Провадження № 22-ц/803/1226/18 Справа № 192/1063/17 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
28 грудня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.,
суддів Свистунової О.В., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря Черкас Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договором, -
У липні 2017 року ПАТ КБ “Приватбанк” звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.3-4).
В обгрунтування позовних вимог ПАТ КБ “Приватбанк” посилалися на те, що 08 липня 2010 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 30 червня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 26054 грн. 29 коп., яка складається із заборгованості: за кредитом - 4634 грн. 05 коп., по процентам за користування кредитом - 16851 грн. 24 коп., пені та комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2852 грн. 13 коп., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.- фіксована частина та 1216 грн. 87 коп. - процентна складова, яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором б/н від 08 липня 2010 року станом на 30 червня 2017 року у сумі 24337 грн. 42 коп.., яка складається із заборгованості за кредитом - 4634 грн. 05 коп.., заборгованості по процентам за користування кредитом - 16851 грн. 24 коп., заборгованості за пенею та комісією за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 2852 грн. 13 коп. В задоволенні іншої частини позову було відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1600 грн (а.с.66-67).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог банка у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не перевірені обставини, які мають значення для справи. Вказував, що справу було розглянуто у його відсутність та він не був належним чином повідомлений про день, місце та час розгляду справи, відтак був позбавлений можливості подати заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин. Зокрема, він не підписував “Умови та правил надання банківських послуг” та “Тарифи Банку”, отже їх не можна вважати складовими кредитного договору (а.с.78-80, 96-100, 120-122).
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням ч.2 ст. 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи, 08 липня 2010 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір б/н у вигляді Анкети-заяви, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.8).
Відповідач поставив свій підпис у заяві позичальника, формально погодившись з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.8 зворот).
Банк належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, надавши кредит на платіжну карту відповідача.
У порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконував, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2017 року становить 26054 грн. 29 коп. і складається із заборгованості: за кредитом - 4634 грн. 05 коп.; по процентам за користування кредитом - 16851 грн. 24 коп., пені та комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2852 грн. 13 коп., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.- фіксована частина та 1216 грн. 87 коп. - процентна складова (а.с.5-7).
Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ “Приватбанк”, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач не належним чином виконував зобов'язання за укладеним кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування, штрафних санкцій, а також з прав банку у зв'язку з цим вимагати від відповідача повернення заборгованості за кредитним договором, однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них через неповне з”ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.
Згідно статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ст. 625 ЦК України).
Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
08 липня 2010 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 було укладено договір б/н у вигляді Анкети-заяви, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.8).
Відповідач поставив свій підпис у заяві позичальника, формально погодившись з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.8 зворот).
Банк належним чином виконав взяті на себе зобов'язання, надавши кредит на платіжну карту відповідача.
У порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконував, допустив прострочення повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 30 червня 2017 року становить 26054 грн. 29 коп. і складається із заборгованості: за кредитом - 4634 грн. 05 коп.; по процентам за користування кредитом - 16851 грн. 24 коп., пені та комісії за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2852 грн. 13 коп., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн.- фіксована частина та 1216 грн. 87 коп. - процентна складова (а.с.5-7).
Із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, останню проплату за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 здійснив 12 червня 2014 року (а.с.5-7).
Зі вказаними позовними вимогами банк звернувся до суду 31 липня 2017 року (а.с.3, 4).
У суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування строків позовної давності до вказаних позовних вимог, оскільки він не був повідомлений судом першої інстанції про день, місце і час розгляду справи, а тому не приймав участі у судових засіданнях в суді першої інстанції (а.с.120).
Вказана обставина підтверджується матеріалами справи, зокрема, конвертами із судовими повістками, адресованими відповідачу, які повернулись до суду першої інстанції за закінченням терміну зберігання. Отже, відповідач з поважних причин був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування строку позовної давності у суді першої інстанції (а.с.48, 70, 71, 74).
Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, колегія суддів враховує правову позицію ОСОБА_2 Верховного Суду, викладену в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 14-59цс18, в якій ОСОБА_2 Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17.
ОСОБА_2 Верховного Суду зазначає, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація кредитором права на стягнення з позичальника суми кредиту і пов'язаних з ним платежів здійснюється у межах, визначених цивільним законодавством, зокрема з урахуванням вимог глави 19 ЦК України «Позовна давність».
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; рішення у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Таким чином, право кредитора пред'явити до позичальника позов про стягнення кредитної заборгованості обмежене встановленими законом строками звернення до суду.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній рішення, відповідач була вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач могла заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З розрахунку заборгованості, наданого банком, вбачається останнє погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем було здійснено 12 червня 2014 року, а з вищевказаними позовними вимогами банк звернувся до суду - 31 липня 2017 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності (а.с.5-7).
Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви банком додані Умови та правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких передбачено, що позовна давність за вимогами про повернення кредиту, сплати відсотків та неустойки - пені і штрафу складає 50 років. Однак, звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вказував, що він не підписував цих Умов, не був ознайомлений з ними, а тому їх не можна вважати складовою частиною кредитного договору. (а.с.23).
Колегія суддів вважає, що надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що саме з цими умовами позичальник був ознайомлений, укладаючи кредитний договір.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог банку у зв”язку з пропуском банком строку позовної давності у даній справі.
Згідно вимог статті 141 ЦПК України з позивача ПАТ КБ “Приватбанк” на користь відповідача підлягає стягненню сума судових витрат, сплачених ним за подання апеляційної скарги у розмірі 2400 грн.(а.с.95).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 370, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати.
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення з апеляційною скаргою у сумі 2400 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя
Судді