Справа № 761/30580/18
Провадження № 2/761/7020/2018
22 листопада 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.,
за участю :
секретаря судового засідання - Орел П.Ю.,
представниика позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення права користування житловим приміщення, -
У серпні 2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про позбавлення права користування житловим приміщення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до довідки № 109-109/ОПП/С-2669 від 04.12.2017 року виданою Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією про те, за ким зареєстровано право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, позивачу на запит № 109ЮПП/С-2669 про надання інформації щодо зареєстрованих осіб за даною адресою від 21.11.2017 року було зазначено, що у даній квартирі зареєстрований з 13.10.1995 року відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3, а також брат позивача, громадянин ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який був зареєстрований з 01.11.1996 та знятий з місця реєстрації внаслідок смерті 22.11.2017 року. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідач втратив право на користування квартирою, адже зобов'язався виписатися з квартири строком до 18.10.1995 року, про що встановлено в договорі купівлі-продажу від 17.10.1995 року. Відповідач свої зобов'язання відповідно до вищевказаного пункту в частині зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 не виконав. За вказаною адресою не проживає, порушує права позивача.
Тому позивач просив суд визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою : АДРЕСА_1.
Ухвалою від 31.08.2018 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
У судове засідання відповідач не з'явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом.
17.10.1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було підписано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Відповідно до п. 8 договору купівлі-продажу квартири від 17.10.1995 року, продавець зобов'язується знятися з реєстраційного обліку та звільнити вказану квартиру до 18 жовтня 1995 року.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
Відповідно довідки Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 109-109/ОПП/С-2669 від 04.12.2017 року у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований з 13.10.1995 року відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований з 01.11.1996 року по 22.11.2017 року.
Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання відповідно до вищевказаного пункту договору купівлі-продажу в частині зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 не виконав, за вказаною адресою не проживає взагалі, що спричиняє позивачу додаткові витрати за сплату комунальних послуг.
Згідно із ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (ч.1 ст. 383 ЦК України).
Згідно із ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст.71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення на протязі шести місяців, а відповідно до ст.72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки проводиться в судовому порядку.
Житлове законодавство передбачає правовий механізм, відповідно до якого особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім?ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з?ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім?ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Згідно п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідач не проживаючи в спірній квартирі, але залишаючись зареєстрованим в ній, перешкоджає позивачу в користуванні власністю.
За таких обставин, враховуючи, що права власника порушені, а власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення перешкод у користуванні власністю, в даному випадку шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим.
При визнанні судом відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, судом не вбачається порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач тривалий час не проживає у зазначеній квартирі, тобто квартира не є житлом відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Також відповідно до пункту 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) «житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання.
Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, інших документів, які свідчать про припинення (ч.1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Даючи юридичну оцінку поясненням та наданим по справі доказам, враховуючи те, що відповідач не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1, свої зобов'язання відповідно до вищевказаного пункту договору купівлі-продажу в частині зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 не виконав, що спричиняє позивачу додаткові витрати за сплату комунальних послуг, суд дійшов висновку, що відповідача слід визнати таким, що втратив право користування квартирою.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 141, 258, 262, 264, 265, 268, 280, 352-353 ЦПК України; ст.ст. 317, 329, 321, 383, 391, 405 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд,
Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) про позбавлення права користування житловим приміщення - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 704,80 грн.
Відповідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року) : до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а саме, відповідно до ч.1 ст. 296 ЦПК України : апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного судового рішення 30.11.2018 року.
Суддя