23 листопада 2018 року 810/4912/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа: Військова частина НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП Військової частини НОМЕР_1 " в частині п. 2 вказаного наказу: "Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби на підставі ст. 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стягнути в повному обсязі кошти у розмірі 58250,76 грн. з заступника командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 ";
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, стягнуті за час дії оскаржуваного наказу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пункт 2 оскаржуваного наказу є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки під час службового розслідування не було враховано, що нестача військового майна трапилася на відсутності позивача у військовій частині. Також позивач стверджує, що під час проведення службового розслідування не було встановлено його вини в тому, що нестача військового майна сталася внаслідок розкрадання чи псування.
Отже, на думку позивача, при застосуванні стягнення у вигляді притягнення його до матеріальної відповідальності відповідачем не було враховано суті діяння, обставин його скоєння, а тому таке стягнення є протиправним.
Відповідач на час прийняття рішення у даній справі правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що адміністративний позов є безпідставним. При цьому, третя особа зауважила, що Військова частина НОМЕР_2 на виконання пунктів 25, 30 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державні, здійснює утримання з грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , оскільки в п. 9 грошового атестату позивача визначено залишок невідшкодованої ним шкоди.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військову частину НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2011 позивач на підставі контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладеного строком на 5 років, був прийнятий на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно наказу командира 72 окремої механізованої бригади (м. Біла Церква Київської області) №62 від 25.03.2014 позивача було призначено заступником командира 2 танкової роти по роботі з особовим складом танкового батальйону, ВОС-3400023.
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (м. Біла Церква Київської області) №63 від 25.03.2014 визначено позивача призначеного на посаду заступника командира 2 танкової роти по роботі з особовим складом танкового батальйону, ВОС-3400023, вважати таким, що з 25.03.2014 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №83 від 04.04.2014 позивач був відряджений до Військової частини НОМЕР_3 в м. Гостоміль Київської області з 05.04.2014 на невизначений термін.
На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_4 , м. Волноваха) №272 від 22.09.2015 на вакантну посаду начальника клубу військової частини було тимчасово допущено старшого лейтенанта ОСОБА_2 з 22.09.2015.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2017 №1770 "Про призначення службового розслідування по факту нестачі майна ТЗВП", з метою встановлення причин та обставин, що сприяли виникненню нестачі майна ТЗВП та притягненню до відповідальності винних осіб, офіцеру групи військово-цивільного співробітництва майору ОСОБА_3 наказано в термін до 20.01.2018 провести службове розслідування по факту виникнення нестачі майна ТЗВП в частині.
За результатами службового розслідування було складено Акт проведення службового розслідування по факту нестачі майна технічних засобів виховання, який був затверджений 22.12.2017 ТВО командиром військової частини НОМЕР_1 .
Як вбачається з Акту проведення службового розслідування від 22.12.2017, в ході проведення розслідування було встановлено, що під час проведення інвентаризації майна технічних засобів виховання та пропаганди (далі ТЗВП) Військової частини НОМЕР_1 , комісією була виявлена нестача майна на суму 9372,68 грн.
До моменту виявлення нестачі майна на вказану суму, офіцер-психолог зенітного артилерійського дивізіону старший лейтенант ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №110 від 25.04.2014 через акт прийому-передачі №27 вхідний №1035 від 22.04.2014 прийняв під свою відповідальність майно ТЗВП від старшого лейтенанта ОСОБА_4 на своє відповідальне зберігання. Все зазначене майно зберігалося у приміщенні клубу військової частини НОМЕР_1 .
25.04.2014 старший лейтенант ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника командира танкової роти з морально-психологічного забезпечення танкового батальйону. У зв'язку з комплектуванням 1 механізованого батальйону особовим складом для участі в міжнародних навчаннях "Репід трейден" був призначений заступником командира 1 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення. Після участі в міжнародних навчаннях у складі 1 механізованого батальйону прибув до місця відновлення бригади, а саме у військовий табір, що в районі н.п. Новомосковськ Дніпровської області, звідки 18.07.2016 старший лейтенант ОСОБА_1 вибув у щорічну відпустку терміном на 25 діб та мав повернутися до розташування підрозділу 11.08.2016. Однак, у зв'язку із сімейними проблемами та проблемами із здоров'ям, старший лейтенант ОСОБА_1 прибув до частини 15.12.2017. За період відсутності старшого лейтенанта ОСОБА_1 трапилася нестача вищезазначеного майна.
Вищезазначені факти підтверджуються наказами командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині, а також поясненням самого старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Також, під час службового розслідування встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 зізнається в тому, що внаслідок своїх безвідповідальних дій трапилася нестача майна ТЗВП військової частини НОМЕР_1 , та відповідно він зобов'язався за власний кошт відшкодувати завдані збитки на суму майна ТЗВП, яке відсутнє, а саме 9372,68 грн.
На підставі вказаного, зроблено висновок про те, що своєю бездіяльністю та недбалістю старший лейтенант ОСОБА_1 завдав збитки військовій частині НОМЕР_1 на суму 9372,68 грн. Водночас, в діях старшого лейтенанта ОСОБА_1 відсутній склад кримінального правопорушення у зв'язку з відсутністю прямого умислу заподіяння шкоди, а також готовністю за власний кошт в повному обсязі компенсувати нестачу.
Враховуючи встановлені обставини, запропоновано:
- помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної служби - начальнику служби підготувати документи на відшкодування нестачі майна технічних засобів виховання та пропаганди військової частини НОМЕР_1 на підставі матеріалів службового розслідування за кошти старшого лейтенанта ОСОБА_1 ;
- помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної служби - начальнику служби списати з обліку майно технічних засобів виховання та пропаганди згідно відомості щодо визначення вартості військового майна на суму 9372,68 грн. занести до книги обліку нестач військової частини НОМЕР_1 .
Враховуючи вищевикладені результати службового розслідування, командиром Військової частини НОМЕР_1 було винесено наказ від 22.12.2017 №1799 "Про результат службового розслідування по факту нестачі технічних засобів виховання".
На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 було сплачено Військовій частині НОМЕР_1 нестачу майна в сумі 9372,68 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 02.01.2018.
В подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.03.2018 №777 "Про призначення службового розслідування по факту нестачі майна ТЗВП", з метою встановлення об'єктивної істини та фактів відносно факту нестачі майна технічних засобів пропаганди та виховання, офіцеру відділення морально-психологічного забезпечення капітану ОСОБА_5 наказано в термін до 30.03.2018 провести службове розслідування за фактом нестачі майна технічних засобів пропаганди та виховання.
За результатами службового розслідування було складено Акт проведення службового розслідування по факту нестачі майна технічних засобів виховання та пропаганди, який був затверджений 20.04.2018.
Як вбачається з Акту проведення службового розслідування від 20.04.2018, в ході проведення службового розслідування було встановлено, що начальником клубу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 02.03.2018 був поданий рапорт відносно проведення повторного службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна технічних засобів виховання та пропаганди.
Згідно наказу №1799 від 22.12.2017 "Про результат службового розслідування по факту нестачі технічних засобів пропаганди" було помилково зазначена кількість майна технічних засобів виховання та пропаганди (далі ТЗВП), а саме з 20 найменувань на суму 9372,68 грн.
Згідно розходження звірки від 30.01.2018, яку надав начальник відділу технічних засобів пропаганди управління інформаційно-пропагандистського забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ полковника Дем'яненка В.С., відомостей залишкової вартості від 28.03.2018 виявлено, що у військовій частині НОМЕР_1 відсутнє майно ТЗВП на загальну суму 58250,76 грн.
Службовим розслідуванням відносно факту нестачі технічних засобів виховання (наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1799 від 22.12.2017) було помилково зазначений обсяг того майна, який був встановлений після звірки військової частини НОМЕР_1 та відділу технічних засобів пропаганди управління інформаційно-пропагандистського забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ 30.01.2018, відповідно була встановлена дійсна сума, а саме 57930,76 грн.
Згідно акту прийому та здачі майна виховної служби, що рахується за клубом військової частини НОМЕР_1 №27 від 17.04.2014, акту технічного стану №253 від 22.04.2014, акту технічного стану №252 від 22.04.2014, майно ТЗВП та похідного автоклубу ГАЗ-66 в/н НОМЕР_5 прийняв на себе старший лейтенант ОСОБА_1 , офіцер психолог зенітно-ракетного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , яке зберігалося в клубі військового містечка № НОМЕР_6 військової частини НОМЕР_1 .
25.04.2014 старший лейтенант ОСОБА_1 призначений на посаду заступника командира танкової роти з морально-психологічного забезпечення танкового батальйону. У зв'язку з комплектуванням 1 механізованого батальйону особовим складом для участі в міжнародних навчаннях "Репід трейден" був призначений заступником командира 1 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення. Після участі в міжнародних навчань у складі 1 механізованого батальйону прибув до місця відновлення бригади, а саме у військовий табір, що в районі н.п. Новомосковськ Дніпропетровської області, звідки 18.07.2016 старший лейтенант ОСОБА_1 вибув у щорічну відпустку терміном на 25 діб та мав повернутися до розташування підрозділу 11.08.2016. Однак, у зв'язку із сімейними проблемами та проблемами із здоров'ям, старший лейтенант ОСОБА_1 прибув до частини 15.12.2017. За період відсутності старшого лейтенанта ОСОБА_1 трапилася нестача вищезазначеного майна в частині.
При цьому в даному Акті проведення службового розслідування від 20.04.2018 зазначено, що службовим розслідуванням неможливо встановити, що майно ТЗВП на суму 58250,76 грн. продовж часу відсутності старшого лейтенанта ОСОБА_1 було викрадено посадовими особами, які мали доступ до підвалу клубу військового містечка №1, так як відсутні прямі докази та свідки.
Також, у даному Акті зазначено, що старший лейтенант ОСОБА_1 зізнається в тому, що внаслідок своєї легковажності та нехтуванням до вимог керівних документів він не здійснював регулярну перевірку майна ТЗВП, внаслідок чого трапилася його нестача на суму 58250,76 грн., однак зобов'язався сплатити відсутнє майно на суму 9372,68 грн., яке було зазначено в попередньому службовому розслідуванні, та відповідно квитанції до прибуткового касового збору №1 від 02.02.2018 ним була здійснена сплата зазначеної суми.
Однак, на даний час сума нестачі майна ТЗВП становить не 9372,68 грн., а 58250,76 грн. Враховуючи скрутний матеріальний стан сім'ї старшого лейтенанта ОСОБА_1 , його вина в тому, що нестача майна ТЗВП на суму 58250,76 грн. сталася внаслідок розкраданням чи псуванням не встановлена. Однак, встановлений факт того, що внаслідок недбалого виконання службових обов'язків, відсутності контролю з його боку, старший лейтенант ОСОБА_1 на підставі ст. 10 постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" відшкодовує завдані збитки в розмірі 1 щомісячного грошового забезпечення.
Крім цього, службовим розслідуванням встановлено, що заступник командира з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 в період з 2014 початку 2018 року не було прийнято рішень щодо збереження майна ТЗВП та не призначено ним тимчасову посадову особу відповідальну за збереження майна в період відсутності старшого лейтенанта ОСОБА_1 , чим було порушено вимоги абзацу 20 статті 108 Статуту Внутрішньої служби ЗС України.
Відповідно частково втрата та пошкодження майна ТЗВП сталася також внаслідок безконтрольності заступника командира з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 .
На підставі вказаного, зроблено висновок про те, що нестача майна ТЗВП військової частини НОМЕР_1 становить 57930,76 грн. та трапилася внаслідок недбалого виконання своїх службових обов'язків старшим лейтенантом ОСОБА_1 .
Враховуючи встановлені обставини, запропоновано:
- матеріали службового розслідування направити до Військової прокуратури Білоцерківського гарнізону для прийняття правового рішення;
- помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби на підставі ст. 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стягнути кошти у розмірі 58250,76 грн. з заступника командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладені результати службового розслідування, командиром Військової частини НОМЕР_1 було винесено наказ від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП військової частини НОМЕР_1 ", відповідно до пункту 2 якого наказано Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби на підставі ст. 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стягнути в повному обсязі кошти у розмірі 58250,76 грн. з заступника командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
З оскаржуваним наказом позивача ознайомлено під підпис лише 11.09.2018.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу №74 від 09.04.2018 позивача переведено для подальшого проходження військової служби у Військову частину НОМЕР_2 , яка розташована у м. Чернігові.
12.06.2018 позивач прибув до Військової частини НОМЕР_2 і наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.06.2018 №131 з 12.06.2018 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Прибувши до Військової частини НОМЕР_2 позивач надав грошовий атестат серії ЗУ №308926, виданого військовою частиною НОМЕР_1 .
В п. 9 вказаного грошового атестату зазначено, що залишок непогашеного нарахування відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 на день прибуття до військової частини становить 57733,10 грн.
Як зазначила третя особа у письмових поясненнях, Військова частина НОМЕР_2 на виконання пунктів 25, 30 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державні, здійснює утримання з грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , оскільки в п. 9 грошового атестату позивача визначено залишок невідшкодованої ним шкоди.
Однак, вважаючи протиправним пункт 2 оскаржуваного наказу, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Так, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту).
Згідно зі статтями 26, 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
В той же час, загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіяні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативно правовими актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР (далі - Положення №243/95).
Відповідно до пункту 2 Положення №243/95 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
Пунктами 3, 4 Положення №243/95 встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.
Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.
Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоди.
Пунктом 8 Положення №243/95 встановлено, що залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність.
Відповідно до пункту 10 Положення №243/95 військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення (Розділ II "Обмежена матеріальна відповідальність").
Випадки застосування до військовослужбовців повної матеріальної відповідальності обмежені та чітко визначені пунктом 13 Положення №243/95, а саме, застосування повної матеріальної відповідальності можливо, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети.
Згідно з пунктом 17 Положення №243/95 командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.
У свою чергу приписами пунктів 17, 18, 19, 21, 22, 23 Положення №243/95-ВР передбачено, що у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності. Розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду, вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки. У висновку розслідування викладаються факти, встановлені відповідно до вимог пунктів 3 і 19 цього Положення, та пропозиції про притягнення винної особи (винних осіб) до обмеженої, повної чи підвищеної матеріальної відповідальності, а в разі необхідності - обґрунтування можливості зменшення суми, що підлягає стягненню з винного для відшкодування заподіяної шкоди. До висновку додаються: письмові пояснення особи (осіб), яка притягається до матеріальної відповідальності; письмові пояснення інших осіб, причетних до факту заподіяння шкоди; акти ревізій (перевірок), інвентаризацій, накладні, витяги з обліково-видаткових книг і журналів та інші матеріали розслідування; довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини. Висновок підписується офіцером, який проводив розслідування. Всі матеріали розслідування подаються на розгляд командиру (начальнику) військової частини, який його затверджує у разі прийняття рішення про стягнення з винного встановленої шкоди.
Військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника) військової частини. Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню. У разі, коли шкоду заподіяно кількома особами, у наказі визначається точний розмір суми, що стягується окремо з кожної особи з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин.
Пунктом 37 Положення №243/95 встановлено, що матеріальна відповідальність не настає у випадках: коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; не встановлення винної особи; смерті винної особи; коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повної матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у випадках, передбачених пунктом 3 Положення №243/95, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяною шкодою.
Отже, щоб притягнути особу до повної матеріальної відповідальності необхідно наявність чотирьох умов, визначених пунктом 13 Положення №243/95, з поміж них - вини у заподіянні шкоди, яка, за вказаним пунктом, може бути у формі умислу або необережності.
Аналізуючи положення пунктів 3, 10-15 Положення №243/95, суд дійшов висновку, що обсяг матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена) ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.
З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до повної матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, а тому, суд вважає, що відповідачем мав би бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем та наявність взаємозв'язку між діями останнього та заподіяною шкодою.
Таким чином, для притягнення військовослужбовця до повної матеріальної відповідальності, обов'язковою умовою є підтвердження матеріалами службового розслідування факту умисного чи з необережності скоєння ним дій чи бездіяльності, та з якою метою завдано шкоду або збитки. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, попередню поведінку військовослужбовця та його ставлення до виконання службових обов'язків.
Як вбачається з акту службового розслідування та наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП військової частини НОМЕР_1 ", висновки про заподіяння старшим лейтенантом ОСОБА_1 матеріальної шкоди Військовій частині НОМЕР_1 було зроблено відповідачем згідно розходження звірки від 30.01.2018, яку надав начальник відділу технічних засобів пропаганди управління інформаційно-пропагандистського забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ полковник ОСОБА_8 .
Водночас, наявний в матеріалах справи акт службового розслідування не містить жодних посилань на фактичні обставини, що нестача майна ТЗВП на суму 58250,76 грн. сталася внаслідок розкрадання чи псування.
Крім того, в Акті службового розслідування зазначено, що вина позивача щодо нестачі майна ТЗВП сталася внаслідок розкрадання чи псування не встановлена.
Також, судом враховано, що згідно попереднього акту службового розслідування від 22.11.2017 нестача вищезазначеного майна трапилася за період відсутності старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Отже, суд зауважує, що матеріали службового розслідування та матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів про те, що саме з вини позивача, у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків, трапилася нестача майна ТЗВП та державі було завдано збитки.
Крім того, суд зазначає, що повна матеріальна відповідальність військовослужбовців настає тільки у разі, якщо військовослужбовець умисно знищив, пошкодив, зіпсував, здійснив розкрадання або незаконне витрачання військового майна.
В той же час притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності з підстав виявлення нестачі майна ТЗВП не свідчить про розкрадання, пошкодження, втрату чи незаконне використання військового майна.
Суд вважає, що службовим розслідуванням не підтверджено вини саме позивача у втраті військового майна.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що у порушення пункту 22 Положення №243/95, у матеріалах службового розслідування відсутній відповідний запис про ознайомлення позивача з матеріалами службового розслідування.
Крім того, відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження проведення командиром Військової частини НОМЕР_1 , після розгляду матеріалів розслідування, особистої бесіди з позивачем, який притягається до повної матеріальної відповідальності, що передбачено пунктом 23 Положення №243/95.
Зазначене вище свідчить, що відповідачем, під час проведення службового розслідування, не було дотримано вимог Положення №243/95.
Також, відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, в той час як Положенням №243/95-ВР передбачено як повну, так і обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, своєю чергою, в порядку судового контролю зобов'язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №813/2751/17, провадження №№К/9901/301/18, К/9901/313/18, яка в силу статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом у спірних правовідносинах.
Разом з тим, суд враховує, що в силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З системного аналізу вимог чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведена протиправна поведінка позивача, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою позивача і настанням шкоди, вина позивача у заподіянні шкоди військовій частині, які згідно з пунктом 3 Положення №243/95 є обов'язковими і необхідними умовами притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, що унеможливлює притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що пункт 2 оскаржуваного наказу прийнятий без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, всупереч статті 19 Конституції України.
Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП Військової частини НОМЕР_1 " в частині п. 2 вказаного наказу: "Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби на підставі ст. 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стягнути в повному обсязі кошти у розмірі 58250,76 грн. з заступника командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 ".
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, стягнуті за час дії оскаржуваного наказу, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом вище, на підставі оскаржуваного наказу здійснюється утримання з грошового забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 .
Разом з тим, судом задоволено позовну вимогу ОСОБА_1 та визнано протиправним і скасовано наказ, на підставі якого з нього утримується завдані збитки.
У свою чергу приписами пункту 24 Положення №243/95-ВР передбачено, що у разі скасування наказу утримані суми повертаються.
За таких обставин та зважаючи на той факт, що дана позовна вимога є похідною від основної позовної вимоги, яку судом задоволено, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для її задоволення.
Крім того, при прийнятті рішення у даній справі судом враховано, що з метою офіційного з'ясування всіх обставин у справі ухвалою суду від 24.09.2018 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином завірені копії наказів від 21.04.2018 №1325, від 25.04.2014 №110 з відповідними розписками позивача про їх ознайомлення та належним чином завірені копії документів, які були використані під час службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП Військової частини НОМЕР_1 та зазначені в оскаржуваному наказі.
Також, вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу. При цьому, відповідача попереджено про наслідки такого неподання, передбачені частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, наведених вище документальних свідоцтв від відповідача до суду не надходило. Крім того, правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався, жодних доказів поважності причин його неподання суду не надав.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Цією ж статтею передбачено, що якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Враховуючи неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, з огляду на те, що відповідачем проігноровано вимоги ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 та не надано суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП Військової частини НОМЕР_1 " в частині п. 2 вказаного наказу: "Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику служби на підставі ст. 13 Постанови Верховної Ради України "Про затвердження положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі" стягнути в повному обсязі кошти у розмірі 58250,76 грн. з заступника командира 7 механізованої роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 грошові кошти, стягнуті за час дії пункту 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2018 №1325 "Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна ТЗВП Військової частини НОМЕР_1 ".
Стягнути на користь ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_7 , виданий 27.06.2000 Радянським РУ ГУ МВС України в м. Києві) сплачений судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.