ун. № 759/11878/17
пр. № 2/759/1853/18
07 грудня 2018 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Величко Т.О.,
при секретарі Забелі А.В.,
позивач ОСОБА_1,
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,-
15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно п.п.9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
07.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом доОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, що тривалий час відсутня та зняття її з реєстрації.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1. 12 квітня 1989 року між позивачем по справі та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який було зареєстровано Ленінградським відділом РАЦС в м. Києві управління юстиції.
02 лютого 2012 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано Святошинським відділом реєстрації актів цивільного стану Київського міського управління юстиції, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 2/2608/805/12.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.02.2015 року №759/17174/-ц, було задоволено позовні вимоги щодо вселення Позивача і не перешкоджати в користуванні права власності, проте Відповідач не виконує рішення суду та не допускає до квартири. Доказом даного факту слугує Акт затверджений Начальником «ЖЕД №8» Цирою К.Ю. від 21.09.2016 року. Окрім цього, на неодноразові спроби вселитися в квартиру, Відповідач чинить перешкоди. Відповідач безпідставно проживає в квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, адже немає частки у праві власності на квартиру зареєстрована за іншою адресою, дозволу на проживання в даній квартирі Позивач не надавав Відповідачу.
Позивач зазначив, що за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Ухвалою суду від 04.09.2017 року відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом. Ухвалою суду від 14.03.2018 року позов залишено без руху. Ухвалою суду від 26.03.2018 року
В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання з'явилася, проти позову заперечувала, вказувала що приходить до доньки та допомогає доглядати онуку, що відповідач страждає на психічне захворювання та донька її попросила пожити із нею за спірною адресою.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позовне підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, щовідповідач проживає у квартрі по АДРЕСА_1, як колишня дружина позивача, за згодою доньки позивача та відповідача, яка є співвласником вказаної квартири.
Судом встановлено, що позивачем не налано суду доказів, та не повідомлено про підставу звільненя від доказування, з яких підстав необхідно вивзнати відповідача, такою що втратила право на проживання у спірній квартрі, якщо місце проживання відповідачки за вказаною адрксою не зареєстрован, а тому вона не має законниїх підстав на проживання у спрній квартирі, а отже не має і права, бути визнаною такою, що втратила таке прво, а тому обраний спосіб захисту порушеногог права є помилковим та позов задоволенню не підлягає.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно положень ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому, у відповідності до вимог ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, є не обґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України судові витрати не підлягають стягненню.
Враховуючи наведене, на підставі ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 321, 405 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 289, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 Розділу ХІІІ Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України, суд
У задоволенні позовуОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарга на рішення суду протягом 30 днів з часу його проголошення.
Суддя: