Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 грудня 2018 р. справа № 520/10331/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,61129, код ЄДРПОУНОМЕР_1) до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170, код ЄДРПОУ22682655) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) заборгованості з виплати пенсії, що виникла за період з червня по серпень 2018 року, у розмірі 23 130 грн. 30 коп.;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (код ЄДРПОУ 22682655), виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1), що проживає за адресою: 61129 АДРЕСА_2, заборгованість з виплати пенсії, що виникла за період з червня по серпень 2018 року, у розмірі 23 130 грн. 30 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Харківської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік до Московського районного управління Пенсійного фонду України. З 01.06.2018 року Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова призупинено виплату пенсії позивачу на підставі отриманих списків № 83 від 06.06.2018 року у зв'язку з відсутністю за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки. В подальшому, згідно заяви позивача від 25.06.2018 року ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.06.2018 року, однак за період червень - серпень 2018 року позивач пенсії не отримував. На звернення повивача від 14.09.2018 року, відповідач листом від 21.09.2018 року повідомив, що виплата доплати за минулий час внутрішньо переміщеної особи буде проводитись за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою суду від 23.11.2018 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Представником відповідача 12.12.2018 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначивши, що Управлінням поновлено нарахування пенсії ОСОБА_1 з вересня 2018 року, а оскільки суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, то відповідач вважає, що при припиненні нарахування та виплати позивачу пенсії діяв в межах повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Оскільки 23-25 грудня 2018 року є вихідними та святковими днями, то розгляд справи проводиться у перший робочий день - 26 грудня 2018 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що згідно довідки № НОМЕР_2 від 15.11.2016 року ОСОБА_1 є внутрішньо перемішеною особою. Фактичне місце проживання/перебування позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_2
Як вбачається з відзиву відповідача на позов, з 01.06.2018 року Управлінням Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова призупинено виплату пенсії позивачу на підставі отриманих списків № 83 від 06.06.2018 року у зв'язку з відсутністю за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб на період до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки.
Згідно протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам при Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Московського району Харківської міської ради від 25.07.2018 року № 89, ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії з 01.06.2018 року.
14.09.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про виплату заборгованості пенсії з червня 2018 року по серпень 2018 року.
Листом від 21.09.2018 року Управлінням надано відповідь № 768/С-3, в якій зазначено, що станом на 01.06.2018 року розмір пенсії позивача складає 7710,10 грн., а відповідно до листа ПФУ № 17495/02-02 від 22.05.2018 року виплата доплати за минулий час внутрішньо переміщеної особи буде проводитись за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно довідки УПФУ в Московському районі м. Харкова розмір призначеної пенсії ОСОБА_1 складає 7710,10 грн. щомісячно, починаючи з жовтня 2017 року, а отже розмір пенсії позивача за період з червня по серпень 2018 року складає 23130,30 грн. (7710,10 грн.*3).
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не виплати пенсії за червень - серпень 2018 року у розмірі 23130,00 грн., позивач звернувся до суду із даним позовом.
По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.
Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Щодо посилань відповідача у відзиві на позов, стосовно окремого порядку виплати пенсії, суд не приймає до увагу вказану позицію, виходячи з наступного.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IVзазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Водночас, суд не приймає до уваги посилання відповідача на лист ПФУ № 17495/02-02 від 22.05.2018 року, як на підставу не виплати позивачу заборгованості по пенсії, оскільки вказаний лист не є нормативно - правовим актом та не має вищої юридичної сили.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон № 1058-IV внесено не було.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова щодо не виплати заборгованості по пенсії ОСОБА_1 за період з червня по серпень 2018 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова здійснити виплату заборгованості по пенсії ОСОБА_1 пенсії за період з червня по серпень 2018 року у розмірі 23 130 (двадцять три тисячі сто тридцять) грн. 30 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,61129, ІПННОМЕР_1) сплачену суму судового збору за рахунок державних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова (вул. Валентинівська, буд. 22-Б,м. Харків,61170, код ЄДРПОУ 22682655).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Горшкова О.О.