іменем України
Справа № 210/4912/18
Провадження № 1-кп/210/606/18
"27" грудня 2018 р. м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду м. Кривого Рогу матеріали кримінального провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -
У провадженні судді Дзержинського районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває обвинувальний акт щодо ОСОБА_4 .
27 грудня 2018 року прокурор у судовому засіданні заявив клопотання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки його строк закінчується 04 січня 2019 року. Крім того, прокурор обґрунтовує своє клопотання тим, що ризики, які враховувались під час обрання даного запобіжного заходу відносно обвинуваченого не змінились.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував щодо продовження строкудії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив суд застосувати до нього домашній арешт.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підтримав думку обвинуваченого та додав, що клопотання прокурора є необґрунтованим. Крім того зазначив, що всі ризики, на які посилається прокурор, зможе забезпечити такий запобіжний захід як цілодобовий домашній арешт, тому також просив змінити запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі.
Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.
Під час вирішення питання про продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого , його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою , в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).
Також суд враховує, що відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини у справі ««Сергій Волосюк проти України» зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.
Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішення питання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до 10 років, а також особу обвинуваченого, а саме те, що останній має на утриманні малолітню дитину та отримує пенсію за інвалідністю, однак будь-яких доказів суду не надано.
Вказане свідчить про наявність ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків. Суд вважає, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановлених ст. 177 КПК України.
На підставі викладеного, враховуючи особу обвинуваченого, тяжкість кримінального правопорушення та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд приходить до висновку про те, що застосування до ОСОБА_4 більш м'якого, окрім виняткового запобіжного заходу, на даному етапі судового розгляду справи, а саме, не допитано свідків та не допитано обвинуваченого щодо обставин кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а тому необхідно продовжити обвинуваченому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на два місяці.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315, 316, 331, 370, 372 КПК України , суд -
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 22 лютого 2019 року включно.
Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області № 3, для виконання.
Ухвала набирає законної сили із моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.
Суддя: ОСОБА_1