ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
22 грудня 2018 року № 826/18573/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Швеця Руслана Олеговича
треті особи, Департамент з питань державної реєстрації Виконавчого органу
які не заявляють Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
самостійних вимог Публічне акціонерне товариство «КБ «Приват банк»,
на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлірг»,
ОСОБА_3
про визнання протиправним та скасування рішення
представники позивача, відповідача та третіх осіб - не з'явилися,
учасників справи
в судовому
засіданні,
яке призначалося
на 22.05.2018:
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) (далі - позивач або ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (службова адреса: АДРЕСА_2, номер свідоцтва НОМЕР_2, відомості отримані за посиланням: http://ern.minjust.gov.ua/pages/notary.aspx?search=name) (надалі - відповідач або Держреєстратор), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Департамент з питань державної реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (по тексту - третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селінг» (нижче - третя особа 2 або ТОВ «Естейт Селінг»), Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (в подальшому - третя особа 3 або ПАТ «КБ «Приватбанк»), ОСОБА_3 (альтернативно - третя особа 4 або ОСОБА_3.), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича № 29770652 від 26.05.2016 щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., як державним реєстратором прав на нерухоме майно, вчинено реєстраційну дію з майном позивача на ім'я ТОВ «Естейт Селінг» за відсутності доказів направлення та отримання власником (іпотекодавцем) письмової вимоги іпотекодержателя. Зауважив, що Держреєстратор здійснив публічну реєстраційну дію за відсутності Звіту про оцінку майна. Таким чином, вчинена відповідачем реєстраційна дія без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є протиправною.
У встановлений судом строк відповідачем не було подано відзив на позовну заяву, при цьому будь-яких доказів поважності причин не подання відзиву також не надано.
ПАТ «КБ «Приватбанк» направив на адресу суду письмові пояснення, в яких зазначено, що у спірних правовідносинах банк використав своє право на позасудове звернення стягнення на перемет іпотеки згідно існуючого у договорі іпотеки від 26.02.2008 застереження. Зазначив, що у зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість в розмірі 89 252,82 доларів США, що еквівалентно 2 245 411,67 грн. станом на час проведення такого розрахунку 26.05.2016. Керуючись статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та пунктом 27 договору іпотеки ПАТ «КБ «Приватбанк» звернуся до відповідача з метою укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки із ТОВ «Естейт Селінг» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Крім того, просив провадження у справі закрити, оскільки позивачем порушено правила адміністративної юрисдикції, а спір має вирішуватися в рамках цивільного судочинства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.11.2016 (суддя Качур І.А.) відкрито провадження у справі № 826/18573/16.
Відповідно до розпорядження щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ від 10.10.2017 № 6640 справу передано на розгляд судді Пащенку К.С.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2017 (суддя Пащенко К.С.) прийнято справу до провадження та призначено до судового розгляду на 06.02.2018.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 витребувано у Державного підприємства «Національні інформаційні системи» належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в електронному та/або паперовому вигляді, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2016 № 29770652, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 за ТОВ «Естейт Селлірг».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 витребувано у Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи, розміщеної у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в електронному та/або паперовому вигляді, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2016 № 29770652, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 за ТОВ «Естейт Селлірг».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 повторно витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи, в межах якої прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2016 № 29770652, яким зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 за ТОВ «Естейт Селлірг».
Також ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.02.2018 судом виправлено описку, допущену у вступній частині ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.11.2017 про прийняття справи до провадження та призначення до судового розгляду в адміністративній справі № 826/18573/16 і постановлено замість: «За позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи Публічне акціонерне товариство «КБ «Приват банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлірг», ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення» слід читати «за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича, треті особи Департамент з питань державної реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Публічне акціонерне товариство «КБ «Приват банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлірг», ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення».
В судових засіданнях 06.02.2018, 20.03.2018, 24.04.2018 судом оголошувалась по справі перерва.
У судове засідання 22.05.2018 учасники справи, не зважаючи на належне їх повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, не прибули.
Разом з тим, позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи № 826/16603/16 в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на викладене, адміністративна справа, відповідно до частини третьої статті 194 та частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту рішення - КАС України), розглядається у порядку письмового провадження.
Окремо, щодо поданого відповідачем клопотання про направлення йому судом копії позову з додатками, слід відмітити, що з моменту відкриття провадження у справі та станом на момент прийняття відповідного рішення, відповідач, незважаючи на свою обізнаність як про час та місце судових засідань у справі, так і розгляду наявного спору у суді, про що свідчать поштові рекомендовані повідомлення про вручення йому відправлень процесуальних документів у справі і заявлене ним клопотання про неможливість подання витребуваних документів на запит суду від 06.02.2018 відповідно, не скористався наданими йому ст.ст. 44, 175 КАС України процесуальними правами щодо, зокрема: ознайомлення з матеріалами справи, в тому числі, з наявною у справі копією адміністративного позову для Швеця Р.О.; прийняття участі у судових засіданнях; надання відзиву на позов.
Зважаючи на наведене, суд, по-перше, вказує, що відповідачем не представлено доказів об'єктивної неможливості отримання копії позову з додатками самостійно, по-друге, положеннями КАС України не передбачено надсилання судом копії позову з додатками стороні, а по-третє, в силу ч. 2 ст. 175 КАС України, відсутніми є підстави неможливості суду вирішення спору за наявними матеріалами справи за обставин відсутності ненадання відповідачем відзиву на позов.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як випливає з матеріалів справи, 26.02.2008 між третьою особою 4 та ПАТ «КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № 70 мікр-ср.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.02.2008 ПАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 уклали договір іпотеки б/н, відповідно до пункту 7 якого позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення АДРЕСА_3, яке належало позивачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 03.03.2004 № 6049-п.
Пунктом 11 вказаного договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмету іпотеки майна становить 1 330 558,85 грн.
У зв'язку з невиконанням ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 89 235,82 дол. США.
Внаслідок чого, ПАТ «КБ «Приватбанк» звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Р.О. з метою укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки із ТОВ «Естейт Селінг» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
У подальшому, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. зареєстровано договір купівлі-продажу нежилого приміщення № 1370, укладений між ПАТ «КБ «Приватбанк», як продавцем, та ТОВ «Естейт Селінг», як покупцем, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, Законом України «Про іпотеку», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі в рішенні - Закон № 1952-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1952-VI дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Пункт 4 частини першої статті 3 Закону № 1952-IV передбачає, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 10 Закону № 1952-VI встановлено, що державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний виконавець - у разі державної реєстрації обтяжень, накладених під час примусового виконання рішень відповідно до закону.
Частиною третьою статті 10 Закону № 1952-IV зобов'язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
У відповідності до частини першої статті 18 Закону № 1952-VI, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року (надалі в тексті - Порядок № 1127).
Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Водночас, відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Необхідно розрізняти між собою застереження у іпотечному договорі та договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Застереження у іпотечному договорі встановлюється у момент укладення договору або шляхом внесення змін до нього, тоді як договір про задоволення вимог іпотекодержателя є самостійним договором, необхідність в укладенні якого виникає з моменту, коли постає питання про належне виконання зобов'язань боржником.
Як встановлено судом та вбачається з пункту 22 Договору іпотеки б/н від 26.02.2008, іпотекодержатель звертає стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язання вони не будуть виконані. Крім того, до вказаного договору іпотеки включено розділ щодо застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку», де визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержетель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця або шляхом продажу предмета іпотеки на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку».
Таким чином, з системного аналізу вимог спеціального законодавства та з урахуванням статті 33 Закону України «Про іпотеку» слідує, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, при реєстрації прав власності на таке майно, правовстановлюючим документом, зокрема, має бути договір про задоволення вимог іпотекодержателя.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
При цьому, суд акцентує, що важливим є факт не лише надіслання такої вимоги, а також і підтвердження, що після направлення такого повідомлення сума заборгованості сплачена не була. Суд наголошує, що надіслання такої вимоги іпотекодержателем не дає йому права в односторонньому порядку зареєструвати за собою право власності на іпотечне майно.
Відповідно до частини другої статті 18 Закону № 1952-VI, орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно пункту 53 Порядку № 1127, для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Суд зауважує, що пункт 57 Порядку № 1127 не включає в себе документи, які безпосередньо підтверджують факти, з якими закон/договір іпотеки пов'язує можливість переходу права власності на предмет іпотеки та які вимагаються в силу частини третьої статті 10 Закону України № 1952-IV та пункту 53 Порядку № 1127.
Крім того, у пункті 57 Порядку № 1127 визначено, що для державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, крім документів, що передбачені Законом № 1952-IV та пунктом 57 Порядку № 1127, обов'язково подаються: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Суд вважає, що документ, який підтверджує факт настання або ненастання події, з якими закон/договір іпотеки пов'язує можливість переходу права власності на предмет іпотеки, має в обов'язковому порядку вимагатися державним реєстратором в силу наведених приписів законодавства, і державна реєстрація може здійснюватися виключно за умови подання такого документа, незалежно від подання інших документів, що наведені у п. 57 Порядку № 1127.
Таким чином, для з'ясування обставин порушення строків погашення кредиту та відсотків за його користування державний реєстратор має вимагати оригінали документів, що підтверджують факт порушення умов кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи № 931570780000 та встановлено судом, державному реєстратору не було надано підтверджуючих документів факту порушення умов кредитного договору на зазначену у вимозі суму, а тому не встановлення вказаних відомостей під час проведення реєстраційних дій свідчить про необґрунтованість такого рішення та порушення державним реєстратором вимог частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV та вимог п.п. 53, 57, Порядку № 1127.
Щодо посилання позивача на те, що державним реєстратором під час вчинення державних реєстраційних дій не було витребувано у заявника оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно положень частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Як вбачається з матеріалів реєстраційної справи № 931570780000, державним реєстратором витребувано у заявника документи щодо оцінки майна.
Так, вартість нерухомого майна згідно з Звітом про оцінку майна, виконаного 28.042016 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Віконт-Консалтинг», складає 2 238 948 грн. (ідентифікатор за базою ФМДУ 1055398_28042016_0505).
З огляду на наведені у вказаному епізоді обставини, судом відхиляються відповідні доводи позивача, як невмотивовані.
Окремо, з огляду на письмові пояснення позивача та третьої особи-2 щодо юрисдикції спору, суд вважає за необхідне висловитись щодо підсудності даного спору адміністративному суду.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55 Конституції України та статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства.
Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначає, що державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення, діяв не у спосіб та не в межах повноважень, передбачених чинним законодавством, а саме Закону № 1952-IV, при прийнятті оскаржуваних рішень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Суд зазначає, що предметом даної справи є дослідження та перевірка законності рішення державного реєстратора, вчиненого ним при здійсненні виключно владних управлінських функцій, за наведених підстав щодо процедурних порушень, при вчиненні реєстраційних дій відповідним суб'єктом владних повноважень, і, при цьому, не зачіпаючи питання щодо оцінки цивільно-правовим взаємовідносинам.
Тобто у цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягає виключно владне управлінське рішення нотаріуса, який у межах спірних відносин діяв як суб'єкт владних повноважень, а тому суд вирішив спір в межах повноважень наданих КАС України, в рамках якого (спору) виявлено порушення процедури вчинення реєстраційних дій відповідачем, і які є протиправними.
В силу ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд примічає, що правові позиції в правових питаннях: «компетенції адміністративних судів щодо належності спорів, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій», «ознак наявності публічно-правового спору, а отже його розгляду в порядку адміністративного судочинства» знаходить своє правозастосування у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанова 13 червня 2018 року, справа № 820/2675/17, адреса посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75296564) та Верховного Суду (постанова від 23 листопада 2018 року, справа № 826/7023/16, адреса посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78077358) відповідно.
У відповідності до частини першої статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з матеріалів справи, на думку суду, відповідачем не доведено правомірність та законність прийнятого рішення № 29770652 від 26 травня 2016 року про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3. Натомість, викладені позивачем у позові обставини, в частині, доведені належними та допустимими доказами.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича № 29770652 від 26 травня 2016 року щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_3.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору 551,20 (п'ятсот п'ятдесят одна гривня 20 копійок) за рахунок приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (службова адреса: АДРЕСА_2, номер свідоцтва НОМЕР_2).
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко