Рівненський апеляційний суд
______________________________________________копія:________
Іменем України
20 грудня 2018 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №1201718001300004475 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м.Котовськ, Одеської обл., без постійного місця проживання та реєстрації, на підставі ст.89 КК України вважається таким, який не має судимості, обвинуваченого по даному кримінальному провадженню у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України;
за участі:
секретаря с/з - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_7 ,
за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - ОСОБА_7 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_6 (далі - прокурор), на вирок колегії суддів Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року;
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_4 просить вирок колегії суддів Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року відносно нього змінити та кваліфікувати його дії за ч.1 ст.119 КК України з прийняттям судом апеляційної інстанції рішення про визнання його винним у вчиненні цього злочину. У решті вирок суду першої інстанції обвинувачений просить залишити без змін.
Захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_7 в апеляційній скарзі також висловлена вимога про зміну вироку з ухваленням рішення про перекваліфікацію дій його підзахисного на ч.1 ст.119 КК України, засудження ОСОБА_4 за вчинення цього злочину з призначенням йому покарання за цією нормою КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки. У решті вирок суду першої інстанції захисник просить залишити без змін.
Прокурор у поданій скарзі просить вирок скасувати та ухвалити судом апеляційної інстанції відносно ОСОБА_4 новий вирок, яким останнього визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років.
Органом досудового розслідування ОСОБА_4 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та відповідно до фактичних обставин кримінального провадження, згідно обвинувального акта встановлено, що 04 липня 2017 року близько 17-ї год. 30 хв., ОСОБА_4 , знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи на території незавершеного будівництва, що розташоване за адресою: м.Рівне, вул.Дубенська, 39, маючи умисел на заподіяння смерті іншій людині, на грунті особистих неприязних відносин, під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 , умисно наніс останній два удари кухонним ножем по голові та в область шиї, в результаті чого заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення у правій тім'яно-потиличній ділянці голови, проникаючого ножового поранення шиї з ушкодженням лівої загальної сонної артерії, що ускладнилося вираженою зовнішньою та внутрішньою кровотечею та обумовили масивну крововтрату, від якого, відповідно до висновку експерта, остання померла.
Згідно оскаржуваного вироку колегії суддів суду першої інстанції ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців. Початок відбуття покарання встановлено рахувати з 04 липня 2017 року, тобто з моменту затримання. Відповідно до ст.72 КК України, зараховано у строк відбування покарання термін попереднього ув'язнення, починаючи з 04 липня 2017 року по 15 липня 2018 року включно, із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній - тримання під вартою. Також стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення експертиз в сумі 5153 (п'ять тисяч сто п'ятдесят три) 76 (сімдесят шість) коп.. Судом було вирішено питання щодо речових доказів.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_4 вказує, що при ухваленні вироку та у ході засудження його за ч.2 ст.121 КК України, суд першої інстанції неналежним чином оцінив усі докази, зібрані органом досудового розслідування та дав їм неналежну оцінку. Додає, що незважаючи на те, що суд першої інстанції не погодився із кваліфікацією його дій за пред'явленим органом досудового розслідування обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 , що призвели до її смерті, він не мав, і в даному випадку вчинив убивство через необережність. Висловивши прохання про кваліфікацією його дій за цією нормою закону України про кримінальну відповідальність доводить, що з потерпілою він був знайомий більше 5 (п'яти) років, і хоча проживав спільно з нею на незавершеному будівництві, однак неприязних відносин не мав, ножа заздалегідь не підшуковував, оскільки напередодні події нарізав продукти харчування у ході розпивання спиртних напоїв з потерпілою, а тому, можливо, навалився на неї, не помітивши, що міг їй заподіяти якісь тілесні ушкодження.
Захисник - адвокат ОСОБА_7 мотивує вимоги апеляційної скарги, вцілому, аналогічними обвинуваченому ОСОБА_4 одбгрунтуваннями та стверджує, що хоча тілесні ушкодження, що були нанесені потерпілій ОСОБА_8 з боку його підзахисного ОСОБА_4 , і є тяжкими, однак вони були отримані потерпілою від неприцільного удару ножем і обвинувачений випадково потрапив їй у шию, тобто у діях обвинуваченого характерні ознаки необережності. Додає, що суд першої інстанції, в свою чергу, неналежним чином проаналізував усі зібрані по кримінальному провадженню докази, надав їм невірну оцінку та необґрунтовано визнав його підзахисного винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, у зв'язку із чим просить визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, з призначенням йому судом апеляційної інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, змінивши оскаржуваний вирок.
Прокурор в апеляційній скарзі в основу скасування вироку колегії суддів та ухвалення нового судом апеляційної інстанції про засудження ОСОБА_4 за ч.1 ст.115 КК України покладає такі обставини, як локалізація та тяжкість тілесних ушкоджень у потерпілої, механізм їх спричинення, знаряддя злочину, що свідчить про те, що ОСОБА_4 мав єдиний умисел на заподіяння смерті потерпілій ОСОБА_8 . Додає, що обвинувачений у ході всього судового розгляду надавав суду першої інстанції суперечливі пояснення по суті пред'явленого обвинувачення, а саме щодо механізму спричинення ножового поранення потерпілій, зазначаючи, що таке поранення було спричинено внаслідок необережного поводження з ножем, що судом не було взято до уваги. Разом з тим доводить, що усі досліджені матеріали кримінального провадження судом першої інстанції, зокрема висновки експертиз, протоколи проведених слідчих експериментів та показання свідків, спростовують доводи обвинуваченого на відсутність умислу щодо заподіяння смерті потерпілій, і є належними, допустимими, однак судом їм надана невірна оцінка, у зв'язку і з чим вбачає неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність - як підставу для скасування оскаржуваного вироку.
За вироком суду, ОСОБА_4 04 липня 2017 року близько 17-ї год. 30 хв., знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи на території незавершеного будівництва, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час словесного конфлікту з ОСОБА_8 , умисно наніс останній два удари кухонним ножем по голові та в ділянку шиї, в результаті чого заподіяв їй тілесні ушкодження у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення у правій тімяно-потиличній ділянці голови, проникаючого ножового поранення шиї з ушкодженням лівої загальної сонної артерії, що ускладнилося вираженою зовнішньою та внутрішньою кровотечею та обумовили масивну крововтрату, що згідно п.2.4.5 висновку експерта №351 від 05 липня 2017 року, за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, згідно «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» (Наказ МОЗ України №6 від 17 січня 1995 р.) і перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням її смерті.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які повністю підтримали апеляційні скарги та просили змінити вирок з наведених в апеляційних скаргах підстав, перекваліфікувавши дії обвинуваченого на ч.1 ст.119 КК України та просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги прокурора, пояснення прокурора, який просив задовольнити, подану ним апеляційну скаргу, скасувавши вирок, та думку щодо безпідставності апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення та залишення оскаржуваного вироку суду першої інстанції без змін, з таких мотивів.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування дії ОСОБА_4 були кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України, а саме за фактом вчинення умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині (вбивства), та, відповідно, відомості до ЄРДР також були внесені за попередньою кваліфікацією, передбаченою даною нормою закону України про кримінальну відповідальність.
Висновок суду про те, що ОСОБА_4 було вчинено інше суспільно-небезпечне винне діяння відносно потерпілої ОСОБА_9 , а саме умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілої, тобто діяння передбачене ч.2 ст.121 КК України, та про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні саме цього злочину, колегія суддів суду апеляційної інстанції уважає правильним та таким, що ґрунтується на обставинах кримінального провадження та зібраних органом досудового розслідування доказах, досліджених судом першої інстанції у судовому засіданні та оцінених у порядку ст.94 КПК України.
Зі встановлених органом досудового розслідування фактичних обставин кримінального провадження слідує, що 04 липня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_9 виник конфлікт після розпивання разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 алкогольних напоїв на незавершеному будівництві за адресою: АДРЕСА_1 , де вони проживали, у ході якого, під час словесного конфлікту, ОСОБА_4 вдарив ОСОБА_9 два рази ножем у ділянку голови, від чого остання померла на місці події.
Фактичним очевидцем даної події був свідок ОСОБА_11 , який у суді першої інстанції, як убачається з технічного запису судового засідання, дав показання, що 04 липня 2017 року він, ОСОБА_4 , ОСОБА_12 та ОСОБА_10 разом розпивали алкогольні напої на вказаному незавершеному будівництві, де вони і проживали. Після вживання алкоголю ОСОБА_10 заснув, а між ОСОБА_4 , який нарізав ковбасу та ОСОБА_9 виник конфлікт через те, що обвинувачений не наливає останній горілку, а ОСОБА_4 , встаючи, похитнувся і вдарив потерпілу ножем у ділянку шиї, після чого намагався зупинити кров та попросив, щоб викликали швидку допомогу, а коли приїхала швидка допомога, то ОСОБА_9 вже була мертвою.
Згідно абз.4 п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку судом зазначаються, зокрема і мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необгрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, у ході зміни обвинувачення ОСОБА_4 та у ході встановлення доведеності факту нанесення ОСОБА_4 ножового поранення потерпілій, правильно зазначив у вироку, що за основу прийняття такого рішення, ним беруться до уваги показання свідка ОСОБА_11 - як єдиного очевидця події, які узгоджуються із показаннями обвинуваченого щодо відсутності наміру у ОСОБА_4 вбивати потерпілу ОСОБА_9 та взяв за основу факт намагання ОСОБА_4 зупинити кров у останньої та прохання викликати швидку допомогу після вчинення злочину.
Як зазначено у вироку, для з'ясування змісту й спрямованості умислу ОСОБА_4 , суд виходив із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховував спосіб, знаряддя вчинення злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки, а також судом зроблено посилання на п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 07 лютого 2003 року.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції уважає, що ухвалене рішення про встановлення винності ОСОБА_4 у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, тобто у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої, у ході оцінки доказів із урахуванням вказаних факторів, суд першої інстанції належним чином умотивував.
За роз'ясненнями вищевказаної постанови Пленуму ВСУ, при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК України), визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. При цьому необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події, їх стосунки.
Прохання прокурора про скасування вироку суду першої інстанції та постановлення судом апеляційної інстанції нового вироку без дослідження доказів не ґрунтується на законі та суперечить роз'ясненням, наданих в п.5 Пленумом Верховного Суду України у постанові №1 від 15 травня 2006 року «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» , згідно яких виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду справи.
До того ж, згідно ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК України. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Жодних міркувань щодо повторного дослідження, у порядку ч.3 ст.404 КПК України, фактичних обставин кримінального провадження апеляційним судом, скарга прокурора на вирок суду першої інстанції не містить. Не заявляв з цього приводу будь-яких міркувань прокурор і при апеляційному розгляді справи , що позбавляє суд апеляційної інстанції прийняти рішення про скасування оскаржуваного вироку та постановити новий вирок, яким змінити кваліфікацію дій обвинуваченого та призначити більш тяжке кримінальне покарання. Тому висловлене прохання про прийняття рішення про визнання ОСОБА_4 винним у вчинення умисного вбивства потерпілої ОСОБА_9 є необґрунтованим і не ґрунтується на законі.
У ході перегляду вироку прокурор, на думку колегії суддів апеляційного суду, висновки, які суд першої інстанції поклав в основу прийняття, ухваленого рішення, не спростував, а сама скарга підстав, передбачених ст..420 КПК, для ухвалення судом апеляційної інстанції нового вироку, не містить.
Окрім того, апеляційний суд погоджується з позицією місцевого суду, який при перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 взяв за основу також те, що він та потерпіла ОСОБА_9 проживали разом близько п'яти років, були безхатченками та вели безпорядний спосіб життя, зловживали алкогольними напоями, однак раніше конфліктів між ними не було та на момент вчинення злочину обоє перебували в стані сильного алкогольного сп'яніння, а 04 липня 2017 року між ними виник словесний побутовий конфлікт спонтанно, що і підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Що стосується доводів обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_7 про те, що у діях обвинуваченого наявні ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, а саме вбивства через необережність, то суд апеляційної інстанції уважає їх безпідставними, оскільки свідком подій вчинення даного злочину, був лише ОСОБА_11 , показання якого оцінені судом першої інстанції належно та, на думку колегії суддів апеляційного суду, не вказують на наявність підстав змінити оскаржуваний вирок, в порядку ст.408 КПК України, з наведених в апеляційних скаргах підстав.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , на думку колегії суддів суду апеляційної інстанції, місцевий суд врахував, як тяжкість вчиненого ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, санкцію даної норми закону та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, зокрема і його особу відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
На переконання колегії суддів апеляційного суду, оскаржуваний вирок суду першої інстанції, у порядку п.1 ч.1 ст.407 КПКУ України, підлягає залишенню без змін.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок колегії суддів Рівненського міського суду Рівненської області від 15 травня 2018 року відносно ОСОБА_4 за ч.2 ст.121 КК України у кримінальному провадженні №1201718001300004475 - залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - ОСОБА_7 та прокурора - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення цим судом, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_4 - у той самий строк з дня вручення йому копії даної ухвали.
Суддя-доповідач підпис ОСОБА_1
Судді: підписи ОСОБА_2
ОСОБА_3
Згідно з оригіналом: суддя-доповідач: ОСОБА_1