26 грудня 2018 року справа № 2340/4383/18 м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимошенко В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
31 жовтня 2018 року до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, в якій просить:
1) визнати дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” протиправними;
2) зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” відповідно до діючого законодавства.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відмова відповідача у встановленні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі “Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни” є такою, що суперечить вимогам чинного законодавства. Зокрема зазначив, що йому відмовлено у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення на підставі ч. 1, 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального, захисту» з посиланням на те, що згідно з наданих ним документів та довідки обласної МСЕК № 1 м. Черкаси, серія 12 ААБ від 04.09.2018 № 303361 отримана травма, пов'язана з виконанням службових обов'язків, яка не пов'язана із захистом Батьківщини та участю у бойових діях, як наслідок, причина інвалідності не відповідає формулюванню причинного зв'язку отримання інвалідності, регламентованої у статті 7 Закону.
Ухвалою суду від 05.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Представник відповідача позов не визнав, проти його задоволення заперечив, надав до суду відзив на позов в якому зазначив, що виходячи з наданої позивачем довідки обласної МСЕК № 1 (серії 12 ААА №023744 від 04.09.2018), формулювання причини інвалідності «травма так пов?язана з виконанням службових обов?язків» не відповідає формулюванню, регламентованому у п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону від 22.10.1993 №3551-ХІІ «одержаних під час виконання службових обов?язків».
Саме поняття «службових обов'язків» в законі від 22.10.1993 № 3551-XII трактується як «обов'язків військової служби», що невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у ч. 1 ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551 -XII.
05.12.2018 позивач надав суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що відзив відповідача не стосуються розгляду його справи та просить позов задовольнити в повному обсязі.
11.12.2018 відповідач надіслав на адресу суду заперечення, в яких просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.
Позивач з 09.02.1994 по 23.12.1996 проходив службу в органах внутрішніх справ, з 24.12.1996 по 08.05.2001 в податковій міліції.
10 серпня 1996 року під час виконання службових обов'язків, під час проходження служби в органах внутрішніх справ Тернівського району Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої позивач був травмований, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №217 від 28 травня 2001 року видане гарнізонною воєнно-лікарняною комісією Криворізького МУ у Дніпропетровській області та первинним оглядом і визначенням втрати працездатності внаслідок вищевказаної події та рішенням Дніпропетровського обласного центру МСЕК № 6 м. Кривого Рогу, довідка серії 2-18 АБ 006007 від 25.06.2001 про результат визначення ступеня втрати, професійної працездатності.
Під час повторного огляду 04 вересня 2018 року згідно з рішенням обласної медико-соціальної експертної комісії №1 м. Черкаси, довідка серія ААБ № 303351, позивачу встановлено 3 (третю) групу інвалідності та причину інвалідності (травма пов'язана з виконанням службових обов'язків). Обласною МСЕК № 1 м. Черкаси, на підставі ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено ступінь втрати працездатності у відсотках 60 (шістдесят).
Позивач 20.09.2018 звернувся до відповідача із заявою щодо надання статусу особи інвалідністю внаслідок війни та видачу йому посвідчення інваліда війни, однак за наслідками розгляду його заяви, відповідач листом від 05.10.2018 №3183/01-12 повідомив його, що підстави для встановлення статусу інваліда війни відповідно до статті 7 Закону України №3551-ХІІ від 22.10.1993 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №3551-XII закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закон №3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закон №3551-XII До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;
4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних:
у районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період;
від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 року, а з 1 грудня 2014 року - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
5) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок воєнних дій громадянської та Другої світової воєн або стали особами з інвалідністю від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;
6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов'язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;
7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах;
8) осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни, та осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941 - 1945 років і стали особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
9) осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи;
10) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранень, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (далі - Революція Гідності), та які звернулися за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року.
11) військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовців військових прокуратур, осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейських, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції, до забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях і стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення, під час забезпечення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;
12) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
13) осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Відповідач, відмовляючи у встановленні позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, посилається на те, що в його довідці МСЕК отримана травма, пов?язана з виконанням службових обов?язків, яка не пов?язана із захистом Батьківщини та участю у бойових діях, як наслідок причина інвалідності не відповідає формулюванню причинного зв?язку отримання інвалідності.
Відповідно до п. 12 постанови КМУ від 03.12.2009 №1317 “Питання медико-соціальної експертизи” причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Таким чином, якщо особа отримала інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, така особа належить до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.
Обласною Медико-соціальною експертною комісією №2 м. Черкаси, позивача визнано інвалідом ІII групи, видано довідку серії 12 ААБ №303351 від 04.09.2018, в якій зазначено причину інвалідності «Травма, ТАК, пов'язана з виконанням службових обов?язків».
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.
Згідно п. 10 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 року № 302 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Положення №302) “посвідчення інваліда війни” видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення цього Положення.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що до інвалідів війни у розумінні п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону належать, зокрема, інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, причинний зв'язок яких пов'язаний з виконанням службових обов'язків встановлюється на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до абз. 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 “Питання медико-соціальної експертизи” медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.
Пунктом 26 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317 “Питання медико-соціальної експертизи” передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є, зокрема:
- поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язані з виконанням службових обов'язків; пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
- захворювання, отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Тобто, чинним законодавством регламентовано перелік причин інвалідності, які можуть бути зазначені у довідці МСЕК.
Отже, вказані вище обставини підтверджують, що виявлена у позивача травма пов'язана з виконанням службових обов?язків, а тому суд погоджується з позицією відповідача, про те що позивач не має права на встановлення йому статусу інваліда війни.
Саме поняття «службових обов'язків» в Законі №3551-XII трактується як «обов'язків військової служби», що невід'ємно пов'язані з пораненням, контузією, каліцтвом, захворюванням, одержаних під час захисту Батьківщини та виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), про що йдеться у ч. 1 ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551 -XII.
Аналогічне трактування поняття «обов'язків військової служби» у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-377а13, де зазначено: «...віднесення особи до інваліда війни відповідно до ст. 7 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у ст. 4 цього Закону».
Відповідно до ст. 4 Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно відмовлено у задоволенні звернення позивача щодо надання йому статусу інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни) у відповідності ст. 7 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту” та видачі посвідчення інваліда війни (особи з інвалідністю внаслідок війни), а відтак позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У зв'язку із вищевикладеним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України шляхом подання до суду першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням п.п.15.5. п.15 ч.1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 26.12.2018.
Суддя В.П. Тимошенко