Справа № 761/43662/18
Провадження № 1-кс/761/29657/2018
27 листопада 2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність заступника начальника СУ ФР ОДС ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 320 161 001 000 000 92 від 23.09.2016, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна.
Скарга обґрунтована тим, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2018 (справа № 761/26890/18) скасований арешт, накладений рішенням слідчого судді від 05.02.2018 на вилучене 02.02.2018 під час особистого обшуку ОСОБА_3 майно, а саме: грошові кошти номіналом 100 грн. на загальну суму 3200 грн. та 1270 доларів США.
У той же час, на момент звернення зі скаргою до слідчого судді грошові кошти власнику не повернуті та протиправно утримуються органом досудового розслідування.
Керуючись наведеним та вважаючи ці кошти тимчасово вилученим майном, заявник просив зобов'язати слідчого повернути їх ОСОБА_3 .
У судовому засіданні представник власника майна наполягав на задоволенні скарги з наведених у ній підстав.
Слідчий СУ ФР ОДС ГУ ДФС у м. Києві, будучи повідомленим про день, час та місце судового засідання з розгляду скарги, до суду не прибув, про наявність поважних причин неявки не повідомив.
Слідчий суддя, заслухавши доводи представника власника майна, дослідивши надані документи, дійшов висновку про таке.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід'ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об'єктом права власності, допускається виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.
Отже, навіть тимчасове обмеження права власності є фактичне позбавленням власника майна можливості на свій розсуд користуватися та розпоряджатися цим майном, що є тотожним позбавленню права власності.
Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що позбавлення будь-якої особи права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на законних підставах майном у спосіб або через застосування процедури, які не відповідають приписам закону, є протиправним.
Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.
З вищеназваною конституційною нормою кореспондуються положення ст. 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), якою до завдань кримінального провадження, з-поміж іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, забезпечення того, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
У контексті клопотання, що є предметом цього розгляду, першочергово має бути надана оцінка правомірності втручання державного органу у реалізацію особою свого права власності, таке втручання полягає у примусовому, тобто без добровільної згоди власника, обмеженні його права розпорядження нерухомим майном.
Главою 2 КПК встановлені засади, тобто основоположні принципи кримінального провадження, до яких, серед інших, віднесені верховенство права (ст. 8 КПК), законність (ст. 9 КПК), недоторканність права власності (ст. 16).
Так, кримінальним процесуальним законом наголошено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Європейська Конвенція захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична або юридична особа мають право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, що передбачені законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні «Смірнов проти Росії» від 07.06.2007 ЄСПЛ зазначив, що найбільш важлива вимога ст. 2 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-який акт втручання державного органу у здійснення права на безперешкодне користування своїм майном повинен бути законним.
Крім того, наведена засада закріплена у ст. 16 КПК та визначає, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.
Сукупність наведених норм кримінального процесуального законодавства, їх внутрішній, змістовний зв'язок доводять, що будь-які процесуальні рішення, дії слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинені під час досудового розслідування, мають відповідати вищевказаним засадам.
Крім того, процесуальним законом визначено, що обов'язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.
Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов'язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.
Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов'язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення зазначеними повноваженнями з метою суворого дотримання закону, забезпечення рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.
Як встановлено під час розгляду скарги, слідчим 02.02.2018 проведений особистий обшук ОСОБА_3 , під час якого у останнього вилучені грошові кошти.
Рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.02.2018 задоволене клопотання слідчого СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та на вилучене у ОСОБА_3 майно накладений арешт.
У той же час, рішенням слідчого судді від 20.07.2018 (справа № 761/26890/18) клопотання адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 задоволене, вказаний вище захід забезпечення кримінального провадження скасований.
У силу ст. 169 КПК тимчасово вилучене майно повертається особі, зокрема, у разі скасування арешту майна
Отже, наявність рішення слідчого судді про скасування арешту відповідного майна відносить це майно до категорії тимчасово вилученого, яке підлягає негайному поверненню особі, у якої воно вилучене.
Невиконання вказаної вище норми свідчить про бездіяльність слідчого, яка відповідно до ч.1 ст. 303 КПК може бути оскаржена до слідчого судді.
Отже, рішенням слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20.07.2018 скасований арешт належного ОСОБА_3 майна, що поклало обов'язок на слідчого, який здійснює досудове розслідування у вказаному провадженні, повернути грошові кошти їх власнику.
Таким чином, майно, на поверненні якого наполягає заявник, є тимчасово вилученим, подальше перебування цього майна під безпосереднім контролем органу досудового розслідування порушує право власності ОСОБА_3 , що вимагає від слідчого судді прийняття рішення, яке б усунуло негативні наслідки та відновило у повному обсязі право власності вказаної особи.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 2, 7, 16, 234, 303, 307, 395 КПК України, слідчий суддя
Скаргу адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.
Зобов'язати слідчого ГУ ДФС у м. Києві, який здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № № 320 161 001 000 000 92 від 23.09.2016, повернути ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 3200 грн. та 1270 доларів США, вилучені 02.02.2018 під час особистого обшуку ОСОБА_3 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1