10.2.4
Іменем України
26 грудня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3853/18
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якій позивач просив суд:
- визнати протиправними розпорядження (рішення) Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо призупинення виплати пенсії за віком і призупинення виплати заборгованості по сплаті пенсії ОСОБА_2 за минулий період та скасувати його;
- зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області відновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком і у подальшому сплачувати у відповідності до чинного законодавства України, щодо пенсійного забезпечення без врахування довідки внутрішньо перемішеної особи від 15 листопада 2017 року № НОМЕР_1;
- зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену пенсію за віком за минулий період починаючи з липня 2015 року і на момент прийняття рішення судом.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що з липня 2014 року у місті проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 проводиться антитерористична операція і йому було припинено виплату пенсії за місцем його проживання, у зв'язку з неможливістю доставки грошей на тимчасово окуповану територію. У перебігу таких подій, Позивач звернувся спочатку в УПФУ в Комінтерновському районі м. Харкова, а згодом перевів свою пенсійну справу в Старобільське об'єднане управління пенсійного фонду України Луганської області та подав заяву про виплату пенсії. З серпня місяця 2018 року Відповідач відновив виплату пенсії. За період часу обробки Відповідачем його заяви про відновлення пенсійних виплат утворилася значна заборгованість по виплаті Позивачу пенсії починаючи з липня 2015 року по жовтень 2017 рік у розмірі 102938,25 грн. та доплата пенсії з місяця, в якому надійшла заява (листопад 2017 р.) по липень 2018 року в сумі 109850,94 грн. Дані кошти Відповідач не сплачує посилаючись на постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 року, а також посилається на відсутність фінансування на даний вид виплат.
На теперішній час заборгованість Відповідача перед Позивачем не виплачується, навіть частинами (частково). Відповідач продовжує вчиняти неправомірні дії шляхом утримування належних Позивачу на праві власності пенсійних виплат гарантованих Конституцією України.
На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку прощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 1-2).
21 грудня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 59-60), в якому зазначено, що ОСОБА_2 звернувся до управління 15.11.2017 з заявою щодо запиту пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України Комінтерновського району м. Харкова. Пенсійна справа взята на облік з липня 2015 року. Рішення щодо призупинення пенсії позивачу, управлінням не виносилося. Відповідно до протоколу № 77 від 07.12.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яким підтверджено місце фактичного проживання, пенсійну справу відпрацьовано на основну відомість серпня 2018 року. Починаючи з серпня 2018 року, позивач щомісячно отримує пенсію в розмірі 12624 грн 42 коп. Заборгованість по о/р 178417 ОСОБА_2 за період з 01.07.2015 по 31 липня 2018 року становить 229059 грн. 39 коп. Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 08 червня 2016 року № 365 (зі змінами) «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», борг за період з лютого 2018 року по березень 2018 року в сумі 18204 грн. 99 коп. коп. буде виплачений на умовах окремого порядку, визначеного КМУ.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, є громадянином України, паспорт серії ЕМ 714757, виданий 02.08.2000 Ровеньківським МВ УМВС України у Луганській області, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12-13).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААА № 614760 (а.с. 15).
Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 15.11.2017 № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 16).
Позивач перебуває на обліку у відповідача та одержує пенсію за віком, що також підтверджується розпорядженням відповідача № 2158 від 07.07.2018, пенсію призначено з 01.07.2015 (а.с. 47).
21 травня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії (а.с. 34).
Довідкою Старобільського ОУПФУ Луганської області від 14.12.2018 підтверджено, що за відповідачем рахується борг з виплати пенсії позивачу за період з липня 2015 року по липень 2018 року (а.с. 49).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, .
Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Проте будь якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не виносилось.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).
Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та від 08.06.2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Крім того, Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Посилання відповідача на відсутність порядку виплати заборгованості з нарахованої пенсії, не відповідають вимогам чинного законодавства, що суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд зазначає, що заборгованість з пенсії за період з липня 2015 року по липень 2018 року, не є спірним питанням. Як зазначено відповідачем, суми пенсії за вказаний період обліковуються у відповідача, однак, не виплачуються з посиланням на постанову КМУ від 25.04.2018 № 335.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу заборгованості з пенсії.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним розпорядження (рішення) Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо призупинення виплати пенсії за віком та зобов'язання відповідача відновити ОСОБА_2 виплату пенсії за віком і у подальшому сплачувати у відповідності до чинного законодавства України, щодо пенсійного забезпечення без врахування довідки внутрішньо перемішеної особи від 15 листопада 2017 року № НОМЕР_1, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно із ч. 1 ст. 85 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України (далі - Міністр). Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок). Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно постанови КМУ № 637 від 05.11.2014, передбачено, що продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою.
У зв'язку з проведенням антитерористичної операції УПФУ в м. Ровеньки Луганської області тимчасово не здійснює свої повноваження.
Суд зазначає, що оскільки позивач є особою переміщеною з території, де органи державної влади, тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому в даному випадку, факт реєстрації як внутрішньо переміщеної особи надає позивачу право на отримання пенсійних виплат у відповідному територіальному органі Пенсійного фонду України за місцем такої реєстрації.
Крім того, оскільки судом встановлено, що відповідачем будь-якого розпорядження про припинення виплати пенсії позивачу не виносилось, а тому в зазначеній вище частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання виплатити ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену пенсію за віком за минулий період починаючи з липня 2015 року і на момент прийняття рішення судом, суд зазначає наступне.
Оскільки судом встановлено, що за відповідачем рахується заборгованість з виплати пенсії позивачу, саме з липня 2015 року по липень 2018 року, з серпня 2018 року нарахування та виплату пенсії позивачу поновлено, а тому стягненню підлягає заборгованість з виплати пенсії тільки за період з липня 2015 року по липень 2018 року.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оскільки судом встановлено, що пенсія позивачу не виплачувалась у період з липня 2015 року по липень 2018 року з підстав не передбачених чинним законодавством, суд вважає обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача, як прийняття рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з пенсії за період з 01 липня 2015 року по 31 липня 2018 року.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняття рішення стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати пенсії за період з 01.07.2015 по 31.07.2018.
Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн, що підтверджується квитанцією від 21.11.2018 № 0.0.1192112521.1 (а.с. 3).
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи наведене та те, що позовні вимоги задоволені частково, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 352,40 грн на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Стягнути зі Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1 А) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) заборгованість з пенсії за період з 01 липня 2015 року по 31 липня 2018 року.
В решті позовних вимог відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код: 41246506, місцезнаходження: 92704, Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, будинок 1 А) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) судовий збір в сумі 352,40 грн. (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя ОСОБА_3