П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
19 грудня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/117/18
Категорія: 3.1.2 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Бойка А.В., Шевчук О.А.,
при секретарі Іщенко В.О.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Доброва Ю.І. та Дідуха С.П., представника 3-ї особи Білоконь Н.О. та Арбітражного керуючого Пояркова В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги Арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича та Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 26.07.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Департаменту надання адміністративний послуг Одеської міської ради та 3-х осіб Міністерства Оборони України та Арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича про визнання протиправним та скасування висновку, визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
09.01.2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДМС України в Одеській області, Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради та 3-ї особи Міністерства оборони України, в якому, з урахуванням уточнень, просили суд:
- визнати протиправним та скасувати висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 18.09.2017 року по матеріалам перевірки заяви арбітражного керуючого ОСОБА_3 , затверджений начальником ГУ ДФС України в Одеській області;
- визнати протиправними дії та рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради, викладені у Повідомленні про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування від 25.11.2017 року про скасування у реєстрі запису про реєстрацію їх місця проживання;
- зобов'язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міськради скасувати запис у Реєстрі про зняття з реєстрації позивачів за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження військової служби в Одеському гарнізоні через відсутність житла за клопотанням керівництва Південного оперативного командування з дозволу директора заводу на підставі Директиви міністра оборони України №Д-14 від 11.06.2001р. «Про переобладнання вивільненого фонду МОУ під тимчасове житло для без квартирних військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей» з 2004 року позивачі вселились та зареєструвались та до теперішнього часу (13 років) проживають у приміщенні медичного пункту заводу, яке ними особисто було переобладнано (пристосовано) для постійного проживання. На теперішній час ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» (в/частина НОМЕР_1 ) знаходиться в стані банкрутства. Однак, 18.12.2017 року з отриманого від Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради рекомендованого листа позивачам стало відомо, що на підставі висновку ГУ ДМС України в Одеській області, за заявою арбітражного керуючого ОСОБА_3 незаконно та безпідставно проведено скасування реєстрації їх місця проживання.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.11.2017 року про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, арбітражний керуючий Поярков В.О. 02.08.2018 року та директор Департаменту надання адміністративних послуг ОМР 07.09.2018 року, відповідно, подали апеляційні скарги, в яких значили що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказане вище рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 року в частині відмови у задоволенні їх позовних вимог не оскаржили.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду (головуюча у справі - суддя Лук'янчук О.В., судді Бітов А.І. і Ступакова І.Г.) від 07.09.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою арбітражного керуючого Пояркова В.О.
Разом з тим, Указом Президента України №455/2017 від 29.12.2017р. ліквідовано Одеський апеляційний адміністративний суд та утворено П'ятий апеляційний адміністративний суд, у зв'язку з чим, 17.10.2018 року зазначену справу №815/117/18 передано іншому головуючому - судді Осіпову Ю.В.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту надання адміністративних послуг ОМР, прийнято дану справу до апеляційного провадження та в подальшому призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні.
В судових засіданнях суду апеляційної інстанції арбітражний керуючий Поярков В.О., як ліквідатор ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод», повністю підтримав як свою апеляційну скаргу, так і апеляційну скаргу Департаменту надання адміністративних послуг ОМР, та відповідно, наполягав на їх задоволенні, а також просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 року, як незаконне, та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у повному обсязі.
Представник відповідача - ГУ ДМС України в Одеській області в судових засіданнях суду 2-ї інстанції підтримала апеляційні скарги арбітражний керуючий Поярков В.О. і Департаменту надання адміністративних послуг ОМР та теж мотивовано наполягала на їх задоволенні.
Позивач ОСОБА_1 та представники 3-ї особи - МО України в судовому засіданні суду апеляційної інстанції апеляційні скарги не визнали та просили суд залишити їх без задоволення.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність належних підстав для їх часткового задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
17.08.2017 року арбітражний керуючий ОСОБА_3 (т.б. попередній ліквідатор ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» (в/частина НОМЕР_1 )) звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, в якій просив перевірити правомірність реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в нежитлових приміщеннях ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» (яке 25.11.2013р. визнано банкрутом згідно постанови Господарського суду Одеської області від 25.11.2013р. по справі №1-23-32/135-08-4825) за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію цих осіб за даною адресою.
У вересні 2017р. провідним спеціалістом Відділу з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_4 проведено перевірку заяви арбітражного керуючого ОСОБА_3 , за результатами якої складено Висновок від 18.09.2017р.
У даному Висновку, зокрема, зазначено, що згідно даних Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), уродженець м.Одеса, по паспорту серії НОМЕР_2 , виданого 16.04.1996р. Козелецьким РВ УМВС України в Чернігівській області, з 08.06.2005 року по цей час значиться зареєстрованим у гуртожитку в/ч НОМЕР_3 по АДРЕСА_1 . При цьому, в талоні реєстрації місця проживання, оформленого на ім'я ОСОБА_1 , зазначено серію паспорта НОМЕР_2 , згідно копії паспорта громадянина України серія фактично НОМЕР_4 . Також, за даними Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), уродженець смт. Десна Козелецького району Чернігівській області, по паспорту серії НОМЕР_5 , виданого 03.03.2009р. Малиновським РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області, з 08.06.2005 року по цей час значиться зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснити перевірку підстав реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_1 (1968р.н.) та ОСОБА_2 (1992р.н.), за адресою: АДРЕСА_1 , не є можливим, у зв'язку із закінченням строку їх зберігання (Наказ МЮ України №578/5 від 12.04.2012р., зареєстрований за №571/20884 від 17.04.2012р. «Про Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів»). За даними КП «БТІ» Одеської міської ради від 08.07.2017р. №487466 станом на 31.12.2012р. право власності на нежилі споруди ДП «Одеський автомобільний завод» (м.Одеса, вул.Артилерійська,4) зареєстровані за Міністерством оборони України на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_6 , виданого 11.11.2008р. виконкомом Одеської міської ради. При цьому, за даними КП «БТ» Одеської міськради, за адресою АДРЕСА_1 , житлові приміщення не зареєстровані. Таким чином, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 в та ОСОБА_2 в 2005 році по АДРЕСА_1 , т.б. за адресою місця знаходження нежилих споруд (нежилий фонд) ДП «Одеський автомобільний завод», була проведена в порушення законодавства, а саме: ст.379 ЦК України та ст.ст.4,6,50,61 ЖК УРСР, а також суперечить вимогам Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (із змінами, на час реєстрації цих осіб).
Крім того, перевіряючими було вирішено направити копію даного Висновку до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - для прийняття остаточного рішення.
Вказаний вище Висновок був «погоджений» з керівництвом Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації, 1-м заступником начальника ГУ ДМС України в Одеській області та 18.09.2017 року був «затверджений» начальником ГУ ДМС України в Одеській області Погребняк О.Г. (т.1 а.с.30-32).
26.10.2017 року вказаний вище Висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 18.09.2017р. надійшов до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради.
25.11.2017 року посадовими особами Департаменту надання адміністративних послуг ОМР проведено перевірку викладених у вказаному вище Висновку фактів щодо незаконної реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами зазначеної перевірки складено Акт від 25.11.2017р., в якому фактично було підтверджено факт неправомірної реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , яка здійснена 08.06.2005 року в нежитлові приміщення, що, в свою чергу, є порушенням вимог ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.379 ЦК України та ст.ст.4,6,50,61 ЖК УРСР, а тому, відповідно до приписів п.28 «Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до ЄДР (затв. Постановою КМУ №207 від 02.03.2016р.), дана реєстрація підлягає скасуванню (т.1 а.с.106).
Крім того, у висновках вказаного вище Акту перевірки також зазначено та запропоновано: 1) скасувати реєстрацію місця проживання гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) підготувати на направити цим особам відповідне повідомлення про скасування; 3) внести відповідні зміни в усі форми звітності; 4) підготувати та направити оновлену інформацію до ГУ ДМС України в Одеській області та прохання вилучення талонів реєстрації місця проживання осіб з обліків відділу адресно-довідкової роботи Головного управління.
В подальшому, т.б. 25.11.2017 року, на підставі вказаного вище Акту перевірки від 25.11.2017р., директором Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради Абрамовою Є.Г. прийнято Висновок, яким вирішено, у відповідності до п.28 Правил №207, скасувати реєстрацію місця проживання гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.110).
В той же день, т.б. 25.11.2017р., на адресу гр. ОСОБА_1 , у відповідності до вимог додатку 17 Правил №207, заступником начальника міського відділу державних адміністративних послуг Управління Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради Гончаровою В.В. винесено Повідомлення про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, яке, в свою чергу, фактично було направлено на адресу позивачів 04.12.2017р. за вих.№1002/01-02-10, яке останні отримали 18.12.2017р. (т.1 а.с.22,24).
Не погоджуюсь з зазначеними вище діями та рішеннями відповідачів, позивачі звернулись до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з часткової необґрунтованості позовних вимог та, відповідно, з часткової неправомірності дій та протиправності спірного рішення відповідача, безпосередньо пов'язаного із скасуванням реєстрації місця проживання позивачів.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України та ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі змісту положень ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
А згідно із ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Так, як вбачається зі змісту вимог абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «місце проживання» - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
А як передбачають приписи ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно ж до змісту вимог абз.5,11 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції станом на 2005р.), «реєстрація» - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації. «Місце проживання» - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Так, поняття «житла» визначено в ст.379 Цивільного кодексу України (в редакції станом на 2005р.), згідно з положеннями якої, «житлом фізичної особи» - є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Житловим будинком, в свою чергу, є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими НПА і призначена для постійного у ній проживання (ст.380 ЦК України).
А згідно із ч.1 ст.382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.
Як визначає ст.4 Житлового кодексу Української РСР (в редакції станом на 2005р.), до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Згідно із ст.6 ЖК Української РСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Так, відповідно до вимог ч.28 «Правил реєстрації місця проживання» (затв. Постановою КМУ від 02.03.2016р. №207), реєстрація місця проживання/перебування особи або зняття з реєстрації місця проживання скасовуються у разі їх проведення з порушенням вимог законодавства. У разі виявлення такого порушення керівник органу реєстрації проводить перевірку підстав реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, за її результатами складає висновок та приймає рішення про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи. Про прийняте рішення особі надсилається письмове повідомлення за формою згідно з додатком 17, в якому зазначаються підстави його прийняття. Особу запрошують на прийом до органу реєстрації для внесення відповідних відомостей до документа, до якого вносяться відомості про місце проживання/перебування. Далі працівник органу реєстрації: формує і вносить дані про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи до реєстру територіальної громади; формує інформацію про скасування реєстрації/ зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи для її передачі до Реєстру.
Згідно з п.29 вказаних Правил, у разі виявлення ДМС або її територіальними органами порушень законодавства органом реєстрації під час здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, такому органу надсилається повідомлення щодо необхідності проведення відповідної перевірки. У разі підтвердження зазначених порушень реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи підлягає скасуванню.
Як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, а саме: свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, повідомлень КП «БТІ» Одеської міськради та витягу з ЄДР ЮО та ФОП - Державне підприємство Міністерства оборони України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ) зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 та об'єкти нерухомого майна (т.б. нежитлові будівлі і споруди - літ.А,Б,В,Г,Д,Е,Ж,З,И,К,Л,М,Н,О,П,Р,С,У, загальною пл.25341,7 кв.м), що знаходяться за вказаною адресою, 12.12.2008р. належать Державі в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності. Також, за даною адресою з 27.10.1998р. зареєстровано право власності фірми «Іван» на магазин «Автозапчастини» загальною пл.297,2 кв.м. Житлових приміщень за вказаною адресою не зареєстровано.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ДП МО України «Одеський автомобільний ремонтний завод» (військова частина НОМЕР_1 ), у відповідності до ухвали Господарського суду Одеської області від 25.11.2013р. визнано «банкрутом» та з цієї ж дати відкрито ліквідаційну процедуру. Далі, ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.05.2017р. ліквідатором ДП МО України «Одеський автомобільний ремонтний завод» призначено арбітражного керуючого Салієва І.Е., повноваження якого, в свою чергу, в подальшому були припинені ухвалою господарського суду від 12.06.2018р. та цією ж ухвалою призначено нового ліквідатора - арбітражного керуючого Пояркова В.О.
Так, як встановлено судовою колегією з матеріалів справи, пояснень позивача, копій паспортів та самої позовної заяви, позивачі ОСОБА_1 (1968р.н.) та ОСОБА_2 (1992р.н.), знявшись з реєстрації за попереднім місцем проживання ( АДРЕСА_2 ), у 2004 році вселились у нежитлове приміщення 2-го поверху медичного пункту Одеського автомобільного ремонтного заводу (військова частина НОМЕР_1 ), розташоване у АДРЕСА_1 , яке, в свою чергу, було ними особисто переобладнано та пристосовано для тимчасового (т.б. до отримання за рахунок МО України відповідного жила) проживання. В подальшому, т.б. 08.06.2005р., позивачі зареєструвалися за даною адресою та проживають у вказаному приміщенні і до цього часу.
З матеріалів справи та пояснень позивача встановлено, що вселення та реєстрація позивачів (т.б. на той момент підполковника ОСОБА_1 та його сина) у зазначене вище нежитлове приміщення медичного пункту, т.б. за юридичною адресою заводу (в/частини НОМЕР_1 ), відбулися виключно через відсутність в Одеському гарнізоні благоустроєного житла та за письмовим клопотанням керівництва Південного оперативного командування і з дозволу директора ДП МО України « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ), а також з урахуванням вимог Директиви Міністра оборони України №Д-14 від 11.06.2001р. «Про переобладнання вивільненого фонду МОУ під тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей» та спільного «Інструктивного листа» Міністерства Оборони України і МВС України від 11.02.2004р. (№224/1424 і №6963/ПВ).
Також, з пояснень позивача та наявного у справі повідомлення начальника КЕВ м.Одеси №1472 вбачається, що за юридичною адресою (т.б. на території) ДП МО України «Одеський автомобільний ремонтний завод» (в/частина НОМЕР_1 ) - АДРЕСА_1 , окрім родини позивача - підполковника запасу ОСОБА_1 (звільненого у запас 05.12.2006р. згідно із наказом Командувача сухопутних військ ЗСУ №567), проживають та зареєстровані ще 2 (дві) родини військовослужбовців - сім'я майора запасу ОСОБА_5 (4 особи) та сім'я майора запасу ОСОБА_6 (3 особи).
Далі, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, 17.08.2017р. арбітражний керуючий ОСОБА_3 (т.б. попередній ліквідатор ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод») звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою, в якій просив перевірити правомірність реєстрації родини ОСОБА_1 в нежитлових приміщеннях Одеського автомобільного ремонтного заводу (який 25.11.2013р. визнано банкрутом) за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати їх реєстрацію.
З матеріалів справи видно, що на виконання вказаної вище заяви арбітражного керуючого, у вересні 2017р. Відділом з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Управління з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ГУ ДМС України в Одеській області було проведено перевірку, за результатами якої складено Висновок від 18.09.2017р., в якому було встановлено, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в 2005 році за юридичною адресою ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод» була проведена з порушеннями вимог ст.379 ЦК України, ст.ст.4,6,50,61 ЖК УРСР та Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Як свідчать матеріали справи, даний Висновок ГУ ДМС України в Одеській області 18.09.2017р. було направлено до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради, який, в свою чергу, провів свою перевірку факту незаконної реєстрації місця проживання родини ОСОБА_1 , за результатами якої склав Акт від 25.11.2017р., в якому фактично було підтверджено факт неправомірної реєстрації місця проживання гр. ОСОБА_1 і гр. ОСОБА_2 за спірною адресою, після чого, директором Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міськради, в свою чергу, в той же день, в т.б. 25.11.2017р. прийнято Висновок, яким вирішено, у відповідності до п.28 Правил №207, скасувати реєстрацію місця проживання позивачів, про що, в свою чергу, на їх адресу було направлено відповідне повідомлення від 25.11.2017р.
Так, приймаючи рішення про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.11.2017 року про скасування реєстрації місця проживання позивачів за адресою АДРЕСА_1 , суд 1-ї інстанції виходив з того, що ці позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Проте, суд апеляційної інстанції, враховуючи конкретні обставини справи, не може погодитися з такою позицією суду 1-ї інстанції в цій частині, з огляду на наступне.
Так, зі змісту положень ч.1 ст.19 ЦПК України вбачається, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно ж до ч.1 ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п.1 ч.2 цієї статті).
Справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Разом з тим, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, при цьому, слід звернути увагу на те, що не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 та пояснень останнього в судовому засіданні суду 2-ї інстанції вбачається, що спірні правовідносини фактично стосуються його житлових прав, а саме - права користування приміщеннями медичного пункту ДП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (військова частина НОМЕР_1 ), що розташовані у АДРЕСА_1 , які, в свою чергу, належать 3-й особі - Міністерству оборони України. Позивачі оскаржують рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про скасування реєстрації місця їх проживання, після виконання якого їм може в подальшому загрожувати виселення з вищевказаних приміщень. Отже, предметом спірних правовідносин, в даному випадку, є правомірність користування позивачами приміщеннями медичного пункту ДП «Одеський автомобільний ремонтний завод», а також правомірність реєстрації їх місця проживання в цих приміщеннях та правомірність рішення про зняття їх з реєстрації за цією ж адресою, які фактично є похідними.
Таким чином, на думку судової колегії, даний спір, пов'язаний із оскарженням рішення про скасування реєстрації місця проживання позивачів, має приватноправовий характер, оскільки він виник саме з житлових правовідносин та відповідно, підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
Окрім того, з цього приводу також слід зазначити й про те, що як визначено ст.310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
А відповідно до п.4 ст.31 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Як вбачається зі змісту вимог абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає.
Відповідно до п.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зі змісту положень ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод слідує, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п.1 ст.8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява №58255/00, п.36, ECHR 2004-XI). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява №19009/04, п.50).
Так, у п.36 рішення від 18.11.2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (в т.ч. рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995р., п.63).
Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Також, слід вказати, що саме на цю практику Європейського суду з прав людини неодноразово наголошували як в своїх письмових поясненнях, так і під час судового засідання суду 2-ї інстанції, позивач та представник МО України.
При цьому, одночасно також необхідно звернути увагу й на те, що аналогічну правову позицію з цих спірних питань вже неодноразово висловлював як Верховний суд, так і Велика палата Верховного суду, зокрема, в своїх постановах від 16.05.2018р. (по справі №337/2535/2017), від 08.11.2018р. (по справі №464/12746/13а), від 05.12.2018р. (по справі №591/4489/18) та в постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2018р. (по справі №521/10070/14), на яку, в свою чергу, посилалися позивач та представник МО України в обґрунтування своїх доводів.
Що ж стосується інших позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування висновку ГУ ДМС України в Одеській області по матеріалам перевірки заяви арбітражного керуючого Салієва І.Е., затверджений начальником ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області 18.09.2017 року та про визнання протиправними дій (рішення) Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, що викладені у Повідомленні про скасування реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування від 25.11.2017 року про скасування у Реєстрі запису про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що останні є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню, оскільки висновки та повідомлення не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, які змінюють чи припиняють права, свободи або законні інтереси позивачів.
До того ж, з цього приводу необхідно звернути увагу ще й на той факт, що рішення суду 1-ї інстанції в цій частині ні апелянтами, ні самими позивачами, ні іншими сторонами по справі, в апеляційному порядку не оскаржено, а суд 2-ї інстанції, в свою чергу, у відповідності до вимог ч.1 ст.308 КАС України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції виключно лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, до того ж, деякі висновки суду ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, відповідно до ст.319 КАС України, вважає за необхідне частково задовольнити ці апеляційні скарги, скасувати оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.11.2017р. про скасування реєстрації місця проживання позивачів, закрити провадження у справі в цій частині, а в іншій частині судове рішення окружного суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,317,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича та Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року в частині визнання протиправним та скасування рішення Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.11.2017 року про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.
Провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Департаменту надання адміністративний послуг Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 25.11.2017 року про скасування реєстрації місця проживання - закрити.
Роз'яснити позивачам право на звернення з аналогічним позовом до загального суду в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 26.12.2018р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук