Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
12 грудня 2018 р. № 520/8731/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Кухар М.Д.
при секретарі судового засідання - Єрьомкіній К.І.,
за участі:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,61204, код ЄДРПОУ2669117192) до Харківської об'єднанної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (пров. Академіка Підгорного, буд. 3,м. Харків,61046, код ЄДРПОУ39859695) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного. 3. код ЄДРПОУ 39859695) по невиплаті ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50- Б. кв. 362. паспорт серії ММ 124473. виданий Червонозаводськпм РВ УМВСУ в Харківській області 15.01.1999. РНОКПП НОМЕР_1) грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні;
- стягнути з Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного, 3. код ЄДРПОУ 39859695) на користь ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50-Б. кв. 362. паспорт серії ММ 124473. виданий Червонозаводським РВ УМВСУ в Харківській області 15.01.1999. РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію у розмірі утриманої з позивача суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 94 573, 18 (дев'яносто чотири тисячі п'ятсот сімдесят три) гривні 18 коп.;
- стягнути з Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного. 3. код ЄДРПОУ 39859695) на користь ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50-Б. кв. 362. паспорт серії ММ 124473. виданий Червонозаводським РВ УМВСУ в Харківській області 15.01.1999. РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31.05.2018 по день винесення судового рішення;
- стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного. 3. код ЄДРПОУ 39859695) на користь ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50-Б. кв. 362. паспорт серії ММ 124473. виданий Червонозаводським РВ УМВСУ в Харківській області 15.01.1999. РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 945 (дев'ятсот сорок п'ять) гри. 73 коп.
В обґрунтування таких вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не було виплачено щомісячну грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб з 01.01.2017 року
Відповідач надав до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що відповідно до змін законодавства, що набрали чинності з 01.01.2017 року щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб не виплачується працівникам податкової міліції.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Позивач з 2013 року по 31.05.2018 року проходив службу в оперативному управлінні Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області. Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 31 травня 2018 року № 3950-о позивача було звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів).
Цим же наказом № 3950-0, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, надано розпорядження виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, а також грошову компенсацію за невикористані відпустки.
Проте, як зазначає позивач, та підтверджується матеріалами справи, відповідачем при здійсненні з ним остаточного розрахунку при звільненні не було вчинено дії, спрямовані на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з позивача грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 94 573 грн. 18 коп.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з даним адміністративним позовом до суду.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оспорюванні правовідносини регулюються п. 357.1 ст. 357 Податкового кодексу України «Матеріальне та соціально-побутове забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції», згідно якого форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Вказана норма права регулює правовідносини з виплати матеріального забезпечення співробітникам податкової міліції до дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє, - відповідно до абз. 3 п.1 розділу II Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-УІІІ.
Згідно вимог п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок), «грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат...».
Як вбачається з п. 3 названого Порядку, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Згідно з вимогами п. 4 Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Відповідно до вимог п. 5 названого Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Згідно ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
В контексті рішення Конституційного суду України від 25 січня 2012 року № З-ргі/2012 щодо тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік га інших законів України.
Як слідує зі ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 №&gп; 2011 -XII, дія якого поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 № 333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Вимоги вищевказаних норм права кореспондуються з нормою, викладеною у п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, якою передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Цей висновок можна зробити з того, що, по-перше, до 01.01.2017 року, а саме до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року № 1 797-VI11, в п. 168.5 ст. 168 ПК України перелік осіб прямо включав рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ та податкової міліції.
Відповідно до абз. 3 п.1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону виключення з Податкового кодексу Розділу XVIII «Податкова міліція» та ряду пов'язаних із функціонуванням податкової міліції норм податкового законодавства відбудеться тільки після прийняття та набрання чинності законом, яким визначає інший центральний орган виконавчої влади з аналогічними повноваженнями.
Крім того, системним та комплексним підходом до аналізу ряду нормативних актів, а саме: Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні»; Розділу XVIII" «Податкова міліція» Податкового кодексу України, службу в якій проходять в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; Закону України «Про міліцію», який втратив чинність 07.11.2015 року у зв'язку із набранням чинності Закону Україну «Про національну поліцію»; Закону Україну «Про національну поліцію», згідно п. 3і Розділу XI - Прикінцеві та перехідні положення цього закону податкова міліція наділяється рядом повноважень поліції; Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"»; Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який встановлює умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі як в органах внутрішніх справ, Національній поліції, так і в підрозділах податкової міліції, встановлюється, що п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, який регламентує порядок справляння податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення деяких категорій осіб, які знаходяться на публічній службі, та визначає джерело виплати рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, враховуючи перехідний тимчасовий період до встановлення повноважень іншого органу, розповсюджується в його теперішній редакції на осіб рядового та начальницького складу податкової міліції до її ліквідації після прийняття відповідного законом, яким визначає інший центральний орган виконавчої влади з аналогічними повноваженнями.
Станом на день звільнення позивача зі служби такого закону Верховною Радою України не прийнято та не оприлюднено.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на те, що розділ XVIII-2 "Податкова міліція" виключений пунктом 134 розділу 1 Закону № 1797-VII, в той час як Прикінцевими та перехідними положеннями вказаного закону визначено, що він набирає чинності з 01.01.2017 року крім п. 133 розділу 1 (щодо виключення розділу XVIII-2) не є обґрунтованим з наступних підстав.
У вказаному випадку, п. 133 Розділу 1 Закону № 1797-VII містить норму зі змістом "В абзаці першому пункту 344.1 статті 344 слова "органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється" замінити словами "органів здійснюється"". У вказаній нормі не містится положень щодо виключення розділу XVIII-2. Натомість таке положення міститься у п. 134 Розділу 1, зі змістом "Розділ XVIII-2 виключити".
При застосуванні норми права судом має враховуватися саме зміст вказаної норми, який законодавець вклав підчас прийняття нормативного акту, а не її цифрове значення (номер статті).
Відтак, з урахуванням того, що законодавцем визначено у абзаці 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення", що закон № 1797-VII набирає чинності з 1 січня 2017 року, крім, зокрема, пункту 133 розділу I (щодо виключення розділу XVIII-2), з уточненням в дужках змісту норми , на яку розповсюджується таке виключення, суд застосовує вказану норму саме виходячи зі змісту, зазначеного в дужках, а саме вважає дату набрання чинності пункту, що виключає розділ XVIII-2 - з дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності відповідного органу.
Крім того, закон, що визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє, станом на день звільнення позивача не прийнятий, а відтак податкова міліція здійснює повноваження відповідно до редакції Податкового кодексу України без врахування змін щодо виключення розділу, що регулює діяльність податкової міліції.
Застосування вказаної редакції при здійснення повноважень податковою міліцією та не застосування таких норм при виплаті грошового забезпечення, зокрема компенсаційних виплат особовому складу податкової міліції суперечить нормам чинного законодавства та Конституції України, з огляду на різне застосування однієї й тієї ж норми за різних обставин, що зумовлює відмінність у поводженні держави щодо застосування однієї й тієї ж норми права щодо різних осіб та обставин.
Таке поводження є дискримінацією в розумінні Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини дає визначення дискримінації: «Відмінність у поводженні є дискримінаційною, якщо вона «не має об'єктивного і розумного виправдання», тобто, якщо вона не переслідує «законної мети» або відсутня «розумна відповідність використовуваних засобів і переслідуваної мети».
В даному випадку суд не вбачає, що вказане поводження переслідує законну мету так саме як і не вбачає наявність розумної відповідності використовуваних засобів і переслідуваної мети.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8- рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
У рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4- рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) зазначено: "Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-ри/2002, від 17 березня 2004 року №7- рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004)".
Так, в рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини зазначив: «Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності.
Європейський суд також неодноразово наголошував, що держава не має права посилатись на відсутність певного нормативного акту, що визначає механізм реалізації прав та свобод, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії при врегулюванні спірних правовідносин. (справа Кіладзе проти Грузії).
Врешті, відповідно до іншого рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), в якій останній також встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини та за наявності існування неоднозначності у тлумаченні питань порядку адміністрування та сплати податку на доходи фізичних осіб, при розгляді оспорюваних правовідносин наявні підстави для застосування пункту 56.21 статті 56 (в разі неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків прийняття рішення на користь платника податків) Податкового кодексу України.
Крім того, відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Наведене свідчить про те, що грошове забезпечення, в тому числі одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку, були нараховані у зв'язку з тим, що до 31 травня 2018 року позивача було звільнено зі служби в органах податкової міліції.
Отже, відповідач повинен був одночасно з виплатою позивачу грошового забезпечення здійснити виплату грошової компенсації у розмірі утриманої з позивача суми податку на доходи фізичних осіб за рахунок відповідних коштів, які є джерелом його доходів.
Однак, відповідачем в порушення вимог вищезазначених нормативно-правових актів фактично сплачену позивачем з нарахованого грошового забезпечення суму ПДФО в розмірі 94573,18 грн. компенсовано не було.
Щодо затримання розрахунку при звільненні позивача слід зазначити наступне. Позивач в судовому засіданні посилався на несвоєчасне проведення розрахунку, зазначивши, що остаточний розрахунок позивачу було проведено лише у серпні місяці.
Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше від наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Проте, відповідних доказів на підтвердження несплати відповідачем не оспорюваних сум позивачем протягом судового розгляду не надано.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відтак вказана обставина не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, інших доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не додано.
З огляду на це суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 31.05.2018 по день винесення судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині визнання протиправної бездіяльності Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні та стягнення такої компенсації.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 139, 242- 246, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного. 3. код ЄДРПОУ 39859695) по невиплаті ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50- Б. кв. 362, РНОКПП НОМЕР_1) грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та розрахунку при звільненні.
Стягнути з Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного, 3. код "ЄДРПОУ 39859695) на користь ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50-Б. кв. 362, РНОКПП НОМЕР_1) грошову компенсацію у розмірі утриманої суми податку на доходи фізичних осіб у розмірі 94 573, 18 (дев'яносто чотири тисячі п'ятсот сімдесят три) гривні 18 коп.
Стягнути з Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61046. м. Харків, пров. Академіка Підгорного. 3. код ЄДРПОУ 39859695) на користь ОСОБА_1 (61204. м. Харків, пр. Людвіга Свободи, буд. 50-Б. кв. 362. паспорт серії ММ 124473. виданий Червонозаводським РВ УМВСУ в Харківській області 15.01.1999. РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого судового збору у розмірі 630,49 грн. (шістсот тридцять гривень 49 копійок).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення виготовлено 26.12.2018 року.
Суддя Кухар М.Д.