28 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/4016/18
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Клопота С.Л.,
за участю секретаря Єгунової О.М.,
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Чернігівській області та просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернігівській області щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
2. Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 20001757) на користь ОСОБА_1 68 618 (шістдесят вісім тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 18 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 04.08.2018 по 29.11.2018 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
3. В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за один місяць допустити негайне виконання рішення суду.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що при звільненні зі служби відповідач протиправно не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив йому суму грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за неотримане речове майно.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З 14 липня 1998 року позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України на посаді курсанта та на посадах офіцерського складу.
Наказом Служби безпеки України від 14 липня 2018 року №893-ОС позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу наказом начальника Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 3 серпня 2018 року №128-ОС, за підпунктом «а» пункту 61 (у запас) Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, з 3 серпня 2018 року.
Календарна вислуга років на 3 серпня 2018 року складає 20 років 00 місяців 19 днів.
У відповідності до вимог чинних нормативно-правових актів, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, Управління Служби безпеки України в Чернігівській області зобов'язано було виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію вартості не отриманого речового майна, що підтверджується довідками відповідача від 02.08.2018 №16/805 та від 27.11.2018 №626.
Згідно довідки Управління Служби безпеки України в Чернігівській області від 02.08.2018 №16/805 вартість речового майна, що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 становить 40326,45 грн.
Згідно довідки Управління від 27.11.2018 №626 одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена позивачу частково 03.08.2018 в сумі 7587,97 грн. та після надходження бюджетних асигнувань 16.10.2018 позивачу було виплачено залишок суми 175154,13 грн.
Сума грошової компенсації за нестримане позивачем речове майно складала 40326, 45 грн. та була виплачена 29.11.2018, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позивача №0240-26255500022062.
Тобто остаточний розрахунок позивачем був проведений лише 29.11.2018, хоча звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Управління він був 03.08.2018.
Оцінюючи спірні правовідносини у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про Службу безпеки України», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, зокрема, в Службі безпеки України, не врегульовані питання порушення роботодавцем (у даному випадку територіальним органом Служби безпеки України) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
З огляду на це, суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, у даному випадку, застосуванню до спірних правовідносин підлягають приписи Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права. Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку, за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення, з вини власника або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.03.2018 (справа № 804/3722/17), від 28.03.2018 (справа № 823/630/16), від 19.04.2018 (справа №803/1210/16), від 24.10.2018 (справа № 806/277/16) та від 11.10.2018 (справа №806/829/17), яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Обчислення розміру середньоденного та середньомісячного грошового утримання військовослужбовця проводиться на підставі приписів постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Розмір середньомісячного грошового утримання позивача, на день звільнення дорівнював 18274,36 грн., а середньоденного 600,36 грн.
З огляду на те, що позивача було звільнено зі служби 3.08.2018, а остаточний розрахунок з ним було проведено 29.11.2018, подовженість терміну не проведення остаточного розрахунку при звільненні дорівнює 2 повним календарним місяцям та 29 календарним дням.
За таких підстав, на користь позивача необхідно стягнути суму грошової компенсації в розмірі 53958 грн. 58 коп. з наступного розрахунку.
(2 * 18247.36) + (29 * 600.36) = 53958.58
За таких підстав, позов підлягає частковому задоволенню.
З огляду на те, що стягнута судом сума не є заробітною платою чи грошовим утриманням, а є компенсаційною виплатою, то вимога позивача допустити негайне виконання рішення суду, в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернігівській області щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 20001757) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 53958,58 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 04.08.2018 по 29.11.2018 без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 20001757) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 28 грудня 2018 року.
Суддя С.Л. Клопот