Справа № 1540/5031/18
22 грудня 2018 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Аракелян М.М.
За участю секретаря - Гуманенко В.О.
За участю сторін:
Від позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2
Від відповідачів:
Від Одеської місцевої прокуратури № 3: ОСОБА_3 - за довіреністю
Від Приморського ВП ГУНП в Одеській області: не з'явився
Від Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України: не з'явився
Від третьої особи Головного Управління Державної казначейської служби України в Одеській області: не з'явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Одеської місцевої прокуратури № 3 про закриття провадження по справі № 1540/5031/18 в частині позовних вимог до Одеської місцевої прокуратури № 3 про не визначення прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язання Одеської місцевої прокуратури № 3 визначити прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень ст.ст. 21, 283 Кримінального процесуального Кодексу України, та позовних вимог до Приморського ВП ГУНП в Одеській області про не визначення слідчого по справі №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язання Приморського ВП ГУНП в Одеській області призначити слідчого по кримінальному провадженню №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень статті 21 Кримінального процесуального Кодексу України, та стягнення моральної шкоди,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває справа № 1540/5031/18 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Одеської місцевої прокуратури №3, Приморського ВП ГУНП в Одеській області, Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Головне Управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якій позивачі просять суд визнати бездіяльність Одеської місцевої прокуратури №3 в частині не визначення прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язати Одеську місцеву прокуратуру №3 визначити прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень ст.ст. 21, 283 Кримінального процесуального Кодексу України; визнати бездіяльність Приморського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Одеській області в частині не визначення слідчого по справі №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язати Приморське ВП ГУНП в Одеській області призначити слідчого по кримінальному провадженню №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень статті 21 Кримінального процесуального Кодексу України; зобов'язати Департамент інформатизації Міністерства внутрішніх справ України визнати нелегітимними довідки Департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх справ України № 1815 6451 6903 6000 0274 від 05.06.2018 року та № 1813 8425 8505 4091 7206 від 04.06.2018 року через наявність в них недостовірної інформації; стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 65000 гривень компенсації моральної шкоди та на користь ОСОБА_4 - 65000 гривень компенсації моральної шкоди.
28.11.2018 до канцелярії суду від представника Одеської місцевої прокуратури № 3 надійшло клопотання (вх. № 36646/18) про закриття провадження у справі, в обґрунтування якої зазначено, що підставою звернення до суду позивачі зазначили бездіяльність Одеської місцевої прокуратури № 3, яка полягає у не визначенні прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року. При цьому порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України. У зв'язку із тим, що спір у цій справі стосується правомірності дій Одеської місцевої прокуратури № 3 при визначенні прокурора, який здійснюватиме провадження прокурора у конкретному кримінальному провадженні під час досудового розслідування, зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами КПК України.
В судовому засіданні представник Одеської місцевої прокуратури № 3 вищезазначене клопотання підтримав та просив задовольнити.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокуратури заперечували, зважаючи на те, що чинним КПК України не встановлено порядку оскарження порушень вимог, визначених ст.37 КПК України, що унеможливлює їх оскарження в порядку кримінального судочинства. У свою чергу, положення ст.37 КПК України описують саме публічно-владні управлінські функції прокуратури. Водночас, саме не визначення слідчого та прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року не дають позивачам можливості скористатися правом, наданим ст.24 КПК України, на яку посилається відповідач-1, адже нею гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора та слідчого. Відповідачами ж по даній справі є прокуратура та структурний підрозділ поліції, які є державними органами і не є суб'єктами відповідальності згідно ст.24 КПК України, а отже предмет спору жодним чином не суперечить ч.1 ст.2, п.7 ст.4, п.1 ст.19, п.2 ч.2 ст.19 КАС України. Разом з цим, саме відсутність в КПК України порядку оскарження невизначення слідчого та прокурора призвело до того, що кримінальне провадження №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року не має рішення по суті вже більше 13 років, а всі звернення позивачів щодо зазначеного кримінального провадження до відповідачів розглядаються в порядку Закону України «Про звернення громадян», а не в порядку КПК України, хоча звернення стосуються чинного, не закритого кримінального провадження.
Вислухавши думки учасників справ та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість клопотання Одеської місцевої прокуратури № 3 та наявність підстав для його задоволення та наявність підстав для часткового закриття провадження по справі.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
Головне завдання адміністративної юстиції - утвердження верховенства права над адміністративним свавіллям, захист прав і законних інтересів громадян від неправомірних дій і рішень органів виконавчої влади і, врешті-решт, забезпечення законності у сфері публічного управління.
Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об'єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.
Як зазначено у п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475, головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.
Згідно з п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12 липня 2011 року N 9-рп/2011 476 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Основними ознаками публічно-правових відносин називають: обов'язкову участь у цих відносинах суб'єкта, який наділений публічно-владними повноваженнями; підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень (що проявляється у можливості суб'єкта владних повноважень вирішувати питання про права і обов'язки підпорядкованої особи); імперативність публічно-правових відносин; домінування публічно-правового інтересу у цих відносинах.
Адміністративно-правовий спір має певні ознаки. Такі спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій. Для цих спорів характерно особливе становище його суб'єктів (учасників спірного правовідношення). Обов'язковим учасником адміністративно-правового спору є наділений владними повноваженнями орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, посадові особи, наділені державно-владними повноваженнями. Адміністративно-правовий спір має особливий предмет, що пов'язано з широтою і різноплановістю діяльності управлінського характеру.
Обов'язковою ознакою позовної форми захисту права в адміністративному суді має бути наявність спору про право публічне, тобто спору про права і обов'язки в публічних правовідносинах.
Зі змісту адміністративного позову вбачається, що підставою для звернення за захистом до адміністративного суду позивачі вважають бездіяльність Одеської місцевої прокуратури № 3 та Приморського ВП ГУНП в Одеській області, яка призвела до того, що майже 13 років позивачі перебувають у статусі підозрюваних і зазнають обмежень, що в реальному житті дорівнюють обмеженням людей у статусі засуджених, хоча відносно позивачів обвинувального вироку винесено не було.
Зокрема, позивачі зазначають, що 10 листопада 2005 року Приморським РВ УМВС м. Одеси позивачам пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 200 КК України та відкрито кримінальне провадження № 008200500727 від 09.11.2005 року, яке було направлено до суду 10.03.2006 року номер судового провадження - 1-790/06. Після розгляду Приморським районним судом м. Одеси 18.01.2007 року було прийнято рішення про направлення кримінального провадження до прокуратури Приморського району м. Одеси для проведення досудового слідства. Однак жодних слідчих дій після 18.01.2007 року органами слідства не здійснювалося, жодних повідомлень, повісток чи інших, передбачених законодавством документів позивачам не направлялося.
14 вересня 2015 року позивачам стало відомо, що кримінальна справа № 008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року до Приморського районного суду м. Одеси так і не надійшла. 27 квітня 2017 року позивачам стало відомо, що місцезнаходження матеріалів кримінального провадження № 008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року не відоме ані СВ Приморського ВП у м. Одеса ГУНП в Одеській області, ані Одеській місцевій прокуратурі №3 прокуратури Одеської області прокуратури України. 16 серпня 2018 року позивачам стало відомо, що кримінальна справа №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року до Приморського районного суду м. Одеси так і не надійшла. 20 серпня 2018 року позивачам стало відомо, що місцезнаходження матеріалів кримінального провадження № 008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року так і не було встановлено. Також 20 серпня 2018 року позивачам стало відомо, що відомості про кримінальне провадження № 008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року так і не були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Зважаючи на те, що всі їх звернення розглядаються в порядку Закону України «Про звернення громадян», позивачі вважають єдиним можливим способом захисту їх порушених прав саме вирішення цього питання судом адміністративної юрисдикції.
Вирішуючи заявлене прокуратурою клопотання, суд враховує, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приписами пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічні правовідносини, які вирішуються в порядку кримінального судочинства.
Суд звертає увагу на словосполучення "вирішуються в порядку кримінального судочинства", що означає, що спір повинен мати можливість бути розглянутим за правилами КПК України.
Щоб спір особи з суб'єктом владних повноважень (слідчим) вирішувався в порядку КПК України треба, щоб існувала така сукупність: особа повинна бути учасником кримінального провадження та наділена правом оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого.
У даному випадку позивачі відповідно до приписів пункту 19 частини 1 статті 3 КПК України є стороною кримінального провадження.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 37 КПК України, прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
За своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи.
За змістом звернутих до суду позовних вимог та покладених в їх основу обґрунтувань, позивачі оскаржують бездіяльність відповідачів, які на їх переконання зобов'язані вчинити дії / прийняти рішення в порядку, визначеному КПК України для процесуального керівництва досудовим розслідуванням.
Відтак, спірні відносини не є управлінськими та за своєю правовою природою відносяться до кримінального провадження, а тому оскарження такої бездіяльності має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.
У свою чергу, главою 26 КПК визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування.
При цьому, не заслуговують на увагу аргументи позивачів, зокрема про те, що КПК України не встановлює порядок оскарження порушень вимог, визначених ст.37 КПК України, що фактично унеможливлює таке оскарження.
Так, відповідно до ч.2 ст.303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.4, 5 п.п.4.2 п.4 рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 №6-рп/2001 кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до управлінської сфери.
За таких обставин вимоги позивачів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури та поліції під час досудового розслідування повинні розглядатися у межах кримінального, а не адміністративного судочинства.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2016 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
При зазначених вище обставинах, враховуючи, що спір позивачів з Одеською місцевою прокуратурою № 3 та Приморським ВП ГУНП в Одеській області пов'язаний з правовідносинами, які вирішуються в порядку кримінального судочинства, суд вважає за необхідне провадження по справі в цій частині закрити.
При цьому позовні вимоги про стягнення на користь позивачів з Одеської місцевої прокуратури № 3 та Приморського ВП ГУНП в Одеській області моральної шкоди відповідно до п.23 ч.1 ст.4 КАС України є похідними, у зв'язку із чим, в силу ст.172 КАС України, також не можуть бути розглянуті адміністративним судом.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.238, ст.ст. 239, 248, 250, 256, 294, 295, 297 КАС України, суд, -
Клопотання Одеської місцевої прокуратури № 3 задовольнити.
Провадження у справі № 1540/5031/18 закрити в частині позовних вимог до Одеської місцевої прокуратури № 3 про не визначення прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язання Одеської місцевої прокуратури № 3 визначити прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень ст.ст. 21, 283 Кримінального процесуального Кодексу України, та позовних вимог до Приморського ВП ГУНП в Одеській області про не визначення слідчого по справі №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року протиправною та зобов'язання Приморського ВП ГУНП в Одеській області призначити слідчого по кримінальному провадженню №008200500727 (1-790/06) від 09.11.2005 року для забезпечення положень статті 21 Кримінального процесуального Кодексу України, та стягнення моральної шкоди.
Роз'яснити позивачам, що даний спір підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги.
Повний текст ухвали складено 22.12.2018 року.
Суддя М.М. Аракелян