10.2.4
Іменем України
26 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4030/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності та дій незаконними, зобов'язання вчинити певні дії, -
19.11.2018 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якому позивач просить:
1) визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії протиправною;
2) зобовязати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість з пенсійних виплат за період з 01.06.2016 по 31.07.2018.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є пенсіонером та здобув право на отримання пенсії, що підтверджується пенсійним посвідченням № 131966. Позивач перебував на обліку в Лівобережному ОУПФУ в м. Києві, яким пенсія була виплачена по травень 2016 року. Позивач звернувся до відповідача про взяття пенсійної справи на облік та про поновлення виплати позивачу пенсії, але отримав тільки поточну пенсію за серпень 2018 року, а заборгованість з пенсійних виплат за період з червня 2016 року по липень 2018 року відповідач не виплатив.
З посиланням на норму частини другої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії щодо невиплати пенсії за віком незаконними і такими, що порушують його конституційні права.
Ухвалою суду від 06.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; поновлено строк звернення із позовом до суду; відстрочено позивачу сплату судового збору (а.с. 1-3).
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав відзив на позовну заяву (а.с. 23-24).
В обґрунтування своєї позиції зазначив, що виплату пенсії Позивачу здійснено з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365», тобто невиплачена пенсія за період з 01.06.2016 по 30.04.2018 буде виплачена на умовах окремого порядку , визначеного КМУ, а пенсія за травень-липень 2018 року буде проведена після отримання відповідного фінансування.
Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером та отримує пенсію, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено інформацією, зазначеною в паспорті громадянина України (а.с. 10-11), довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру (а.с. 11), довідці від 15.05.2018 № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 10), пенсійному посвідченні № 131966 (а.с. 13).
З інформації, яка зазначена відповідачем у відзиві, вбачається, що позивач знаходився на обліку в Лівобережному ОУПФУ м. Києва (а.с. 23).
15.05.2018 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про взяття пенсійної справи на облік (а.с. 27).
Зі змісту витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30.05.2018 № 93 вбачається, що позивачу вирішено призначити пенсійні виплати (а.с. 29).
Згідно з інформацією, яка зазначена в розпорядженні від 26.06.2018 № 80651, Позивачу призначено пенсію за віком з 01.03.2016 в сумі 3322,00 грн. (а.с. 25 зв.).
Довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку від 20.12.2018 № 3457 підтверджується, що виплату пенсії позивачу поновлено з серпня 2018 року, а з 01.06.2016 по 31.07.2018 пенсія в сумі 38736,28 грн нараховувалась, але не виплачувалась (а.с. 30).
Згідно з інформацією, зазначеною у відзиві на позовну заяву, Позивачу пенсія за період з 01.06.2016 по 30.04.2018 буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, а пенсія за травень-липень 2018 року буде проведена після отримання відповідного фінансування (а.с. 23 зв.).
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій Відповідача щодо невиплати заборгованості по пенсії за період з червня 2016 року по липень 2018 року.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
У відповідності до частини третьої статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Щодо заборгованості по пенсії за період з червня 2016 року по липень 2018 року, то право Позивача на пенсію за вказаний період не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене Позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Щодо обраного позивачем способу захисту, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов'язано із діями Лівобережного ОУПФУ в м. Києві щодо припинення виплати пенсії позивачу, а не з діями, вчиненими відповідачем з метою виконання своїх функцій та повноважень, суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача визнання бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсійних виплат та зобов'язання Відповідача виплатити Позивачу заборгованість з пенсійних виплат за період з червня 2016 року по липень 2018 року.
Посилання відповідача на те, що позивач у період з червня 2016 року по квітень 2018 року не перебував на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку, тому бездіяльність відповідача не може бути визнана протиправною щодо невиплати пенсії позивачу за цей період, є безпідставними, оскільки дійсно виплату пенсії позивачу з червня 2016 року припинено Лівобережним ОУПФУ в м. Києві, проте станом на дату поновлення пенсійних виплат позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Сєвєродонецьку, саме останнім нараховано, проте протиправно не виплачено заборгованість з червня 2016 року по липень 2018 року.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Щодо питання дотримання Позивачем строку звернення до суду з позовом, суд вважає, що такий строк не пропущений, з огляду на таке.
Твердження Відповідача про порушення Позивачем строку звернення до суду судом вважаються необґрунтованими, з підстав викладених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 06.12.2018 (а.с. 1-3). Також, відповідачем суду не надано жодних доказів повідомлення Позивача про припинення нарахування та виплати пенсії.
Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює посилання Відповідача, які викладені у відзиві на позов, на те, що Позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду, вказаний строк Позивачеві поновлено ухвалою суду від 06.12.2018.
Що стосується заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Ухвалою суду від 06.12.2018 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 704,80 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.
Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 704,80 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 93493, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, с. Борівське, вул. Центральна, буд. 159) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код 21792459, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати з пенсії за період з червня 2016 року по липень 2018 року ОСОБА_1.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, 9393, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, с. Борівське, вул. Центральна, буд. 159) заборгованість з виплати пенсії з 01 червня 2016 року по 31 липня 2018 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати пенсії за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (код ЄДРПОУ 21792459, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, буд. 9) в доход Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.
У задоволенні позовної вимоги про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області протиправними відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя ОСОБА_2