Справа № 163/1437/18 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С.С.
Провадження № 22-ц/802/231/18 Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.
26 грудня 2018 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1, поданою в її інтересах представником ОСОБА_2, на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2018 року,
У липні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" звернулося до суду із даним позовом до ОСОБА_1, мотивуючи тим, що 10.01.2014 р. між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є ПАТ "Перший український міжнародний банк", та ОСОБА_1 підписано пропозицію укласти договір (оферта) №GP-5836763, за умовами якої останній надано кредит у сумі 11550 грн під 16 % річних строком користування на 48 місяців - до 14.01.2018 р. Позивач вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов даного договору 05.06.2017 р. позивач надіслав боржнику письмову вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості. У зв'язку з ігноруванням даної вимоги відповідачем ОСОБА_1 станом на 05.03.2018 р. у неї виникла заборгованість на загальну суму 18777,97 грн.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором, яка станом на 05.03.2018 р становить 18777,97 грн, з яких борг за тілом кредиту- 7826,30 грн, за несплачені проценти за користування кредитом - 1670,97 грн та за несплату комісії за обслуговування кредиту - 9280,70 грн.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2018 року позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача судові витрати.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 через уповноваженого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову, покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність будь-якої заборгованості відповідача у справі повністю спростовується доказами, доданими до матеріалів справи, зокрема платіжними квитанціями про сплату боргу в сумі 12460 грн, з яких 11000 грн нею сплачено 10 лютого 2014 року та 1460 грн - 05 березня 2014 року, тобто відповідач довела, що повністю погасила борг. Крім того, відповідач покликається на те, що нарахування банком комісії та процентів після дострокового погашення позичальником боргу є несправедливими умовами і є незаконними з підстав наявної правової позиції Верховного Суду в справі № 6-1746цс16.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконувала умови кредитного договору, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Такий висновок суду не відповідає вказаним нормам з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 10.01.2014 р. між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є ПАТ "Перший український міжнародний банк", та ОСОБА_1 підписана пропозиція укласти договір (оферта) №GP-5836763, за умовами якого останній надано кредит в сумі 11550 грн під 16 % річних, строком користування на 48 місяців - до 14.01.2018 р.
Як вказано в рішенні суду першої інстанції, умовами договору визначено, що з 10.01.2014 р. по 10.01.2018 р. боржником слід було здійснювати до 10 числа кожного календарного місяця платежі на погашення кредиту. Згідно з графіком платежів відповідач мала здійснювати погашення в такій послідовності: суму кредиту, проценти за користування кредитом, комісію та сукупність цих платежів за 48 місяців становить 31230,06 грн.
05.06.2017 р. позивач надіслав позичальниці письмову вимогу про необхідність погашення кредитної заборгованості. Станом на 05.03.2018 р. позивачем нараховано заборгованість на загальну суму 18777,97 грн., з яких: по тілу кредиту- 7826,30 грн, по несплаті процентів за користування кредитом - 1670,97 грн та по несплаті комісії за обслуговування кредиту - 9280,70 грн.
Згідно з довідкою про стан та історію заборгованості за кредитним договором відповідачем ОСОБА_1 умови договору виконувались належним чином до серпня 2015 року. На погашення кредитних платежів всього нею сплачено 12460,00 грн, з яких: 3723,70 грн по тілу кредиту, 2493,67 грн по процентах та 6242,63 грн по комісії.
Проте, як вбачається з наданих до апеляційної скарги документів, відповідач на виконання вказаного кредитного договору 10.02.2014 року сплатила позивачу 11000 грн, а 05.03.2014 року - 1460 грн, що підтверджено квитанціями, виданими ПАТ «Авант Банк».
Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як визначено ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною другою статті 1051 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язаний вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики за відсутності іншої домовленості сторін.
Враховуючи, що кредит надавався відповідачу на споживчі цілі, на нього поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до 8 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.
Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.
Споживач у разі дострокового повернення споживчого кредиту сплачує відсотки за користування кредитом та вартість всіх послуг, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, за період фактичного користування кредитом.
Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.
Кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов'язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення споживчого кредиту, є нікчемною.
У тексті позовної заяви банк покликається на пункти Загальних умов кредитування, які в сукупності з пропозицією укласти договір (оферта) №GP-5836763, відкриття і ведення рахунків, є невід'ємною частиною пропозиції, та з якими ознайомлена відповідач у письмовій формі, в тому числі з інформацією про умови кредитування, зокрема про можливість та умови дострокового повернення кредиту.
Разом з цим слід зазначити, що в матеріалах даної цивільної справи відсутні Загальні умови кредитування, на які покликається позивач та з якими ознайомлювалась відповідач при укладенні договору, тому суд взагалі позбавлений можливості належним чином перевірити та надати належну оцінку доводам позовної заяви.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).
При цьому, враховуючи, що банк визнав факт дострокової оплати позичальником суми кредиту та відсотків, з урахуванням встановленої черговості розподілу коштів, це свідчить про повне погашення позивачем усіх інших платежів, належних до сплати відповідачем.
Доводи апеляційної скарги відносно нарахування банком комісії за обслуговування кредиту у розмірі 9280,70 грн не заслуговують на врахування апеляційним судом ще й з огляду на таке.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Саме таку правову позицію висловлено ВСУ в постанові від 16.11.2016 р. у справі №6-1746цс16.
Аналіз наведених положень свідчить, що у разі дострокової, повної сплати усієї заборгованості за кредитом будь-які платежі, здійснені на користь банку, нараховуються виключно до дати такого дострокового погашення кредиту. Тобто, у разі дострокової сплати кредиту у повному обсязі, вказана винагорода сплачується одночасно з погашенням усієї суми, оскільки такий вид послуги не надавався після повної сплати кредиту, тому банк не вправі вимагати плату за ненадані послуги після сплати кредиту в повному обсязі.
Оскільки відповідач отримала 11550 грн. кредитних коштів під 16% річних, то за період користування кредитними коштами з 10 січня по 05 березня 2014 року, сплативши суму боргу в розмірі 12 460 грн, ОСОБА_1 повністю погасила свій борг, в тому числі і суму процентів за цей період (в розмірі 308 грн за два місяці від суми отриманого кредиту).
Отже, апеляційний суд, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, врахувавши сплату останнього платежу в березні 2014 року, доходить висновку, що правовідносини сторін кредитного договору припинились з 05 березня 2014 року, отже, немає правових підстав для відшкодування будь-яких платежів після березня 2014 року.
Таким чином, апеляційний суд визнає спростованими доводи банку щодо наявності підстав для нарахування суми заборгованості, в тому числі тіла кредиту, відсотків та комісії по даному договору після повного погашення кредиту відповідачем у березні 2014 року.
Отже, суд першої інстанції, вирішуючи справу, дійшов помилкового висновку, що при достроковому погашенні заборгованості за кредитним договором банк має право нараховувати платежі, встановлені договором до визначеної у ньому кінцевої дати погашення кредиту - до 10.01.2018 року, оскільки це суперечить вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції належно не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм вірну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Згідно з пунктом 2 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2643 грн. (1762 грн. х 150%).
Відповідно до ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 371, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнити.
Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 вересня 2018 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" в користь відповідача ОСОБА_1 2643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 26 грудня 2018 року.
Головуючий
Судді