27 грудня 2018 року Чернігів Справа № 620/3588/18
Чернігівський окружний адміністративний суду складі:
головуючої судді - Кашпур О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 01.11.2018 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугою років;
зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити та здійснити виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 01.09.2018;
вирішити питання відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком в ГУ ПФУ в Чернігівській області, раніше мав статус внутрішньо переміщеної особи, на час звернення до суду зареєстрований за адресою в місті Чернігові та не має статусу внутрішньо переміщеної особи. Відповідач з вересня 2018 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 05.11.2018 у справі відкрито провадження, слухання справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою суду було надано відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подачі відповіді на відзив. Крім того, позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення в справі.
В межах наданого строку, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.09.2018 в зв'язку з надходженням інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан” та понад 60 днів перебувають на тимчасово непідконтрольній українській владі території. З огляду на вище викладене, дії головного управління щодо припинення виплати пенсії позивачеві, на час їх вчинення, повністю узгоджуються з чинним правовим регулюванням спірних правовідносин.
Позивачем було подано до суду заперечення на відзив, в якому ОСОБА_1 заперечив проти обставин, наведених у відзиві та наполягає на обґрунтуваннях, наведених в позовній заяві.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 17 грудня 2014 року перебував на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб Деснянського району міста Чернігова, а також отримував пенсію за вислугою років відповідно до ст.12 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Розпорядженням Відділу організаційно-інформаційної роботи та нагляду за призначенням та виплатою пенсій управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради № 05-15/148 від 03.04.2017 відносно позивача було прийнято рішення про скасування дії довідки про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи з 03.04.2017 та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.
Управлінням праці і соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради листом від 21.09.2018 № 05-06/20665 повідомлено Головне управління, що відповідно до рішення комісії 03.04.2017 позивачу скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і внесено відомості в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо перемішених осіб. Дія довідки позивачу не поновлювалась.
Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу була припинена Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області з 01.09.2018 в зв'язку з надходженням інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан” та понад 60 днів перебувають на тимчасово непідконтрольній українській владі території.
Також судом встановлено, що місце проживання ОСОБА_1 з 17.05.2018 зареєстроване за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить довідка Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 17.05.2018 № 6274 (а.с. 14).
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».
Частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих цим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать йому.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Проте як свідчать матеріали справи, виплата пенсії позивачу була призупинена з 01.09.2018 відповідно до рішення Комісії по призначенню усіх видів державної соціальної допомоги від 13.01.2017 та Розпорядженням Відділу організаційно-інформаційної роботи та нагляду за призначенням та виплатою пенсій управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради № 05-15/148 від 03.04.2017 на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» в зв'язку з надходженням інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”.
Отже позивачу скасовано виплату пенсії з 01.090.2018 через тривалу відсутність (понад 60 днів) за місцем проживання.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як не підтвердження місця проживання пенсіонера або отримання органом пенсійного фонду інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як свідчать матеріали справи ОСОБА_1 є громадянином України, має постійне місце проживання в м. Чернігові та перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області.
Згідно із п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Отже, позивач перебуває на обліку та отримує пенсію в управлінні пенсійного фонду за місцем свого постійного проживання, а тому позбавлення позивача пенсійних виплат в зв'язку з виїздом в інші територіально-адміністративні одиниці України є незаконним.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання або перебування людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна позиція висловлена Верховним судом в рішенні від 03.05.2018 по зразковій справі № 805/402/18 провадження № Пз/9901/20/18, а також в постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 04.09.2018 за результатами розгляду апеляційної скарги в зразковій справі № 805/402/18.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наведених обставин суд приходить до висновку про протиправність дій Головного УПФУ в Чернігівській області щодо припинення з 01.09.2018 виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, починаючи з дня припинення, а саме з 01.09.2018 року то суд вважає, що вона підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином суд приходить до висновку про те, що ГУ ПФУ в Чернігівський області не доведена правомірність припинення виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.09.2018, а тому вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України , суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.
Водночас, згідно із ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом ОСОБА_3 було приєднано до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги № 1 від 28.02.2018, розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу за договором № 1 від 29.10.2018, квитанцію від 29.10.2018 № 1 (а.с. 10, 12, 13).
У свою чергу, згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу за договором № 1 від 29.10.2018, адвокат надав клієнту правову допомогу з приводу надання усних консультацій, прийняття первинних документів, їх аналіз, аналіз чинного законодавства, складання процесуальних документів, формування стратегії захисту, зокрема адвокат ОСОБА_3 надав клієнту послуги з прийняття первинних документів, аналізу, письмову консультацію із вивченням документів, а також склав позовну заяву. Сума гонорару адвокату за проведену роботу складає 2400, 00 грн.
У відповідності до квитанції від 29.10.2018 № 1 адвокатом кошти у сумі 6000,00 грн. були прийняті від ОСОБА_1 (а.с.13).
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, адвокатом документально доведено факт понесення витрат на професійну правничу допомогу.
За таких обставин та з урахуванням задоволення адміністративного позову у повному обсязі, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2400,00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За наведених обставин суд приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення виплати з 01.09.2018 ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити та здійснити виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.09.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2400 (дві тисячі чотириста) грн. 00 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 14000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області ( вул. П'ятницька, 83, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 21390940).
Повне судове рішення складено 27 грудня 2018 року.
Суддя О.В. Кашпур