Справа №295/6385/17
Категорія 26
2/295/1164/18
27.12.2018 року м. Житомир
Богунський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого - судді Полонця С.М.,
секретаря с/з - ОСОБА_1,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
встановив:
Позивач звернувся в суд з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором б/н від 30.04.2014 року у розмірі 13648,60 грн. При цьому посилається на те, що 30.04.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, за яким останній отримав кредит у розмірі 200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за його користування. Умови договору відповідач не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, таким чином утворилась заборгованість в сумі 13648,60 грн., станом на 30.04.2017 року.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Зосименка О.М. від 14.06.2017 року у справі відкрито провадження.
22.05.2018 року від відповідача до суду надійшли заперечення на позовну заяву, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Полонця С.М. від 26.11.2018 року справу прийнято до свого провадження з розглядом її у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
20.12.2018 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 21.12.2018 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, залишено без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 30.04.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, за яким останній отримав кредит в розмірі 200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови договору відповідач не виконував належним чином, щомісячно кредит не погашав, таким чином утворилась заборгованість станом на 30.04.2017р. в сумі 13648,60 грн. та складається з: заборгованості за кредитом - 740,00 грн., 8782,48 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 3000,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи: 500,00 грн. - фіксована частина, 626,12 грн. - процентна складова.
В подальшому назву позивача змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стаття 530 ЦПК України).
Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас за положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 № 6-2003цс15, а також у правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.01.2018 у справі № 554/2743/14-ц, провадження № 61-583св18.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 21.01.2018 зазначено, що правильними є такі складові при стягненні заборгованості: заборгованість за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом, заборгованість по комісії за користуванням кредитом, пені.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Надані позивачем докази, суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості.
Позивачем надано належним чином завірені копії відповідних документів.
Відповідач не скористався своїм правом надати суду докази на підтвердження належного виконання ним зобов'язань та спростування суми заборгованості перед позивачем, а також введення його в оману банком.
Кредитний договір від 30.04.2014 року є чинним та не розірваний або не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що позовні вимоги банку до відповідача про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам за користування кредитом, комісії та пені. В частині стягнення штрафу - фіксованої частини та процентної складової слід відмовити, оскільки ст. 61 Конституції України заборонено застосування подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у даному випадку строків виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 82, 141, 259, 263, 265, 279 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 611, 1054 ЦК України, суд,-
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.04.2014 року у розмірі 12522 грн. 48 коп.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» судовий збір в сумі 1467 грн. 99 коп.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: