28 грудня 2018 року Чернігів Справа № 620/3536/18
Чернігівський окружний адміністративний суду складі:
головуючої судді - Кашпур О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 26.10.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 і просить:
визнати незаконною бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.11.2017;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.11.2017;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.11.2017.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Крім того, за період з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2017 року індексація грошового забезпечення відповідачем йому не виплачувалась. Однак, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Враховуючи наведене, зазначив, що невиплата індексації грошового забезпечення втрати частини доходів є обмеженням його Конституційних прав.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу 15-ти денний строк з дня вручення ухвали суду для подання відзиву на позовну заяву. Також позивачу надано термін для подачі відповіді на відзив.
У встановлений судом строк відповідач надіслав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову та зазначив, що грошове забезпечення, в тому числі індексація, виплачуються в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Щодо вимоги позивача про виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, відповідач зазначив, що спеціальними нормами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а саме пунктом 17 статті 101, врегульовано, що на час дії особливого періоду вказані відпустки не надаються, тому підстави для виплати компенсації за додаткові відпустки у Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку відсутні.
Крім того, відповідач разом з відзивом подав до суд клопотання про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 в зв'язку з пропущенням останнім строку звернення до суду.
Суд вважає, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на те, що згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оскільки індексація грошового забезпечення позивача та компенсація за невикористані дні соціальної відпустки належать до складових грошового забезпечення позивача, позовні вимоги про стягнення цих сум не обмеженні будь-яким строком позовної давності.
Представником позивача 19.11.2018 було подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти обставин, викладених у відзиві та наполягає на обґрунтуваннях, викладених в позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 10 червня 2015 року серія НОМЕР_2 та довідкою про безпосередню участь особи антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с. 11, 12).
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 20.11.2017 № 132 (по стройовій частині) молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія реактивного артилерійського взводу артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 9).
Згідно довідки-витягу із розрахунково-платіжних відомостей щодо розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по листопад 2017 року нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 20.11.2018 не проводилось. Станом на день звернення до суду грошова компенсація за невикористану соціальну відпустку, як учасника бойових дій за 2015-2017 роки, позивачу виплачена не була, що не заперечується відповідачем.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-ХІІ).
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті дев'ятої Закону №2011-ХІІ) .
В свою чергу частиною 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Так, пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з п. 17 та 18 ст. 10-1 Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В силу п.19 ст. 10-1 Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Поняття особливого періоду наведене у частині першій ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ), згідно з якою особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Таким чином, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію. Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію. Після цього Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).
Разом з тим, особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій.
Закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
В свою чергу, відповідно до пункту 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам” у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
В даному аспекті суд зазначає, що вказані обставини, в силу наведених норм, не позбавляють відповідача обов'язку з виплати відповідної грошової компенсації. Чинним законодавством лише припинено надання зазначеного виду відпустки, проте не припинено відповідних виплат грошової компенсації.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки можливо лише у році звільнення, оскільки наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 передбачена можливість виплати грошової компенсації за минулі роки.
Щодо позовних вимог про виплату індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:пенсії;стипендії;оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до частин 2 та 3 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні стандарти та державні соціальні гарантії» індексацію доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін віднесено до соціальних гарантій , що згідно зі ст.19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення є однією з державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковим.
Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України передбачено, що особа , звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Тобто відповідач, виключаючи позивача зі списків особового складу, мав провести з ним розрахунок в повному обсязі, включаючи виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача на п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів на відповідний рік, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням його права на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
При цьому суд враховує при розгляді даної справи практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.
Так, Європейський суд з прав людини у справі «Кечко проти України» зауважив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них, доки відповідні положення є чинними. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань.
Враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 протиправними в частині не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення та зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 20.11.2017 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним дій відповідач щодо не нарахування та невиплати позивач індексації грошового забезпечення, а також про зобов'язання нарахувати та виплати таку індексацію за 21.11.2017, оскільки ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з грошового забезпечення у В/ч НОМЕР_1 з 20.11.2018.
Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Виходячи з аналізу наведеного, суд вважає, що індексація ОСОБА_1 повинна бути нарахована та виплачена за період з 01.01.2016 по 20.11.2017, а грошова компенсація за невикористані дні соціальної відпустки, як учаснику бойових дій розраховується із грошового забезпечення станом на день звільнення - 20.11.2017, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з частиною статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 20.11.2017 з підстав не передбачення кошторисними призначеннями виплати індексації грошових доходів військовослужбовцям, а позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказу понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 20.11.2017 та компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 20.11.2017 включно.
Зобов'язати Чернігівський зональний відділу Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 20.11.2018.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Повне рішення суду складено 28.12.2018.
Суддя О.В. Кашпур