Справа № 761/23444/18
Провадження № 2/761/6264/2018
(заочне)
06 грудня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря: Вольда М.А.
позивача та представника третьої особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні в заочному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, -
В липні 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича (надалі відповідач), третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ», в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича №23209948 від 28.07.2015 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23209948 від 28.07.2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею - 46,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ».
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 07.08.2008 року між позивачем та АКБ «УкрСиббанк» було укладено кредитний договір та отримано кредитні кошти на купівлю квартири в АДРЕСА_1, яка в подальшому була передана в іпотеку банку. В подальшому між банком та третьої особою було укладено договір про відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором. За рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 20.11.2013 року з позивача на користь ТОВ «Кей-колект» було стягнуто кошти заборгованості по кредиту в сумі - 512 238 грн. та відсотки за користування кредитом в сумі - 38 277,93 доларів США. На підставі виконавчого листа про примусове виконання вказаного судового рішення Шевченківським районним відділом ДВС м.Києва ГУЮ в м.Києві 20.10.2014 року було відкрите виконавче провадження, про відкриття якого позивач дізнався лише в листопаді 2017 року, коли було заблоковано його зарплатний рахунок. В подальшому державним виконавцем Бахрушиним А.М. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. В подальшому 28.07.2015 року відповідачем за наслідками заяви стягувача - третьої особи було прийнято оскаржуване рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Кей-колект». При цьому, третя особа приховала від відповідача відомості про відкриття виконавчого провадження та про арешт усього майна боржника, а квартира АДРЕСА_1 не перебувала в реєстрі обтяжень у зв»язку з помилкою у виконавчому листі, де замість неї було вказано квартиру під №40 цього ж будинку. В той же час, спірна квартира не могла бути примусово відчужена без згоди власника, оскільки вона як предмет іпотеки підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в забезпечення кредитів в іноземній валюті», що унеможливлювало проведення відповідачем державної реєстрації на неї. Звернення ж стягнення на предмет іпотеки третьою особою здійснено не було, а жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на зазначений об»єкт нерухомого майна під час державної реєстрації такого права відповідачем не вчинялось, що вказує на відсутність у відповідача повноважень на прийняття оспорюваного рішення. Вказані дії нотаріуса також суперечать вимогам ч.5 ст.3, ст..15, 16, 46 Закону України «Про нотаріат», а відтак порушені права позивача підлягають судовому захисту, що обумовлює право позивача на звернення до суду із цим позовом.
Під час розгляду справи позивач позов підтримав та просив його задовольнити з викладених у ньому підстав.
Присутній в судовому засіданні представник третьої особи протии задовлення позову не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надав. Відповідачем не подано заяви про розгляд справи за її відсутності та не подано відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На підставі ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16.07.2018 у цій справі було призначено її розгляд у загальному позовному провадженні з повідомленням учасників справи.
Протокольної ухвалою суду від 18.10.2018 року підготовче судове засідання було відкладено на інший день.
Протокольною ухвалою суду від 06.12.2018 року за згодою присутніх учасників підготовче судове засідання було закрито та в цей же день було закрито підготовче судове засідання і проведено розгляд справи по суті у заочному порядку.
Суд, розглянувши наявні матеріали, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 серпня 2008 року між Позивачем (Позичальник), з однієї сторони, та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (Банк), з іншої сторони, укладено договір №11381191000 про надання споживчого кредиту. Предметом договору є надання банком позичальнику кредиту в іноземній валюті в сумі 65 000 доларів США на умовах повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту - 314 892,50 грн. на день укладення договору.
На забезпечення виконання зобов'язань за договором №11381191000 про надання споживчого кредиту від 07.08.2008 р. між банком, з однієї сторони, та Позивачем (Іпотекодавець), з іншої сторони, було укладено договір іпотеки №91706 за яким передано в заставу банку об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру, загальною площею 46,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності.
Між AT "УкрСиббанк" (правонаступник акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк") та ТОВ "Кей-Колект" укладено договір факторингу № 1 від 12.12.2011 р. та договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно яких AT "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" своє право грошової вимоги до боржника за Договором № 11381191000 про надання споживчого кредиту від 07.08.2008 р.
В подальшому, Шевченківським районним судом м.Києва рішенням від 20.11.2013 року у цивільній справі №761/20113/13-ц за позовом ТОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_1, з останнього було стягнуто заборгованість за кредитним договором №11381191000 від 07.08.2008 року станом на 05.07.2013 р. в сумі 512,238 грн. та відсотки в розмірі 38 277,93 доларів США, що за курсом НБУ станом на 05.07.2013 р. - 305955 грн.
28.07.2015 р. державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Суперфіном Борисом Михайловичем, Київський міський нотаріальний округ, місто Київ, за результатами розгляду заяви ТОВ "Кей-Колект" про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнято рішення № 23209948, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності; форма власності приватна на спірну квартиру за Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", податковий номер 37825968.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV (надалі - Закон №1952-IV).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації, відповідно до ч. 4 ст. 15 Закону №1952-IV, підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Вимогами ч. 1 ст.15 Закону №1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
В той же час, ч. 1 ст. 9 Закону №1952-IV, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Згідно ч. 9 ст. 15 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.
У відповідності до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію; Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.
Державний реєстратор: 2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; Нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 Закону України «Про нотаріат».
Відповідно до п. 1 Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 року № 656/5 прилюдні торги - це продаж майна, за яким його власником стає покупець, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Згідно п. 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868, нотаріус проводить державну реєстрацію права власності на нерухоме майно або на об'єкт незавершеного будівництва виключно у випадку вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном. Відповідно до п. 2.1. глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з пунктом 5 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону.
Відповідно до статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-357а14).
Судом досліджено матеріали справи та встановлено, що в матеріалах справи наявна Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 10.11.2015 р. (надалі - Інформаційна довідка).
З вищезазначеної Інформаційної довідки вбачається, що в Єдиному реєстрі заборони відчуження об'єктів нерухомого майна наявний запис про заборону на відчуження об'єктів нерухомого майна накладеного в 2008 році. Тобто, державну реєстрацію права власності на спірний об'єкт нерухомого майна за ТОВ "Кей-Колект" було проведено Відповідачем та внесено запис про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 10581171 від 28.07.2015 року, коли у Єдиному реєстрі заборон був наявний запис про заборону відчуження майна, що в свою чергу є перешкодою для проведення реєстрації права власності.
Проаналізувавши наведені норми матеріального права,суд приходить до висновку, що наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону щодо майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо цього майна до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
З аналізу матеріалів справи та норм права Суд приходить до висновку, що Відповідач згідно норм законодавства повинен був відмовити в реєстрації за третьою особою права власності на спірне майно, оскільки на час вчинення реєстраційних дій в Єдиному реєстрі був наявний запис про обтяження, проте, Відповідачем вчинено дії по реєстрації права власності, що суперечить вимогам законодавства. Аналогічна позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.01.2015 р. по справі N К/800/37285/14.
Відповідно до підпункту 1 пункту 37 Порядку № 868 документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.
Згідно статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Стаття 575 Цивільного кодексу України визначає, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.
У відповідності до статті 24 Закону України "Про іпотеку" , відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
За змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 2 статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
За приписами частини 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що у договорі іпотеки № 169997 від 07.07.2008 АКІБ "Укрсиббанк" було внесено статтю 5 "Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя", якою передбачили, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". Тобто, сторони за договором дійшли згоди, що право на продаж заставленого майна виникає лише на підставі окремого договору.
Разом з тим, сторонами не заперечується, що такий договір між АКІБ "УкрСиббанк" та/або ТОВ "Кей-Колект" і позивачами не укладався.
За таких обставин, у Відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення № 23209948 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру 30 по вулиці Григорія Андрющенка в м. Києві за ТОВ "Кей-Колект", оскільки відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.
Крім того, Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення залишено поза увагою положення п. 1 ч. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", відповідно до якого протягом дії цього Закону (Закон набрав чинності 07.06.2014) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
В судовому засіданні не було встановлено відсутність обставин, які б свідчили на користь того, що спірна квартира не використовується позивачами як постійне місце проживання та не перевищення спірною квартирою площі - 140 кв.м. вбачається з документів про право власності і учасниками даного спору не заперечується.
За таких обставин, враховуючи сукупність письмових доказів, які наявні в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність у Відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Лист Головного територіального управління юстиції від 21.12.2015 р. №111-5035, який надіслано на адресу Позивача та в якому зазначено, що Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфіном Борисом Михайловичем здійснено реєстраційні дії з порушенням вимог законодавства та зупинення діяльності Відповідача з 14.12.2015 р. по 25.12.2015 р. та підготування та направлення до Міністерства юстиції України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича.
Пунктом 2 Порядку N 868, передбачено, що Державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) проводять орган державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - нотаріус). Орган державної реєстрації прав проводить: державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за місцем розташування такого майна; державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно незалежно від місця розташування такого майна; облік безхазяйного нерухомого майна за місцем розташування такого майна. Якщо нерухоме майно розміщене в межах території, на якій діють два і більше органів державної реєстрації прав, державна реєстрація речових прав, облік безхазяйного нерухомого майна проводяться одним з таких органів, що обрані заінтересованою особою або уповноваженою нею особою (далі - заявник). Нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії. У разі коли у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном виникають речові права, що є похідними від права власності, за відсутності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі прав нотаріус, яким вчиняється нотаріальна дія, одночасно проводить державну реєстрацію права власності на таке майно та державну реєстрацію речового права, що є похідним від нього.
У відповідності до п. 2.1, 2.6 Порядку N 3502/5, для внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав та скасування записів Державного реєстру прав заявник подає органу державної реєстрації прав, державним реєстратором якого було проведено державну реєстрацію прав, або нотаріусу, яким проведено державну реєстрацію прав, заяву та документи, визначені цим Порядком.
У разі ліквідації державної нотаріальної контори, зупинення або припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса заява подається до органу державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна.
Заява подається щодо кожного об'єкта нерухомого майна окремо.
Для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип,як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73).
Крім того, у справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом", зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (справа "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю та визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Суперфіна Бориса Михайловича Київського міського округу, м. Київ, №23209948 від 28 липня 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею 46,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, - за Товариством з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект".
Положеннями ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним розмір судового збору при подачі вказаного позову до суду в сумі - 704 грн.
Згідно п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
На підставі викладено та керуючись ст.ст. 5, 13 ЦК України, Законами України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерхоме майно та їх обтяжень», «Про нотаріат», «Про виконавче провадження», ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 60, 76-81, 211, 223, 258, 263, 264, 265, 268, 352, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України , -
Позовну заяву ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича №23209948 від 28.07.2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру загальною площею - 46,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ».
Стягнути на користь ОСОБА_1 з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловичакошти судового збору в сумі - 704 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1, адреса проживання АДРЕСА_1
Відповідач: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Суперфін Борис Михайлович, адреса АДРЕСА_5.
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов
Повний текст виготовлено 17.12.2018 року