Провадження № 22-ц/803/3674/18 Справа № 177/852/18 Суддя у 1-й інстанції - Суботіна С. А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
27 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Справа № 177/852/18
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр Фінансових Рішень",
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр Фінансових Рішень" на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року, яке ухвалене суддею Суботіною С.А. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 жовтня 2018 року, -
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Фінансових Рішень» (надалі - ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень») про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позову зазначив, що 07.10.2016 року між ним та ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» було укладено договір на отримання кредиту № 123140500, відповідно до умов якого позивачу надано кредит в розмірі 123740,56 грн., строком на 48 місяців.
Пунктом 2 заяви № 123140500 від 07.10.2016 року, яка є складовою кредитного договору, визначена відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання умов договору, плата за користування кредитом: початковий процент - 0% від суми кредиту; щомісячні проценти - 2,69 % від суми кредиту; річні проценти - 11,99 % від суми боргу за договором, щоденна пеня - 0,3 % від загальної суми прострочення.
Позивач вважає, що умови кредитного договору щодо нарахування одночасно річних та щомісячних відсотків, є умовами які передбачають його подвійну відповідальність. Вважає несправедливими умови про нарахування щомісячних відсотків та стосовно щоденного нарахування пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення, що складає 109,5 % на рік.
Стверджував, що вказані умови договору суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком суттєвого дисбалансу договірних прав та обов'язків, чим завдається шкода позичальнику, як споживачу фінансових послуг. Оскільки ці умови встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад сто відсотків вартості кредиту) у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, позивач просив суд визнати недійсними умови кредитного договору № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, викладені в розділі 2 «Умови надання кредиту» заяви № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, щодо встановлення щомісячних процентів у розмірі 2,69 % від суми кредиту та щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення з моменту укладення кредитного договору.
Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсними, з моменту укладення договору, положення кредитного договору № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень», викладені в розділі 2 «Умови надання кредиту» заяви № 12314000500 від 07.10.2016 року, в частині встановлення щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» на користь держави судовий збір у розмірі 352 гривні 40 копійок.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про визнання недійсною умови кредитного договору № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, викладені в розділі 2 «Умови надання кредиту» заяви № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, щодо встановлення щомісячних процентів у розмірі 2,69 % від суми кредиту, залишивши без змін рішення суду в іншій частині.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано всіх фактичних обставин справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального права. Так, судом не було враховано, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1, як споживачу, не було роз'яснено всіх умов надання кредиту та сума щомісячних відсотків перевищує навіть розмір кредитних коштів, отриманих ним за даним договором. Позивач вважає, що кредитний договір укладено із істотним дисбалансом сторін, та ним передбачено лише відповідальність позичальника, тоді як кредитор не несе відповідальності у випадку неналежного виконання ним умов договору.
В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною умови про встановлення пені у розмірі 0,3% у кредитному договорі та покласти на позивача судові витрати, понесені відповідачем на подання апеляційної карги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що пеня у розмірі 0,3% за кожен день прострочення виконання зобов'язань становить 50% вартості продукту та встановлення такої умови у кредитному договорі є несправедливою. Так, на думку відповідача, кредитний договір містить умову про пеню у розмірі 0,3% за порушення позичальником грошових зобов'язань, тобто розмір пені буде коливатися в залежності від того, якою є його поточна база нарахування (розмір заборгованості), а тому ця умова договору не містить ознак за яких можна було б зробити висновок, що вона встановлює саме такий розмір пені, який складає більше 50% розміру процентів, а не менше від цього показника. Відповідач вважає, що судом було невірно застосовано формулу 0,3% х 365 днів, якою визначено розмір загальної пені за кредитом.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (а.с. 66-70), в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили та клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг, в межах наявних матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07.10.2016 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» було укладено кредитний договір шляхом підписання ОСОБА_1 заяви № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року на отримання кредиту в ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» (а.с.9-10).
Згідно п. 2 цього Договору ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 123 740,56 грн., строком на 48 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 2,69 % від суми кредиту щомісячно та 11,99 % на рік від суми боргу за договором, які становлять сукупну вартість кредиту та підлягали сплаті згідно з графіком платежів, а також зі сплатою щоденної пені у розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення (а.с.9).
Згідно п. 3 цього Договору, ОСОБА_1 доручив ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» перерахувати за рахунок отриманого кредиту кошти на погашення його заборгованості за діючими кредитними договорами № НОМЕР_2 від 24.02.2016 року в сумі - 1127 грн. та № НОМЕР_3 від 26.05.2016 року - 3913,96 грн., а також на рахунок ПАТ «Страхова компанія «ТАС» - 23833,66 грн. в рахунок страхового платежу за договором страхування життя позичальника (а.с.17-18), ТОВ «май Сейфеті» - 600 грн., решту коштів у розмірі 94265,94 грн. перераховано на рахунок ОСОБА_1 (а.с.9-10).
Вказаним кредитним договором визначено графік платежів, яким передбачено щомісячні платежі, з визначенням окремо сум повернення кредиту, річних та щомісячних відсотків (а.с.11-12).
Факт виконання умов договору ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» щодо надання вказаного кредиту позивачем не оспорюється, крім цього матеріалами справи підтверджується факт проведення позивачем оплати за вказаним кредитом (а.с.13-16).
Спір виник з приводу включення до кредитного договору умов за яким позивачальник ОСОБА_1 бере на себе зобов'язання зі сплати щомісячних процентів у розмірі 2,69 % від суми кредиту та щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення, які, на думку позивача, є несправедливим, призводять до істотного дисбалансу сторін та порушують його права, як споживача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним положення договору про сплату щомісячних процентів у розмірі 2,69 % від суми кредиту, суд першої інстанції керувався нормами ст.ст. 1048, 1054, 1056 ЦК України та виходив з того, що відсотки за договором є платою за користування кредитними коштами та сторони вільні у визначенні у договорі відсотків та порядку їх сплати, а тому відсутні підстави вважати умови кредитного договору про сплату щомісячних процентів несправедливими.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним умов кредитного договору щодо встановлення щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення, суд першої інстанції, врахувавши норми ст.42 Конституції України, ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст. ст.3, 509, 627 ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/13, та встановлені судом обставини, а саме те, що п.2 встановлено непропорційно великий розмір пені (понад 50% від вартості кредиту), прийшов до переконання про несправедливість цієї умови кредитного договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», на які як на підставу недійсності кредитного договору посилася ОСОБА_1, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України “Про захист прав споживачів” у взаємозв'язкуз положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Судом вірно встановлено, що 07.10.2016 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого кредитодавець (відповідач) зобов'язався надати кредит позичальнику (позивач) в розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит та внести плату за кредитом.
У пунктах 2 та 4 Кредитного договору сторони погодили, що відповідно до цього договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять повернення кредиту та плата за щомісячною і за річною відсотковою ставкою.
Підписанням цього договору позичальник засвідчив (підтвердив) прийняття загальних умов з надання кредитів, як невід'ємні умови цього договору.
Крім того, підписанням цього договору позичальник засвідчив (підтвердив), що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», та їх зміст, а також про всі інші умови, повідомлення про які е необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Кредитний договір підписано позивачем, свої зобов'язання щодо надання кредиту позивачу в розмірі 123 740,56 грн. відповідач виконав, з умовами надання кредиту ОСОБА_1 був ознайомлений в день підписання кредитного договору, та протягом тривалого часу виконував його умови.
Отже, матеріалами справи не підтверджено наявність умов, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», для визнання недійсним положення умов кредитного договору № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року щодо встановлення щомісячних процентів у розмірі 2,69 % від суми кредиту.
З огляду на викладене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог через їх безпідставність.
Доводи апеляційної карги позивача ОСОБА_1 про те, що сума щомісячних відсотків перевищує навіть розмір кредитних коштів, отриманих ним за даним договором колегією суддів не приймаються, оскільки, як вбачається із заяви № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року на отримання кредиту в ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень», яка підписана ОСОБА_1, останньому, у відповідності до вимог статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», доведено до відома розмір сукупної вартості кредиту: повернення кредиту - 123 740,56 грн., річні проценти - 33 281,35 грн., щомісячні проценти - 159 774,24 грн. (а.с. 12), тобто його права, як споживача у даному випадку порушені не були.
Посилання позивача на те, що кредитний договір укладено із істотним дисбалансом сторін, та ним передбачено лише відповідальність позичальника, тоді як кредитор не несе відповідальності у випадку неналежного виконання ним умов договору, не мають правового значення для вирішення спору в цій частині, оскільки виходячи зі змісту ст.ст. 1048, 1054, 1056 ЦК України, відсотки за договором кредиту є платою за користування кредитом, а не компенсацією за порушення виконання зобов'язання, а тому єдиною стороною кредитного договору, на яку може бути покладено обов'язок зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, може бути виключно позичальник, а тому встановлення у кредитному договорі будь-якого розміру відсотків у жодному разі не призведе до дисбалансу прав сторін цього договору
Разом з тим, відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається такими з моменту укладення договору.
Встановивши, що положення кредитного договору № НОМЕР_1 від 07.10.2016 року, викладені в розділі 2 «Умови надання кредиту» заяви № 12314000500 від 07.10.2016 року, в частині встановлення щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків позивача, як споживача, оскільки така умова встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання нею зобов'язань за спірним договором, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним кредитного договору в цій частині.
Доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» про те, що він у повному обсязі провів із позичальником переддоговірну роботу, позивач був ознайомлений із змістом кредитного договору та погоджувався з усіма його положеннями, колегія суддів оцінює критично, так як такі доводи не спростовують правильність висновків суду, адже в силу вимог ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів” продавець, зокрема фінансова копмпанія, не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими.
Доводи апеляційної скарги про те, що оспорювана умова договору не містить ознак за яких можна було б зробити висновок, що вона встановлює якраз такий розмір пені, який складає більше 50% розміру процентів, а не менше від цього показника, колегією суддів не приймаються, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, умова кредитного договору в частині встановлення щоденної пені в розмірі 0,3 % від загальної суми прострочення встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п?ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов?язань за спірним договором.
Так, розмір сукупної вартості кредиту становить 2,69% на місяць від суми кредиту та 11,99% на рік від суми боргу за кредитом, тоді як щоденна пеня становить 0,3% від загальної суми прострочення, що дорівнює 109,5% на рік від загальної суми прострочення (0,3% х 365) та значно перевищує п?ятдесят відсотків вартості продукції (2,69% на місяць від суми кредиту, що дорівнює 32,28% на рік від суми кредиту, та 11,99% на рік від суми боргу за кредитом).
Доводи, викладені в апеляційних скаргах, як позивача ОСОБА_1, так і відповідача ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень», фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Центр Фінансових Рішень" - залишити без задоволення.
Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 27 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: