26 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 440/3876/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу в частині,
05 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу №226 від 05.10.2018 в частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2018 №112 він звільнений з військової служби у запас відповідно до пп. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та на підставі наказу військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2018 №226 виключений зі списків особового складу частини. Однак, в порушення вимог Указу Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року, яким затверджено «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», на день виключення його зі списків особового складу військової частини з ним не було проведено повного грошового розрахунку, а тому вважає, даний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи.
06.12.2018 відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що під час бесіди позивачу було доведено до відома п. 3 ст. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Позивач будь яких заперечень стосовно порядку звільнення не висловив, про що було зазначено в аркуші бесіди, що підтверджує його згоду на виключення зі списків особового складу частини. Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 №66 від 24.10.2018 ОСОБА_1 сума грошової компенсації вартості за не отримане речове майно становить 112 439,11 грн., у зв'язку з чим речовою службою в/ч НОМЕР_1 направлено відповідну заявку на кошти для виплати грошової компенсації за не отримане речове майно. Зазначав, що заборгованість по продовольчому забезпеченню, по виплаті компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошове забезпечення за 5 діб жовтня 2018 року та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні відсутня. Вважає, що наказ військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2018 №226 виданий законно та обгрунтовано, з урахуванням всіх обставин справи.
18.12.2018 позивач надав до суду відповідь на відзив на адміністративний позов, в якому вказав, що відповідач у відзиві не спростував твердження, аргументи та подані позивачем факти стосовно суті позовних вимог.
В судове засідання позивач не з'явився, у позовній заяві, крім іншого, просив розглянути позов за його відсутності.
Представник відповідача надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Частиною 1 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України /надалі по тексту - КАС України) передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження.
На підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , звідки наказом командира повітряного командування "Центр" - заступника командувача повітряних сил Збройних сил України від 19.09.2018 №112 звільнений у запас відповідно до пп. "к" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) /а.с. 9/.
На підставі наказу військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.10.2018 №226 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , старшого техніка групи регламенту та ремонту авіаційного озброєння технічно-експлуатаційної частини авіаційної техніки виключено зі списків особового складу частини, всіх видів утримання, у тому числі з котлового утримання по інженерно-технічній нормі харчування та направлено для зарахування на військовий облік до Миргородського ОМВК Полтавської області.
Позивач, вважаючи незаконним та таким, що підлягає скасуванню наказ військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2018 №226 (по стройовій частині) в частині виключення його зі списку особового складу військової частини НОМЕР_1 , оскільки згоди на виключення зі списків особового складу частини не надавав, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить із наступного.
Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).
Частиною шостою статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема у зв'язку із закінченням строку контракту.
При цьому, частиною дев'ятою статті 23 вказаного Закону встановлено, що у разі настання особливого періоду:
1) для військовослужбовців, у яких закінчився строк військової служби, встановлений цією статтею, військова служба продовжується понад встановлені строки: у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до термінів, визначених рішенням Президента України, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану (настання воєнного часу) - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмоюстатті 26 цього Закону;
2) для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 цього Закону.
Стаття 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вказує, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до підпункту «к» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону від 25.03.1992 № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.
Такі особи можуть продовжувати військову службу за новим контрактом, що укладається на умовах, передбачених частиною четвертою статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо вони виявили таке бажання.
Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 9 ст.26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 34 Положення контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби у день, зазначений у наказі командира (начальника) військової частини по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Судовим розглядом встановлено, що наказом військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.10.2018 №226 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів утримання, у тому числі з котлового утримання по інженерно-технічній нормі харчування та направлено для зарахування на військовий облік до Миргородського ОМВК Полтавської області.
В той же час, після реалізації вказаного наказу № 226, відповідачем 24.10.2018 складено довідку № 968, з якої вбачається, що сума грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі на підставі норм наказу МО України №232 від 26.05.2016 становить 112 439,11 грн. /а.с. 10/.
Згідно відзиву відповідача на позовну заяву, речовою службою в/ч НОМЕР_1 направлено відповідну заявку на кошти для виплати грошової компенсації за не отримане речове майно
Таким чином, на момент винесення оскаржуваного наказу з позивачем не проведено всі необхідні розрахунки при звільненні.
У відповідності до абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Приписами абз. 3 пункту 242 Положення № 1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Матеріали справи містять копію аркушу бесіди від 17.09.2018 з приводу звільнення з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Відповідно до аркуша бесіди, позивач згоден з його звільненням з лав Збройних Сил України. В ході проведення бесіди доведено вимоги абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
При цьому, відмітки про заперечення щодо виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів утримання до проведення усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню з боку позивача даний аркуш бесіди не містить. Суд звертає увагу, що вказаний аркуш бесіди, позивачем підписано без зауважень.
Враховуючи все вищенаведене, суд вважає, що при виключенні позивача зі списків особового складу частини та всіх видів утримання відповідач діяв на підставі, в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений нормативно-правовими актами у сфері проходження військової служби громадянами України.
Посилання позивача на нездійснення нарахування та виплати належних позивачу грошових сум при звільненні на час виключення його зі списків особового складу, як на підставу для скасування оскаржуваного наказу, суд вважає необгрунтованими, оскільки не виплата суми грошової компенсації замість речового майна в сумі 112 439,11 грн., не своєчасна виплата компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошового забезпечення за 5 діб жовтня 2018 року, не своєчасна виплата одноразової грошової допомоги при звільненні не є предметом спору у даній адміністративній справі.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про скасування наказу в частині відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва