 року
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.
при секретарі - Кошарі О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, -
В листопаді 2017 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Магдалинівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Орган опіки та піклування Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області по справі №179/2031/17 провадження №2/179/133/18 від 24 квітня 2018 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6).
Згідно витягу з протоколу № 6 від 15.07.2016 року комісії з питань захисту прав дитини, місце проживання дитини ОСОБА_3 визначено з батьком. ОСОБА_1 погодилася, щоб дитина проживала разом з батьком на його житловій площі (а. с. 31).
Відповідно до розпорядженням голови Магдалинівської райдержадміністрації №Р-228/о/305-16 від 22.07.2016 року, визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з батьком - ОСОБА_2, за його місцем проживання, за адресою: село Оленівка, вулиця Папаніна, будинок № 10 Магдалинівського району Дніпропетровської області.
Визначено спосіб спілкування дитини з матір'ю, у вигляді відвідування матері дитини не менше 2 днів на тиждень, за домовленістю з батьком, попередньо погодивши час та місце зустрічі. ОСОБА_2 не створювати перешкод матері дитини спілкуватися, приймати участь у вихованні та підтримувати родинні стосунки з сином (а.с. 13).
Згідно ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У відповідності до ч.1,2 ст.19 СК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого ч.2 ст.170 цього Кодексу.
Із листа Начальника служби у справах дітей Магдалинівської райдержадміністрації № 475 від 20.12.2016 року вбачається, що 05.12.2016 року, ОСОБА_1 звернулася до Служби у справах дітей із питанням повернення дитини. Вказаним листом, їй роз'яснено, що питання про місце проживання дитини розглянуто та прийнято розпорядження, яке обов'язкове для виконання сторонами (а.с. 12).
Як вбачається з матеріалів справи, що рішення органу опіки та піклування винесено 22.07.2016 року, однак ОСОБА_1 протягом десяти днів від часу винесення рішення за захистом своїх прав або інтересів до суду не зверталася, у зв'язку із чим вона зобов'язана виконувати вказане рішення у відповідності до закону.
Частиною першою статті 159 СК України визначено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII від 27 грудня 1991 року (далі Конвенція) визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Відповідно до ст.3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно до положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.
Таким чином, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку,що дитина проживає з батьком, який здійснює належний догляд та виховання сина і не перешкоджає у спілкуванні позивачу з дитиною та його вихованню.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд першої інстанції не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
ОСОБА_4