Справа № 317/1370/18
№/п 2/317/849/2018
20 грудня 2018 р.
Запорізький районний суд Запорізької області у складі:
головуючого - судді Ачкасова О.М.,
при секретарі - Кузіній Л.Х.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжя у загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком,
Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з ним, посилаючись на те, що 19.06.2010 року він зареєстрував шлюб з відповідачкою, яка стала носити його прізвище «Волошина». При спільному подружньому проживанні у них 25.11.2010 року народилася донька ОСОБА_3, батьками якої є сторони по справі. Спільне подружнє проживання з відповідачкою у них не склалося, а тому рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року шлюб між сторонами був розірваний. Питання визначення місця проживання дитини на той час не вирішувалося. Позивач працює і має стабільний дохід, у повному обсязі створює всі необхідні умови для виховання, проживання та нормального розвитку дитини в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості, дитина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з батьком з 2016 року. Натомість відповідачка не має самостійного доходу та місця проживання для дитини, ставить у пріоритеті тільки своє особисте життя, а батьківські обов'язки виконує позивач та його дружина ОСОБА_4. Таким чином, позивач вважає за доцільне вирішити питання щодо визначення місця проживання дитини з ним, у зв»язку із чим, був вимушений звернутися до суду.
У судове засідання позивач не з'явився, від його представника надійшла заява, у якій вона позов підтримала у повному обсязі, просила суд розглядати справу за їхньої відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, була своєчасно повідомлена про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила. Відзив на позов до суду не надходив.
Третя особа - представник Запорізької районної державної адміністрації, як орган опіки та піклування, у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву, у якій просила суд провести судове засідання без її участі, позов підтримала у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Суд вважає можливим розглянути справу заочно у загальному позовному провадженні, за відсутності сторін у справі на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши всі докази, суд вважає що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідачка з 19.06.2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 березня 2015 року по справі № 317/393/15-ц провадження №/п 2/317/624/2015 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що зареєстрований 19.06.2010 року Ленінським відділом РАЦС Запорізького МУЮ, актовий запис № 210.
Питання визначення місця проживання дитини на той час не вирішувалося.
Після розірвання шлюбу сторони припинили спільне проживання. З січня 2016 року дитина проживає з позивачем та знаходиться на його утриманні.
З витягу №125 з протоколу засідання комісії з питнь захисту прав дитини Запорізької районної державної адміністрації №7 від 24.07.2018 року вбачається, що малолітня дитина має окреме місце для сну та відпочинку, забезпечена всім необхідним. Стосунки в родині добрі, конфліктів не виникає.
Згідно висновку щодо розв'язання спору за №01-22/0917 від 03.10.2018 р., наданого Запорізькою районною державною адміністрацією, вбачається, що Запорізька районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, враховуючи думку комісії з питань захисту прав дитини, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2
Відповідно до наявних у матеріалах справи документів встановлено, що позивач працює на посаді зав. СТФ у ФГ «Марія» з 01.04.1999 року, йому нараховано заробітну плату за період листопада 2017 року - квітень 2018 року у сумі 31 609 грн. 30 коп .
Відповідно до документу з діагностики (сімейний клуб «Colibri», психолог ОСОБА_5В.), при інтерпретації усного асоціативного опитувальника, було з'ясовано: що дитина прив'язана до тата. Відвідує малу контактність з мамою.
Відповідно до довідки № 57/01-21 від 23.04.2018 року Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 229 «Дніпряночка» ЗМР Запорізької області, ОСОБА_3 відвідувала ДНЗ № 229 «Дніпряночка» ТВО Дніпровського району в період з вересня 2015 року по серпень 2017 року. В період з 2016 по 2017 рік мати дівчинки ОСОБА_2 не брала участі у вихованні дитини, не з'являлась на батьківських зборах, а також на інші заходи, організовані дошкільним навчальним закладом.
Крім того, у матеріалах справи наявна подяка на ім'я Позивача за активну участь в житті групи та Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 229 «Дніпряночка» ЗМР Запорізької області, який відвідувала ОСОБА_3.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит № 93 від 27.04.2018 року Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 81 Запорізької міської ради Запорізької області, ОСОБА_3 навчалась в Запорізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 81 Запорізької міської ради Запорізької області з 01.09.2017 року по 23.03.2018 року за період навчання батьківські обов'язки щодо дитини виконував батько ОСОБА_1: щодня приводив ученицю до школи, забирав після закінчення навчальних занять, відвідував батьківські збори, спілкувався по телефону, звертався за консультаціями щодо навчання та виховання доньки. Мати ОСОБА_2, лише двічі забирала ОСОБА_3 після уроків, батьківські збори не відвідувала, не цікавилась навчанням та вихованням власної дитини.
Згідно зі змістом довідки № 49 від 23.04.2018 року Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 Запорізької міської ради Запорізької області, ОСОБА_3 на день подання позову навчається у 1-в класі Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 Запорізької міської ради Запорізької області.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит № 155 від 25.04.2018 року Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 89 Запорізької міської ради Запорізької області, за період навчання у ЗОШ № 89, вихованням ОСОБА_3 займається батько ОСОБА_1. Батьківські збори у 1-В ЗОШ № 89 відбулися 17.04.2018 року, ОСОБА_1 був на них присутній.
Згідно довідки № 692/01-06 від 24.04.2018 року КЗ «ЦПМСД № 9», відповідно до амбулаторної карти на прийом до лікаря-педіатра дільничного з'являється батько ОСОБА_1. Згоду на рекомендоване лікування та проведення щеплень дає батько. У разі викликів лікаря додому з хворою дитиною знаходиться ОСОБА_1, який і виконує призначення лікарів. Зі слів лікаря-педіатра дільничного мати ОСОБА_2 станом здоров'я малолітньої доньки не цікавиться.
У матеріалах справи наявні заяви свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідно до яких, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з батьком. Мати не опікується дитиною, її навчанням та вихованням, оскільки ставить у пріоритеті тільки своє особисте життя, а батьківські обов'язки виконує Позивач та його дружина ОСОБА_4.
Судом враховано, що батько дитини має належні матеріально-побутові умови, має можливість утримувати дитину. В помешканні для дитини створено належні умови для проживання, навчання, розвитку та відпочинку дитини.
Відповідно до ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, розірвання шлюбу між батьками не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до права та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, зобов'язані також піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, моральний та духовний розвиток (ст. 150 СК України).
Батьки мають рівні права на виховання дитини та спілкування з нею, батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки і піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з абзацом другим принципу 7 Декларації прав дитини найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Згідно постанови Верховного Суду України від 30 травня 2018 року у справі №343/1500/15-ц (касаційне провадження № 61-23861св18), при визначенні місця проживання дітей інтереси дітей мають першочергове значення, що безпосередньо зазначено в Конвенції ООН про права дитини 1989 року, яка є юридично обов'язковим міжнародним договором. При цьому Верховний Суд, врахувавши положення ст. 51 Конституції України, статтей 7, 157 СК України, а також рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) «М. С. проти України», зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання дитини орган опіки і піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком.
Зокрема, надані позивачем докази свідчать про те, що позивач постійно піклується про дитину, бере участь у духовному та фізичному розвиткові; батько вчить з дитиною домашні завдання, відвідує батьківські збори; на час розгляду справи дитина надає більшої прихильності батькові; у позивача наявне упоряджене жиле приміщення, створено умови належного виховання та розвитку дитини.
Незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, яким передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року та керується цією нормою, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини та висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_1 найкраще забезпечить інтереси дитини.
Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону №1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою. Таким чином, Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому, як правильно вважала колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
Оцінивши зібрані у справі докази, керуючись принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визначення місця проживання дитини з батьком підлягають задоволенню, оскільки це відповідає інтересам дитини, позивач має можливість створити дитині належні умови для виховання та розвитку.
На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 161 СК України, ст.ст.13, 80,81,89, 128,130, 263-265, 273, 280-
284, 354 ЦПК України, суд-
Позов задовольнити у повному обсязі.
Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, - разом із її батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5 щ /провулок Березневий, 8 а, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення - 20.12.2018 року.
Суддя: О.М. Ачкасов