26 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3534/18
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Д'якова В,І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2018 № 212, щодо виплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 100616 (сто тисяч шістсот шістнадцять) гривень 54 копійки, без урахування обов'язкових податків та зборів; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 3248 (три тисячі сорок вісім) гривень 68 копійки, без урахування обов'язкових податків та зборів.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що при звільненні йому не було неправильно визначено вартість за неотримане речове майно у сумі 98850,62 грн, довідка № 209 про вартість речового майна зіставлена без урахування ціни за сумку транспортну та неправильно розраховано суму вартості усього речового майна, крім того в повному обсязі не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
Відповідач у встановлений судом строк надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві на позов. Крім того зазначив, що позивачу після надходження відповідного фінансування була виплачено сума грошової компенсації в розмірі 97367,86 грн., що підтверджується розрахунковою відомістю № 2052,
Позивачем подано заяву про зміну позовних вимог, у якій з урахуванням сплати позивачу суми грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 97367,86 грн., позивач просить остаточно стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 3248 (три тисячі сорок вісім) гривень 68 копійки (100616,54 грн. - 97367,86 грн) без урахування обов'язкових податків та зборів, вказані зміни прийнято судом.
Також позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач підтримує свої позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з урахуванням заяви про зміну позовних вимог.
Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримує думку викладену у відзиві на позов та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 смт. Гончарівське.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 212 від 22.08.2018 відповідно до частини шостої статті 26 з урахуванням підпункту «і» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), виключено зі списків особового складу військової частини з 22.08.2018 року, знято з усіх видів забезпечення з 22.08.2018 року, а з грошового забезпечення з 27.06.2018 року.
Позивач неоднаразово звертався усно та письмово у вигляді рапортів до командування військової частини НОМЕР_1 з питань виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно.
У наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2018 року №212 зазначено виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 98850 (дев'яносто вісім тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень 62 копійки, проте кошти позивачу до звернення суду виплачені не були.
Вважаючи неправильне зазначення у довідці про вартість речового майна № 209, яка видана на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.08.2018 № 212, усієї вартості речового майна протиправним та не невиплату позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Так, у відповідності до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).
Так, частинами 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 23.07.2018 № 184.
Враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек з.г.о.» проти Чеської Республіки», №26449/95, п. 54, від 09.11.1999). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Веуеіег у. Іїаіу), [ВП], №33202/96).
Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ОС], заяви №25701/94, §§ 79 і 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до статті 32 Європейської Конвенції захист прав і основоположних свобод, юрисдикцій Європейського Суду з прав людини поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно Постанови КМУ від 28.10.2004 року №1444 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час» норми №2 найменування предмету 14 сорочка видається в кількості 3 штуки на 2 роки для першої категорії (пункт 7 ПКМУ №1444) та найменування предмету 15 краватка видається в кількості 3 штуки на 2 роки для першої категорії (пункт 7 ПКМУ №1444), а також з 2017 року згідно наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 року №232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» по нормі №4 найменування предмету 14 сорочка в кількості 5 штук на 5 років для першої групи забезпечення (пункт 10 розділу І НМОУ №232).
Також, згідно телеграми Начальника Тилу Збройних Сил України від 30.01.2018 року №341/5/593т та телеграми тимчасово виконуючого обов'язки начальника штабу - першого заступника командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 07 червня 2018 року №502/12/895, яка була доведена під особистий підпис начальнику речової служби військової частини НОМЕР_1 та якою він повинен користуватись при розрахунках довідок про вартість речового майна, що належить до видачі, щодо виплат грошової компенсації за неотримане речове майно, ціна на сумку транспортну індивідуальну становить 987 грн., але у довідці № 209 про вартість речового майна що належить до видачі не вказана ціна за сумку транспортну.
Але, як вбачається з матеріалів справи, а саме в довідці № 209 визначено із розрахунку: - сорочка видається в кількості 2 штуки на 2 роки; -краватка видається в кількості 2 штуки на 2 роки. В додатку №2 приведено порівняльну таблицю з якої видно, що військова частина НОМЕР_1 в довідці №209 не вірно визначила кількість: - сорочок - 12, а згідно норм приведених вище повино бути 20;- краваток - 12, а згідно норм приведених вище повинно бути 18, а також не визначена ціна за сумку транспортну індивідуальну, а повинно бути 987,00 гривень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що довідка № 209 не відповідає ПКМУ №1444 та НМОУ №232, а в додатку №3 приведена правильна довідка про вартість речового майна, що належить до видачі. Загальна сума грошової компенсації вартості неотриманого речового майна що належить до видачі позивачу становить у розмірі 100616 (сто тисяч шістсот шістнадцять) гривень 54 копійки.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неправильному визначенні чіткої вартості речового майна, що належить до виплати позивачу, а тому позивач має право визначення правильної вартості речового майна, що належить до виплати позивачу, і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом зобов'язання командира ВЧ А 1815 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2018 № 212, щодо виплати позивачу грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 100616 (сто тисяч шістсот шістнадцять) гривень 54 копійки.
Також, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а тому позивач має право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 3248,68 грн. (з урахуванням вже виплаченої відповідачем в ході розгляд справи суми 97367,86 грн.), і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з відповідача відповідної суми.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, задовольнити повністю.
Зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни в наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2018 № 212, щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за недоотримане речове майно в розмірі 100616 (сто тисяч шістсот шістнадцять) гривень 54 копійки, без урахування обов'язкових податків та зборів.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за недоотримане речове майно в розмірі 3248 (три тисячі сорок вісім) гривень 68 копійки, без урахування обов'язкових податків та зборів.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення суду складене 26 грудня 2018 року.
Суддя В.І. Д'яков