Провадження № 22-ц/803/3838/18 Справа № 212/4459/18 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
26 грудня 2018 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Барильської А.П.
суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат»
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне рішення складено 27 вересня 2018 року, -
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника на виробництві.
Позов мотивовано тим, що з її чоловіком ОСОБА_3 під час виконання трудових обов'язків на дільниці № 7 шахти «Гвардійська» шахтобудівельного управління Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є «Криворізький залізорудний комбінат" стався нещасний випадок, в результаті якого потерпілий помер. По факту нещасного випадку був складений ОСОБА_4 форми Н-1 «Про нещасний випадок» № 12 від 30 грудня 1999 року, відповідно до висновку якого нещасний випадок на виробництві, під час якого був травмований ОСОБА_3, стався 18 грудня 1999 року о 13 годині 20 хвилин, під час виконання ним робіт в стволі без приведення в безпечний стан сполучення його з горизонтальною виработкою, низької виробничої дисципліни серед робітників шахти «Гвардійська» та шахтобудівельного управління, в результаті якого 04 січня 2000 року потерпілий помер.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000,00 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб.
Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на недоведеність позивачем обставин справи, зокрема, відсутності доказів на підтвердження наявності факту заподіяння їй моральної шкоди. Крім того, матеріали справи не містять жодних медичних документів щодо підтвердження моральних страждань позивача, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим.
Також, вказує, що суд не зазначив з яких підстав ПАТ «Кривбасзалізрудком» має відповідати за зобов'язаннями держави, оскільки Криворізький державний залізорудний комбінат є державним підприємством та відноситься до сфери управління Мінпромполітики України, правонаступником якого є Мінекономрегіонрозвитку України. При цьому, суд першої інстанції поклав обов'язок з відшкодування моральної шкоди на ПАТ «Кривбасзалізрудком».
Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми ст. 440-1 ЦК України для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди.
Крім того апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не вірно визначив розмір судового збору.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач є дружиною потерпілого ОСОБА_3 (а.с. 7), який помер 04 січня 2000 року у віці 38 років (а.с. 3).
По факту нещасного випадку було складено ОСОБА_4 № 12 форми Н-1 про нещасний випадок від 30 грудня 1999 року, відповідно до висновку якого, нещасний випадок стався 18 грудня 1999 року о 13 годині 20 хвилин, під час виконання ОСОБА_3 робіт в стволі без приведення в безпечний стан сполучення його з горизонтальною виработкою, низької виробничої дисципліни серед робітників шахти «Гвардійська» та шахтобудівельного управління, внаслідок падіння двохтаврової балки він отримав сукупну травму голови, тулубу та кінцівок (а.с.4-6).
Перебуваючи на лікуванні у 2-й міській лікарні, потерпілий помер 04 січня 2000 року.
В пункті 10 зазначеного акту вказано, що працівниками, які допустили порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці визнанов.о. гірничого майстра дільниці № 7 шахти «Гвардійська» ОСОБА_4, начальника дільниці № 7 шахти «Гвардійська» ОСОБА_5, головного інженера шахти «Гвардійська» ОСОБА_6, заступника головного інженера шахтобудівельного управління з виробництва ОСОБА_7 (а.с. 4-6).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та покладаючи обов'язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що нещасний випадок, внаслідок якого помер чоловік позивача, стався під час його роботи на дільниці № 7 шахти «Гвардійська» шахтобудівельного управління Криворізького державного залізорудного комбінату, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», 18 грудня 1999 року, тому його дружині має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскільки, смерть чоловіка позивача настала на виробництві під час виконання трудових обов'язків внаслідок нещасного випадку на виробництві в 1999 році, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин сторін мають застосовуватися положення статті 440-1 ЦК України в редакції 1963 року, зі змінами на час виниклих між сторонами правовідносин.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов'язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК України не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов'язаний з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК України виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК України, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння.
Стаття 440-1 ЦК України є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачу у зв'язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК України1963 року.
Як роз'яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних,психічних,тощо),яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити і з засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як вбачається з матеріалів справи, чоловік позивача загинув на виробництві, під час виконання трудових обов'язків.
Внаслідок його смерті позивачу спричинено моральну шкоду, пов'язану із втратою рідної людини, позбавлено моральної підтримки, що призвело до душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і вона має право на її відшкодування.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно виходив з того, що втрата чоловіка завдає позивачці фізичного болю та душевних страждань, яка виникла з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлена вина відповідача у нещасному випадку. Факт смерті потерпілого ОСОБА_3 від нещасного випадку на виробництві відповідача ПАТ «Кривбасзалізрудком» встановлений ОСОБА_4 розслідування нещасного випадку, що передбачає право членів сім'ї померлого на відшкодування їм моральної шкоди.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ПАТ «Кривбасзалізрудком» в частині того, що матеріали справи не містять жодних медичних документів щодо підтвердження моральних страждань позивача, та вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.
Право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці встановлено ч.4 ст. 43 Конституції України.
Згідно частин 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Виходячи з аналізу зазначеної норми закону вбачається, що право на відшкодування моральної шкоди чоловікові, дружині, батькам, дітям, а також особам, які проживали з померлим однією сім'єю виникає у разі, якщо встановлено причинний зв'язок між смертю фізичної особи та ушкодженням здоров'я на виробництві.
Відповідно до ОСОБА_4 № 12 форми Н-1 про нещасний випадок від 30 грудня 1999 року, відповідно до висновку якого, нещасний випадок стався 18 грудня 1999 року о 13 годині 20 хвилин, під час виконання ОСОБА_3 робіт в стволі без приведення в безпечний стан сполучення його з горизонтальною виработкою, низької виробничої дисципліни серед робітників шахти «Гвардійська» та шахтобудівельного управління, внаслідок падіння двохтаврової балки він отримав сукупну травму голови, тулубу та кінцівок. Комісією з розслідування нещасного випадку визнано винними в.о. гірничого майстра дільниці № 7 шахти «Гвардійська» ОСОБА_4, начальника дільниці № 7 шахти «Гвардійська» ОСОБА_5, головного інженера шахти «Гвардійська» ОСОБА_6, заступника головного інженера шахтобудівельного управління з виробництва ОСОБА_7 Матеріалами розслідування вину потерпілого у нещасному випадку, який з ним стався не встановлено.
У зв'язку зі смертю чоловіка позивачу спричинено моральну шкоду, пов'язану із втратою рідної людини, що тягне за собою порушення нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже доводи апеляційної скарги відносно того, що позивачем не надано доказів спричинення їй моральних страждань є безпідставні, оскільки сама по собі смерть рідної людини є для його рідних невиліковною психологічною травмою і не потребує доведення будь-якими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, суд безпідставно застосував норми ст. 440-1 ЦК України для вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди колегією суддів відхиляються, оскільки вони передбачають регулювання питання відшкодування шкоди, в загальному її розумінні, у тому числі і відшкодування моральної шкоди та спростовуються вищевикладеним.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом та поданні апеляційної скарги позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є немайновою та за подання позову в даній категорії справ судовий збір справляється за фіксованою ставкою (п.п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), а не пропорційно до розміру суми грошового відшкодування моральної шкоди, заявленого позивачем.
У зв'язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм законодавства при стягненні в повному розмірі судового збору з відповідача на користь держави, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу та не враховує їх.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 грудня 2018 року.
Головуючий:
Судді: