Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, м-н Свободи, б.6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м.Харків
27 грудня 2018 р. № 520/10559/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова (61170, м.Харків, вул. Валентинівська, буд.22-Б) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 01.03.2016 року;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова відновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.03.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем порушено вимоги ст.19 Конституції України та ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки припинено виплату пенсії з 01.03.2016 р. за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року відкрито спрощене провадження у справі.
Ухвали про відкриття провадження у справі отримані сторонами у справі, що підтверджується повідомленнями про вручення поштової кореспонденції (а.с.27, 28).
Відповідач - Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова, 21.12.2018 року надіслав на вимогу суду відзив, в якому зазначив, що відповідно до приписів постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам" УПФУ в Московському районі м.Харкова призупинило виплату пенсії позивачу з березня 2016 року згідно протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які здійснили реєстрацію місця проживання на території Московського району м.Харкова.
Відповідно до ч. 2 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, доходить висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1, є пенсіонером та має право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААБ№439871, видане 10.09.2004 року (а.с.16) та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії ЕМ№267332 (а.с.15).
Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 25.02.2015 року №6330010251 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення АТО фактичним місцем проживанням позивача є: 6118АДРЕСА_2 (а.с.38).
Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Московського району м.Харкова.
З березня 2016 року відповідач виплату пенсії ОСОБА_1 не здійснював.
Позивач звертався до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії та питанням щодо підстав припинення нарахування пенсії у спірний період.
Листом від 26.09.2018 р. №18795/301301, відповідач повідомив, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.03.2016 р. згідно підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 у зв'язку з тривалою відсутністю позивача за місцем проживання та скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. (а.с.13).
Не погоджуючись із діями відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі по тексту - Закон № 1058-IV).
Відповідно до положень ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст.47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, в матеріалах справи міститься розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова від 02.03.2016 р. про припинення пенсії на підставі інформації отриманої з Єдиної інформаційної бази даних переміщених осіб (а.с.43),.
Разом з тим витягу з електронних даних УСЗН Московського району м.Харкова, на які посилається відповідач як на підставу припинення позивачу пенсії до суду не надано та в матеріалах справи не міститься.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296).
Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014р. (надалі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до положень ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.
У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.
З матеріалів справи вбачається, що у матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення, тобто, довідка про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи №6330010251 від 25.02.2015 р., є чинною.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності рішення та підстав для припинення виплати пенсії позивачу.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.
У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст.49 цього Закону.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України № 1058-ІV, з березня 2016 року припинив виплату пенсії позивачу за відсутності визначених законом підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Доказів наявності рішення про зупинення виплати пенсії позивачу сторонами суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з липня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а тому, позовні вимоги про визнання протиправними дій УПФУ в Московському районі м.Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.03.2016 року та зобов'язання поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.03.2016 року підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У відповідності до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення щодо припинення пенсії, а отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Позивач звільнений від сплати судового збору ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 р.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова (61170, м.Харків, вул. Валентинівська, буд.22-Б) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова щодо припинення виплати ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) пенсії з 01.03.2016 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м.Харкова відновити ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01.03.2016 року.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії ОСОБА_1 (61118, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) у межах суми стягнення за один місяць.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення у відповідності до ст. 295 цього Кодексу. Або в порядку, передбаченому п.15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Панченко