19 грудня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/434/18
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
секретаря судового засідання - Лайко О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3Б
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
08 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2017 №0011301401, №0011311401 та №0011321401.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що порушення контрагентами Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" податкового законодавства не може впливати на правомірність формування останнім податкового кредиту. Вказував, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, а тому товариство не може нести відповідальність за інших осіб, а порушення контрагентом вимог законодавства про порядку здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності господарської операції. Стверджував, що реальність здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
18 травня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву згідно якого останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що за результатами проведеної перевірки, зокрема, встановлено порушення позивачем п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого завищено від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2015 рік на суму 1550927,00 грн; п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, п.п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 815374,00 грн та п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 739818,00 грн.
Представники відповідача в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позовних вимог.
31 травня 2018 року позивачем до суду подано відповідь на відзив на позов у якій товариство посилалося на обставини аналогічні тим, які викладені у позовні заяві.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.
Судом встановлено, в період з 04.08.2017 по 15.09.2017 працівниками ГУ ДФС у Полтавській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.07.2014 по 31.03.2017, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне за період з 01.01.20145 по 31.03.2017.
Результати вказаної перевірки оформлені актом від 22.09.2017 №1235/16-31-14-01-10/03450436, яким, зокрема, зафіксовано порушення позивачем п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п.п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого завищено від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2015 рік на суму 1550927,00 грн та занижено податок на прибуток в сумі 815374,00 грн; п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 739818,00 грн.
За результатами розгляду вказаного акту відповідачем 02.11.2017 винесено податкові повідомлення-рішення №0011301401, яким позивачу збільшено суду грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 897954.75 грн (в тому числі за основним платежем 815374 грн та за штрафними санкціями 82580,75 грн); №0011311401, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на прибуток у розмірі 1550927 грн та №0011321401, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 996036,00 грн (в тому числі за основним платежем 664024,00 грн та за штрафними санкціями 332012,00 грн).
Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та скасування.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню - рішенню, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.4 вказаної статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
А підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Крім того, за змістом абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною /пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України/.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів чи сплати грошових коштів.
Судом встановлено, що 05 травня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРТ Компані" (постачальник) та ТОВ "Лубенське ШБУ №9" (покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №ПО/08/05/03, за умов якого постачальник зобов'язується передати у власність нафтопродукти, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти на умовах викладених в договорі.
01.12.2015 між позивачем (покупець) та ТОВ "НАМБЕР ВАН УКРАЇНА" (продавець) укладено договір купівлі-продажу товару №1201/003 за умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити мінеральний порошок за ціною зазначеною в рахунку-фактури та наклдадних.
20.10.2014 між ТОВ "Прімарі Білдінг" (постачальник) та позивачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу №20/10 за умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити продукцію, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором прийняти і оплатити таку продукцію.
02.11.2015 між ТО "ПБК "НОВОСТРОЙ" (продавець) та ТОВ "Лубенське ШБУ №9" (покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів №150, за умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити матеріали, які вказані в кількості та за ціною, що наводиться в рахунку-фактурі та накладних, що є невід'ємною частиною договору.
На підтвердження реальності вказаних господарських операцій, оплати, транспортування та використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем суду надано: банківські виписки по рахункам, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, звіти матеріально-відповідальної особи про рух цінностей, прибуткові ордери, видаткові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні, акти складені інвентаризаційними комісіями та звіряльну відомість.
Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Під час дослідження вище вказаних документів судом не встановлено порушень щодо їх оформлення. Відповідні первинні документи бухгалтерського обліку, якими оформлені спірні господарські операції, були надані податковому органу для перевірки, що не було спростовано відповідачем у ході розгляду справи. Відтак, в силу приписів норм Податкового кодексу України, наявність належним чином оформлених податкових накладних та первинних бухгалтерських документів надає позивачу право на формування податкового кредиту у відповідному звітному періоді та підтверджує правомірність сформованих витрат.
Посилання відповідача на інформацію наявну в ЄДРПН та дані інформаційно-аналітичної бази "Податковий блок", не приймаються судом в якості достатніх обґрунтувань правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки відсутність в ЄДРПН інформації про здійснення імпортних операцій та неподання товариством фінансової звітності не звільняє контролюючий орган від виконання обов'язку щодо самостійного встановлення та доведення факту вчинення порушення податкового законодавства саме платником податків, адже податкова інформація не носить преюдиційного значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує фактичні обставини.
Суд вважає за необхідне вказати, що Податковий кодекс України не пов'язує право платника податку на відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість із результатами перевірок до кінцевого виробника товару придбаного платником податку та фактом підтвердження сплати податку контрагентами позивача по всьому ланцюгу постачання, оскільки від'ємне значення податку на додану вартість є коштами платника податку, які він сплатив продавцям (постачальникам) товарів (робіт, послуг) в ціні таких товарів (робіт, послуг). Порушення норм вказаного Кодексу контрагентами позивача породжує негативні наслідки безпосередньо для контрагентів позивача і не може впливати на право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.
Анологічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 31 січня 2011 року за наслідками розгляду за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, справи за позовом закритого акціонерного товариства “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Зокрема, у зазначеній постанові Верховий Суд України вказав, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.
Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на акти перевірок контрагентів контрагентів позивача №4251/26-58-22-03-17/34914295 від 19.09.2014, №550/26-57-22-04/38881735 від 20.11.2014, якими встановлено відсутність у ТОВ Український центр послуг" об'єктів оподаткування по операціях з придбання продажу товарів у підприємств-постачальників/покупців та відсутність транспортних засобів, маніпулювання податковою звітністю, дроблення податкових накладних та товарний обрив згідно ЄРПН.
Крім того, як визначено частиною другою статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Частиною першою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Аналогічну думку викладено в рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") та численних рішеннях Верхового Суду України в даній категорії справ (постанови ВСУ від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 01 червня 2010 року у справі № 21-573во10, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, від 31 січня 2011 року у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів та не обґрунтував правомірність своїх рішень.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" (проспект Володимирський, буд. 210, м. Лубни, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 03450436) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 02.11.2017 №0011301401, №0011311401 та №0011321401.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління №9" витрати зі сплати судового збору в розмірі 51673,77 грн (п'ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят три гривні сімдесят сім копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 27 грудня 2018 року.
Головуючий суддя ОСОБА_4