12 грудня 2018 року Справа № 0440/6464/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОСОБА_1
за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2
за участі:
представник позивача представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_5 50093, АДРЕСА_1 до Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області 49107, місто Дніпро, вул.Казакова, 3 про визнання протиправним та скасування індивідуального акта
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженою посадовою особою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області - першим заступником начальника ОСОБА_6 № ДН857/264/АВ/ТД-ФС/475 від 02.08.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в оскаржуваній постанові відповідач обґрунтував своє рішення наявністю трудових відносин з фізичними особами, які були присутні під час проведення інспекційного відвідування, що не відповідає дійсності. Враховуючи специфіку роботи їдальні, у якій було проведено інспекційне відвідування, для забезпечення роботи між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були укладені цивільно-правові договори про надання послуг та підряду. Таким чином, відповідач дійшов помилкового висновку про наявність трудових відносин із зазначеними особами.
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечував. У відзиві на адміністративний позов зазначив, що зі змісту наданих позивачем цивільних договорів вбачається, що їх предметом є процес праці, а не її кінцевий результат. Працівники повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. Отже, відносинам які виникли між позивачем та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 притаманні ознаки трудових відносин. Враховуючи, що трудові відносини із зазначеним працівниками не оформлені належним чином відповідачем правомірно прийнято постанову № ДН857/264/АВ/ТД-ФС/475 від 02.08.2018 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №0440/6464/18 та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 18.10.2018 року прийнятою у підготовчому судовому засіданні замінено первісного відповідача - першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області належним - Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу №0440/6464/18 до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд,-
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_5 зареєстрований, як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 01.08.2016 року №22270000000063135.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 здійснює господарську діяльність з надання послуг харчування у їдальні розташованій за адресою: вул. Окружна б. 9 А, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50093.
На підставі направлення на перевірку від 09.07.2018 року № 237/4.2-7 та відповідно до наказу від 06.07.2018 року №549-І Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області згідно зі ст. 259 Кодексу законів про працю України, ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 у період з 12 год. 00 хв. 09.07.2018 року по 17 год. 00 хв. 10.07.2018 року, проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за місцем ведення господарської діяльності за адресою: вул. Окружна б. 9 А, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50093.
За результатами перевірки складено акт від 10.07.2018 року №ДН857/264/АВ.
У акті перевірки зазначено, що при проведенні інспекційного відвідування виявлено, що ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 виконують певні трудові функції, залучені до процесу праці, який полягає в повному обслуговуванні клієнтів їдальні від приготування страв для відвідувачів до миття посуду, все це відбувається в робочий час їдальні. Крім того, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 виконують певні трудові функції які відповідають видам економічної діяльності ФОП ОСОБА_5. Таким чином ФОП ОСОБА_5 від вищезазначених осіб необхідний процес праці, а не її кінцевий результат.
Таким чином, перевіряючою особою зроблено висновок, що ФОП ОСОБА_5 в порушення ч. 1 ст. 21 КЗпП не укладено трудовий договір з ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 та в порушення ч. 3 ст. 24 КЗпП зазначені особи допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення Держаної фіскальної служби про прийняття на роботу.
На підставі акта перевірки Головним управління Держпраці у Дніпропетровській області було винесено постанову від 02.08.2018 року №ДН857/264/АВ/ТД-ФС/475 про накладення на ФОП ОСОБА_5 штрафу на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 558450,00 грн. за допуск до роботи ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 без оформлення трудового договору.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач звернувся до суду із цим позовом.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У відповідності до статті 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Як вбачається з наданих позивачем цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11 предметом є послуги з виготовлення їжі, а предметом договорів про надання послуг, укладених позивачем з ОСОБА_9, ОСОБА_8 є миття столового та кухонного посуду.
Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги).
В договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.
У судовому засіданні відтворено відеозаписи, які здійснювались відповідачем під час проведення інспекційного відвідування. На відеозаписах опитувані особи пояснюють, що отримують оплату за свою роботу два рази на місяць у вигляді авансу та заробітної плати, робочий графік становить з сьомої до шістнадцятої години, виконують роботу відповідно до потреб, які виникають в процесі приготування їжі.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що договори, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_11 ОСОБА_9, ОСОБА_8 мають ознаки трудового характеру.
Зазначений висновок відповідає позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 820/1432/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75148848).
Згідно з частинами першою, другою статті 265 КЗпП України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзац другий частини другої статті 265 КЗпП України).
Таким чином, суд вважає, що відповідачем, за результатами інспекційного відвідування, правомірно прийнято постанову № ДН857/264/АВ/ТД-ФС/475 від 02.08.2018 року.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За викладених обставин, адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про скасування постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН857/264/АВ/ТД-ФС/475 від 02.08.2018 року не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 139, 241-246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 28 грудня 2018 року.
Суддя ОСОБА_1