Справа № 163/1684/18 Провадження №33/802/246/18 Головуючий у 1 інстанції:Чишій С. С.
Категорія:ч.1 ст.130 КпАП України Доповідач: Гапончук В. В.
27 грудня 2018 року місто Луцьк
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, що проживає АДРЕСА_1, непрацюючого, РНОКПП НОМЕР_1 на постанову Любомльського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2018 року,
Вказаною постановою судді Артемука П.П. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 600 (шестиста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що відповідно становить 10200 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Також з ОСОБА_2 в дохід держави стягнуто 352 грн. 40 коп. судового збору.
Так, ОСОБА_2 визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він об 10 год. 21 серпня 2018 року, керуючи автомобілем марки «Лексус», номерний знак НОМЕР_2, на 54 км автодороги Т-03-02, в порушення п.2.5 ПДР України відмовився від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння в присутності двох свідків, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.
У поданій апеляції ОСОБА_2 не заперечує своєї вини у вчиненому правопорушенні. Водночас покликаючись на ту обставину, що позбавлення його водійського посвідчення позбавить можливості вчасного та регулярного відвідання медичних закладів внаслідок хвороби дружини, просить скасувати постанову суду першої інстанції, та розглянути питання можливості звільнення його від адміністративної відповідальності у зв'язку із малозначності правопорушення.
ОСОБА_2 неодноразово викликався в судові засідання для участі в розгляді справи - на 10, 17 та 27 грудня 2018 року, проте будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи жодного разу до суду не з'явився. Двічі ним до суду були подані заяви про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою, які судом задоволені. Крім того, 27.12.2018 року від ОСОБА_2 до суду втретє надійшла письмова заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із його хворобою та надано копію виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, з якої вбачається, що він з 26.12.2018 року хворіє амбулаторно. При цьому жодного разу ОСОБА_2 не було надано відповідних належних документів щодо поважності причин неявки до суду. А тому, враховуючи наведені обставини вважаю за можливе справу розглянути у відсутності ОСОБА_2
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення приходжу до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Постанова судді Любомльського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2018 року в частині факту вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в силу ч.7 ст.294 КпАП України перегляду в апеляційному порядку в цій частині не підлягає.
Разом з тим, як на підставу для скасування оскаржуваної судового рішення ОСОБА_2 вказує на те, що при призначенні адміністративного стягнення місцевим судом не було враховано тієї обставини, що позбавлення його права керування транспортними засобами зробить неможливим вчасне та регулярне доставляння його дружини до місця лікування у місто Луцьк, оскільки остання хворіє та потребує постійного лікування.
Посилаючись на дану обставину, а також на його позитивну характеристику за місцем проживання, просить апеляційний суд скасувати оскаржувану постанову та звільнити його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КпАП України у зв'язку з малозначністю вчиненого правопорушення і обмежитись усним зауваженням.
З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.23 КпАП України адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно із положеннями ст.33 КпАП України стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП для водіїв передбачено єдиний та безальтернативний вид стягнення, - такий як штраф в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Апеляційний суд вважає, що дані вимоги Закону суддею першої інстанції при призначенні адміністративного стягнення ОСОБА_2 були дотримані в повному обсязі, оскільки застосоване відносно нього стягнення відповідає санкції, інкримінованого йому правопорушення і фактично є єдиним та безальтернативним видом стягнення.
Водночас апеляційний суд не вбачає підстав для можливості звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого правопорушення на підставі ст.22 КпАП України, оскільки інкриміноване йому адміністративне правопорушення - за ч.1 ст.130 КпАП України, відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Беручи до уваги вищенаведене, законних підстав для скасування оскаржуваної постанови та звільнення ОСОБА_2 від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КпАП України, апеляційний суд не вбачає.
При накладенні адміністративного стягнення суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст.23, 33 КпАП України врахував характер вчиненого проступку, дані про особу порушника, ступінь його вини, конкретні обставини справи та обґрунтовано визначив безальтернативне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами в межах санкції ч.1 ст.130 КпАП України.
Таким чином, усі доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності судового рішення в частині накладення адміністративного стягнення, жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, оскільки судом було правильно застосовано норми матеріального права та не порушено норм процесуального права.
Водночас апеляційний суд вважає, що доводи апелянта фактично спрямовані на уникнення ним адміністративної відповідальності за вчинене правопорушення шляхом звільнення його від адміністративної відповідальності на підставі ст.22 КпАП України та закриття провадження у справі відповідно до положень ч.2 ст.284 цього ж Кодексу.
Відповідно постанова судді Любомльського районного суду від 29 жовтня 2018 року є законною та такою, що винесена відповідно до вимог КпАП України, а тому підлягає залишенню без змін на підставі п.1 ч.8 ст.294 цього Кодексу.
Керуючись ст.294 КпАП України, суддя
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Любомльського районного суду Волинської області від 29 жовтня 2018 року щодо нього - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Волинського
апеляційного суду В.В.Гапончук