Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 грудня 2018 р. № 520/10519/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кухар М.Д., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:
- визнані протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо призупинення вже призначеної раніше пенсії позивачу з 01 березня 2016 року з причини не підтвердження місця фактичного проживання позивача;
- зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області прийняти відповідні заходи щодо усунення причин та умов, які сприяли не виплаті пенсії Позивачеві, поновити та виплачу вати щомісячно пенсію у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та сплатити заборгованість яка утворилась з 1)1 березня 2016 року;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць;
- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення з метою забезпечена повного, правильного і своєчасного виконання судових рішень в адміністративних справах: Зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалені судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що прибув до Харківської області з с. Корсунь Донецької області у зв'язку з проведенням бойових дій, де був взятий на облік в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області як внутрішньо переміщена особа. З 01.03.2016 року позивачу було припинено виплату пенсії. Позивач вважає таке припинення незаконним, в зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 23.11.2018 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на адміністративний позов.
Відповідач, Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області направив до суду відзив, в якому проти задоволення позову заперечував з підстав того, що пенсію припинено законно на підставі інформації УПСЗН Ізюмської міської ради у зв'язку з відсутністю за місцем фактичного проживання.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
З довідки Управлінні праці та соціального захисту населення Ізюмської районної ради Харківської області від 29.11.2014 року № НОМЕР_1 вбачається, що позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
Як зазначив позивач у позові, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції він перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області
З матеріалів справи вбачається, що позивачу з 01.03.2016 призупинено виплату пенсії.
11.11.2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про причини невиплати пенсії.
Листом від 15.11.2018 року відповідач надав відповідь позивачу, в якій зазначив, що з 01.03.2016 року виплату призупинено згідно обміну інформацією з УПСЗН Ізюмської міської ради у зв'язку з непідтвердженням місця фактичного проживання.
З 22.11.2014 набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зокрема, відповідно до статті 7 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами пункту 71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 29.11.2014 року № НОМЕР_1 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на інформацію про відсутність за місцем проживання позивача, на підставі якої пенсію призупинено з01.03.2016 року, враховуючи викладене.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058).
Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058 передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.
Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд вважає безпідставними посилання відповідача на результати обміну інформацією з органами соціального захисту населення, на підставі яких пенсію призупинено з01.03.2016 року у зв'язку з непідтвердженням фактичного місця проживання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Преамбулою вказаного закону визначено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Сама суть пенсійних виплат відрізняється від інших соціальних допомог, які здійснюються поза межами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зокрема з огляду на різницю в джерелах формування, умов отримання таких виплат (за умови участі в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування), складі суб'єктів -повноважних органів державної влади, на яких законом покладено повноваження щодо здійснення пенсійного забезпечення.
Відтак, рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про припинення позивачу усіх видів соціальних допомог не може бути підставою для припинення виплати пенсії, з огляду на відсутність причинно-наслідкового зв'язку між подією прийняття такого рішення та припиненням пенсійних виплат.
Таке рішення не породжує обов'язку органів Пенсійного фонду України припиняти пенсійні виплати.
Крім того, в даному випадку посилання відповідача на те, що пенсійні виплати внутрішньо переміщеним особам здійснюються виключно за умови взяття на облік за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає, що факт взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи відповідачем не заперечується.
Продовження перебування на обліку та виплата пенсії після взяття на облік не пов'язується законом з будь-якими додатковими умовами.
Стаття 7 Закону України № 1706-VII визначає, що держава може забезпечити реалізацію прав громадян, що вимушені внаслідок певних обставин, визначених законом, покинути своє постійне місце проживання, виключно за умови їх реєстрації на підконтрольній території, де здійснюють свої повноваження відповідні органи державної влади України.
Вказану норму включено законодавцем до закону з метою визнання неможливості забезпечення цих прав на непідконтрольних Україні територіях, та з метою забезпечення гарантованих державою зобов'язань щодо пенсійного забезпечення громадянам України, що проживали на територіях, які внаслідок певних обставин вибули з-під контролю держави, та які вимушені були покинути місце свого постійного проживання у зв'язку із настанням таких обставин, зокрема проведення антитерористичної операції.
Вказана норма створює механізм реалізації державних гарантій та не може трактуватися органами державної влади як підстава для невиконання державою вказаних гарантій.
Стосовно посилання відповідача на Порядок затверджений Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 суд зазначає, що вказаним порядком не може бути визначено умови припинення пенсійних виплат з огляду на те, що підстави припинення таких виплат визначені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою зокрема зазначено, що рішення про припинення приймається територіальним органом Пенсійного фонду або за рішенням суду, а не структурним підрозділом соціального захисту населення.
Крім того, вказаний порядок прийнято 08.06.2016 року, в той час як пенсію позивачу припинено з 01.03.2016 року, відтак відповідач не міг застосувати в якості підстави для припинення пенсії нормативно-правовий акт, який на дату припинення не було прийнято.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 вказаного закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст .21 КЗпП України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 було дано офіційне тлумачення терміну «закодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.
При цьому, з вказаного рішення вбачається, що термін "закон", на відміну від терміну "Законодавство" є більш вузьким, а отже не може трактуватися так само, як термін "Законодавство", а отже в такому випадку мається на увазі саме Закони України, прийняті Верховною Радою України.
З огляду на це, суд зазначає, що підстави припинення соціальних виплат, визначені Порядком, затвердженим Постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 не можуть вважатися підставами для припинення пенсій відповідно до ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та не є іншими підставами, встановленими Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (див. цитату у п. 25 цього рішення). У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній ОСОБА_2 України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Суд також звертає увагу на те, що листом від 15.11.2018 року № 15755/14-02 відповідач повідомив, що пенсію позивачу не припинено, а призупинено.
З огляду на це суд зазначає, що чинним законодавством взагалі не передбачено повноважень органів Пенсійного фонду України або інших органів, що здійснюють соціальний захист населення щодо призупинення виплати пенсій.
Такий спосіб дій відповідних органів не передбачений законом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак призупинення виплати пенсій є порушенням вимог ст. 19 Конституції України.
Призупиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав та повноважень, було порушено право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав встановлених законом для припинення позивачеві виплати пенсії та виконання органом Пенсійного фонду України рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконавчому комітеті Ізюмської міської ради Харківської області.
Суд вважає справу, що розглядається такою, що підпадає під ознаки типової, з огляду на що враховує позицію, викладену в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яка залишена без змін постановою ОСОБА_3 Верховного Суду від 04.09.2018 року, яка набрала законної сили з дати прийняття.
Стосовно поновлення виплати пенсії позивачу та виплати недоплачених сум за минулий період, суд зазначає наступне.
Як вбачається з ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З аналізу зазначених правових норм вбачається, що для поновлення виплати пенсії, незалежно від її виду застосовується порядок, визначений ч. 3 ст. 35 Закону.
Частиною 3 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що у разі, якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущений з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом, виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом.
Оскільки ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» прямо відсилає саме до порядку, встановленого для відновлення пенсійних виплат інвалідам, до яких позивач не відноситься, суд застосовує зазначену норму в частині власне порядку, а саме строків та принципів відновлення відповідної пенсії позивача. Відтак, як вбачається з абзацу першого ч. 3 ст. 35 Закону, виплата пенсії відновлюється з дня, з якого припинено виплату, але не більше як за три роки.
Як вбачається з матеріалів справи, пенсію позивачу призупинено з 01.03.2016 року. Зазначений термін не перевищує трьох років, а, відтак, пенсія позивачу має бути відновлена та виплачена позивачу за весь період призупинення починаючи з 01.03.2016 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Відповідно до положень про Пенсійний фонд України, Про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, Про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, спільним для усіх рівнів органів Пенсійного фонду основним завданням органів Фонду є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
З огляду на це реалізація повноважень, визначених ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є реалізацією на практиці основного завдання органів Пенсійного фонду - реалізації державної політики з питань пенсійного забезпечення, яке покладається на кожний орган Пенсійного фонду незалежно від рівня, та може бути реалізовано відповідним органом в межах наданої законом компетенції.
Відтак повноваження органу Пенсійного фонду щодо поновлення виплати пенсії встановлені ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», норми якої не визнані неконституційними та не втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин, а відтак підлягали застосуванню і реалізації з боку органу Пенсійного фонду.
Крім того, статтею 49 зазначеного Закону визначений строк з якого поновляється виплата (відповідно до порядку, встановленого ч. 3 ст. 35 Закону) - з дня, з якого припинено виплату, але не більш як за три роки.
Суд також зауважує, на те, що відповідно до ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до положень п. 12 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
12) судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції.
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Верховним Судом 03.05.2018 року було прийнято рішення у зразковій справі № 805/402/18-а, яке залишене в силі ОСОБА_3 Палатою Верховного Суду від 04.09.2018 року, в якому містяться висновки щодо застосування норм права, що регулюють відносини з приводу припинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам.
Вказані висновки, відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
З урахуванням вказаних висновків та положень ст. 13 вищезазначеного Закону, а також з урахуванням ст. 14 КАС України, визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень визначає відповідний спосіб поводження суб'єкта владних повноважень з громадянами таким, що не відповідає вимогам закону, а отже порушує їх права, а також суперечить ст. 19 Конституції України. За таких обставин, рішенням Верховного Суду, яке набрало законної сили, з урахуванням обов'язковості його виконання та обов'язку суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, встановленого ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлюється обов'язок відповідного суб'єкта владних повноважень утримуватись від подібних протиправних дій (бездіяльності) в подальшому та не допускати порушення прав громадян.
Вказане рішення Верховного Суду є загальнодоступним, та оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відтак, суд зазначає, що у разі повторення випадків поведінки, визнаної зокрема рішенням Верховного Суду (відповідно до ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів") та рішеннями інших судів, що набрали законної сили (ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст. 14 КАС України), протиправною, суб'єктами владних повноважень після набрання чинності таким рішенням вважається свідомим (умисним) невиконанням судового рішення, та є підставою для притягнення відповідальних осіб до відповідальності, передбаченої ст. 382 КПК України.
Відтак обов'язок в подальшому утримуватись від вказаних дій, які спрямовані на припинення (зупинення) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) з підстав, що не обумовлені діючим законами України, в тому числі з підстав, на які посилається відповідач при припиненні (зупиненні) виплати позивачу пенсійного забезпечення (пенсії) виникає у відповідача як наслідок набрання чинності судовим рішенням, зокрема рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18-а, яким визнано вказані дії протиправними.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень
Таким чином, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача, та прийняти рішення, яким крім іншого зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії з 01.03.2016 року, виплатити пенсію з 01.03.2016 року по теперішній час.
Стосовно вимоги позивача щодо встановлення судового контролю, суд зазначає, що відповідно до ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов'язком суду. Застосування наведеної норми є прерогативою суду, та передбачає право діяти на власний розсуд.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів існування у владного суб'єкта наміру допускати порушення закону у процедурі перерахунку та виплати пенсії. З огляду на зазначені обставини та норми Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про становлення судового контролю.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 9, 139, 243-246, 255-257, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( Донецька область, с. Корсунь, вул. Партизанська, 228, Ідент. код: НОМЕР_2 ) до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року.
Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року, виплатити пенсію з 01.03.2016 року по теперішній час.
Стягнути з Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області (просп. Незалежності, буд. 2, м. Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ: 40387920) до Державного бюджету України (Отримувач коштів: УК Основ'ян/мХар Основ'янсь/22030101 , код за ЄДРПОУ: 37999628, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, р/р 34318206084012, код класифікації доходів бюджету: 22030101) за рахунок бюджетних асигнувань суму судового збору, що підлягав сплаті при поданні позову в загальному розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).
Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення в частині вимог, що підлягають негайному виконанню набирає законної сили негайно.
В іншій частині рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Скарга може бути подана у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Суддя Кухар М.Д.