Справа № 2-137/11 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С.С.
Провадження № 22-ц/802/288/18 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.
17 грудня 2018 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Русинчука М.М.,
суддів - Федонюк С.Ю., Матвійчук Л.В.,
з участю: секретаря судового засідання - Губарик К.А.,
представника позивача - Кузіна Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_3, яка подана від її імені представником ОСОБА_4, на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року,
У січні 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 107252-CRED, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 10 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 грудня 2009 року.
З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов'язалася відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором від 24 грудня 2007 року станом на 17 листопада 2009 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 6 789,87 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 602,61 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 834,13 доларів США; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,29 доларів США; штрафу (процентна складова) у розмірі 321,84 доларів США.
Ураховуючи наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на його користь заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у загальному розмірі 6 789,87 доларів США.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 24 грудня 2007 року у загальному розмірі 6 789,87 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 542,51 грн по 271,25 грн з кожного і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн по 60 грн з кожного.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 вересня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року в даній справі відмовлено.
В поданій від імені відповідачки ОСОБА_3 апеляційній скарзі її представник ОСОБА_4 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову банку з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Вимоги апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідачка ОСОБА_3 належним чином не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи внаслідок чого судом було ухвалено незаконне рішення у даній справі. Крім того вказував, що ОСОБА_3 не підписувала договору поруки на забезпечення виконання умов, укладеного 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 кредитного договору.
Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в даній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відповідно до статей 526, 530, 553 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість солідарно з позичальника і поручителя.
З такими висновками місцевого суду колегія суддів погоджується, вважає їх обґрунтованими і такими, що узгоджуються з нормами матеріального права.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно із статтею 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 107252-CRED, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 10 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 18 грудня 2009 року (а.с.4-7).
Згідно з частинами першою та другою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Частинами першою та другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Судом також встановлено, що для забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 107252-cred, згідно умов якого поручитель і позичальник відповідають як солідарні боржники (а.с.8).
Проте відповідачка ОСОБА_2 належним чином не виконала своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором, унаслідок чого за розрахунками позивача (а.с.3) у неї станом на 17 листопада 2009 року виникла заборгованість 6 789,87 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 5 602,61 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 834,13 доларів США; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,29 доларів США; штрафу (процентна складова) у розмірі 321,84 доларів США.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
З огляду на те, що відповідачами умови кредитного договору та договору поруки належним чином не виконувались, висновок суду про стягнення з них у солідарному порядку на користь банку кредитної заборгованості в іноземній валюті є правильним, підтверджується наявними у справі доказами та узгоджується з нормами матеріального права.
Стягнення місцевим судом з відповідачів в солідарному порядку на користь банку кредитної заборгованості в іноземній валюті узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц.
На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
У своїх доводах апеляційної скарги представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4 вказував на те, що ОСОБА_3 не підписувала договору поруки на забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного 24 грудня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2, а тому вона як поручитель не несе відповідальності перед банком як солідарний боржник та крім того, відповідачка ОСОБА_3 належним чином не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи у зв'язку з чим суд першої інстанції з порушенням норм процесуального права ухвалив рішення у даній справі.
Однак такі доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки як вбачається з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2018 року (справа № 161/16292/17), яке набрало законної сили 26 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки відмовлено. Зі змісту даного рішення суду вбачається, що підпис у згаданому договорі поруки № 107252-cred від 24 грудня 2007 року виконаний ОСОБА_3, що свідчить про неспроможність доводів останньої про непідписання вказаного договору.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_3 про розгляд справи на 05 квітня 2011 року судом повідомлена не була, оскільки поштове відправлення за адресою: проспект Відродження, 22-а/89, м. Луцьк, Волинська область, повернулося до суду не врученим із відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.58). Судом в попередні судові засідання відповідачка повідомлялася крім зазначеної адреси також і за адресою: АДРЕСА_1, за якою поштові відправлення відповідачці вручалися. Дана адреса, як вбачається із заяви представника відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, є її адресою реєстрації та місця проживання.
Наведене свідчить, що відповідачка ОСОБА_3 належним чином про дату, час та місце розгляду даної справи повідомлена не була, а тому ухвалюючи заочне рішення в даній справі суд порушив норми процесуального права.
В той же час, частиною третьою статті 309 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року, чинної на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, передбачено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
В розглядуваному випадку зазначена обставина не може бути підставою для скасування рішення суду в даній справі, ухваленого за відсутності не повідомленої належним чином відповідачки, оскільки це рішення є правильним по суті і справедливим, а зазначене порушення судом норм процесуального права, як це передбачено діючою на час ухваленням рішення частиною третьою статті 309 ЦПК України в редакції від 18 березня 2004 року, не призвело до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3, яка подана від її імені представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2011 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді