Провадження № 22-ц/803/3881/18 Справа № 212/5355/18 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
28 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого- судді Бондар Я.М.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
сторони : позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року, ухваленого суддею Борис О.Н. у м. Кривому Розі, повний текст рішення складено 02 жовтня 2018 року,
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» ( надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком» про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
В мотивування заявлених вимог зазначив, що він працював у шкідливих умовах на підприємстві відповідача, внаслідок чого захворів на професійне захворювання. Висновком ЛТЕК у 1996 році йому первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності та визнано інвалідом третьої групи. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я. Йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що він відчуває фізичні страждання, біль яких він зазнав та продовжує зазнавати, розмір моральної шкоди оцінює в 170 000 грн. та просив суд стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн., без стягнення податків та обов'язкових платежів. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції постановив рішення яке обґрунтував неналежними та недопустимими доказами. Крім того, посилається, як структурний підрозділ ш.Батьківщина , ніколи не входив до складу ПАТ «Кривбасзалізрудком». Крім того, вважає. що позивачем пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав. Рішення суду вважає не вмотивованим. Також посилається, що судом при визначені розміру моральної шкоди не взято до уваги тривалий проміжок часу між встановленням втрати працездатності та зверненню до суду із позовними вимогами. Визначений розмір моральної шкоди вважають значно завищеним. Також не погоджуються із визначеним судом розміром стягнутої компенсації судового збору.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та видно з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 10.03.1986 року по 17.09.1996 року працював за професіями: машиніст скреперної лебідки, гірник очисного забою, слюсар по обслуговуванню теплових мереж на ш. «Батьківщина» Пат «Кривбасзалізрудком». 17.09.1996 року був звільнений з підприємства відповідача за власним бажанням за ст.. 38 КЗпП України (а.с. 7).
Відповідно до висновку МСЕК від 17.09.1996 року, позивачу первинно було встановлено 65% втрати професійної працездатності в зв'язку з професійним захворюванням, з наступним переоглядом (а.с.10)
При наступних переоглядах 1997-1998 року позивачу було також встановлено 65% втрати професійної працездатності (а.с.10-11).
Починаючи з 1999 року позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності (а.с.11,12,13).
Висновком МСЕК від 08.11.2007 року позивачу було встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково та третя група інвалідності (а.с.14).
З Акту розслідування хронічного профзахворювання від 11.06.1996 року яким проведено розслідування випадку хронічного захворювання ОСОБА_1, убачається, що за результатами проведеного розслідування встановлено факт отримання профзахворювання, причиною якого зазначено перевищення гранично допустимих показників шкідливих речовин та підвищеним рівнем фізичного навантаження (а.с. 8-9).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції керувався ЗУ «Про охорону праці» й виходив з доведеності факту заподіяння позивачу моральної шкоди при виконанні ним трудових обов'язків з вини відповідача, через отримане професійне захворювання та втрату професійної працездатності та встановлення групи інвалідності.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, в редакції на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у 1996 році, тобто встановлено стійку втрату професійної працездатності, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року, в редакції яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин.
У відповідності до положень п.11 цих Правил моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.
Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди - не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата- це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.
Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи становить 3723 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 18615 грн., а максимальний - 744600 грн.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Суд, на підставі медичних епікризів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням правильно встановив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, у зв'язку з тим, що отримане професійне захворювання обмежує його життєву активність, спричняє біль в суглобах і вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
Колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги, відповідача що ш.Родина ( в позовній заяві у перекладі Батьківщина) ніколи не відносилась до структурного підрозділу ПАТ «Кривбасзалізрудком», тому що спростовується наданою відповідачем довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення ОСОБА_1 пенсії, згідно надано у період роботи позивача з 10.03.1986 року по 17.09.1996 р. на ш.Родіна, довідку про підтвердження умов праці ( а.с.7).
Зазначення у позові назви шахти у перекладі на українську мову Батьківщина, не спростовує суті праці позивача на підприємстві відповідача.
Порушення відповідачем положень ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачено обов'язок підприємства забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, встановлено актом розслідування хронічного професійного захворювання від 11 червня 1996 року, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність його вини у спричиненні моральної шкоди позивачу є необґрунтованими.
Спростовуються й доводи представника відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням встановлений та доведений матеріалами справи.
Так, позивач вимушений проходити курс лікування та періодичні обстеження, переносить фізичний біль у суглобах при руху, що завдає моральних страждань, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, отримане професійне захворювання обмежує його життєву активність і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Також спростовуються доводи апеляційної скарги представника відповідача про застосування до вимог позивача щодо стягнення моральної шкоди наслідків пропуску ним строків позовної давності відповідно до положень ч.1 ст. 233 КЗпП України, якою передбачено тримісячний строк звернення до суду із позовом для вирішення трудових спорів, оскільки у відповідності до положень ч.2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про відшкодування шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я працівник має право звернутися до суду з позовом без обмеження будь-яким строком.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Судом вірно встановлено порушення ПАТ «Кривбасзалізрудком», норм трудового законодавства, в частині забезпечення безпечних умов праці призвело до отримання позивачем професійного захворювання втрати професійної працездатності та встановлення групи інвалідності, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, через отримане професійне захворювання, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При визначені розміру моральної шкоди, судом враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, стан здоров'я потерпілого, встановлення йому ІІІ групи інвалідності, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі можливість такого відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності та інвалідності безстроково.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
У частині першій статті 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн. не перевищує граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги, відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного визначення судом першої інстанції розміру судового збору колегією суддів відхиляються, оскільки судовий збір судом першої інстанції визначено вірно. Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Згідно пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» визначено фіксовану ставку судового збору за вимоги немайнового характеру.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності мотивів рішення суду першої інстанції стосовного кожного доводу поданих заперечень є неприйнятними, оскільки суд навів обґрунтування та мотиви ухваленого судового рішення.
Доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, що стосується їх належності та допустимості не можуть бути задоволені. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Інші доводи апеляційної скарги, щодо порушення вимог ст.265 ЦПК України та незгоди з процесуальними діями судді першої інстанції під час розгляду справи не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позову, оскільки відповідно до вимог ст.376 ЦПКУ порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: