19 грудня 2018 р.Справа №0440/7190/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н. В.
за участі секретаря судового засідання Зелецького Р.Р.
за участі:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
представника Генеральної прокуратури ОСОБА_3
України
представників прокуратури ОСОБА_4, ОСОБА_5,
Дніпропетровської області ОСОБА_3
представник третьої особи-3 не з'явився
представника третьої особи-4 ОСОБА_1
представників третіх осіб-5 ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро клопотання представника позивача про забезпечення позову та клопотання представника прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову по адміністративній справі за позовом Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Генеральна прокуратура України, прокуратура Дніпропетровської області, Міністерство внутрішніх справ України, Громадська організація «Асоціація психіатрів України», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна установа «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України» про визнання протиправним та скасування наказу, -
Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства охорони здоров'я України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Генеральна прокуратура України, прокуратура Дніпропетровської області, Міністерство внутрішніх справ України, Громадська організація «Асоціація психіатрів України», третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна установа «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України» з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про реорганізацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» №1673 від 14.09.2018р.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2018р. позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
Від представника Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» надійшла заява про забезпечення адміністративного позову від 28.09.2018р., в якій останній просила зупинити дію наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про реорганізацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» №1673 від 14.09.2018р. Заява обґрунтована тим, що Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» призначений для виконання загальнодержавних функцій із застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру щодо особи, яка вчинила у стані неосудності суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб або яка за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно-небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства, а також щодо особи, яка вчинила відповідний злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду. Також зазначено, що наслідком прийняття вказаного наказу є руйнація трудового колективу, звільняється медичний персонал, медичні сестри, що є критичним з огляду на можливості забезпечити чергові зміни з обслуговування хворих, суворого нагляду за ними протягом доби. У заяві також зазначено, що головою ліквідаційної комісії вчиняються дії, що тягнуть за собою тяжкі наслідки, у т.ч. підбурювання хворих з активним типом особливої суспільної небезпеки до написання заяв про переведення їх без відповідного рішення суду до психіатричних лікарень за місцем проживання, що немає і не може мати законної практичної реалізації. Представник позивача зазначає, що забезпечення позову є необхідним і достатнім способом попередити трагедію людських життів, фізичне знищення єдиного в країні спеціального лікувального закладу, здатного виконувати рішення суду про застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння проти життя особи або які за своїм психічним станом та характером вчинених діянь становить особливу небезпеку для суспільства.
Також від представника прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного Наказу №1673 в частині п. 2 щодо визначення Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» правонаступником всього майна, усіх прав та обов'язків Лікарні, а також заборони голові комісії з реорганізації вчиняти дії, визначені підп.4, 5 п. 6 Наказу №1673, та заборони директору Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» вчиняти дії, визначені підп.3 п.7 Наказу №1673, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» є закладом охорони здоров'я, призначеним для застосування, за рішенням суду, примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом. У заяві також зазначено, що у разі задоволення позовних вимог позивача відсутність майна та документів, утворених у процесі діяльності, унеможливить належне застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади, і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом, та ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача. Таким чином, без вжиття заходів забезпечення адміністративного позову як для позивача, так і необмеженого кола інших осіб можуть настати певні негативні наслідки, які за своєю суттю будуть гіршими ніж ті, що можуть настати у випадку задоволення заяви.
Представник позивача та третьої особи-4 у судовому засіданні заяву про забезпечення адміністративного позову, а також заяву представника прокуратури про забезпечення адміністративного позову підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення заяв про забезпечення позову заперечувала, у задоволенні просила відмовити посилаючись на письмовий відзив на заяву про забезпечення позову, а також на те, що судом вже вирішувалося питання щодо вжиття заходів забезпечення позову та ухвалою суду було відмовлено у первісній заяві про забезпечення позову. Також заперечуючи проти задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову, представник відповідача зазначила, що ними була подана письмова заява про залишення без розгляду вказаної заяви, оскільки вона подана особою, яка не уповноважена на подання такої заяви від імені ДЗ УПЛСН у відповідності до ч.4 ст.105 ЦК України.
Представник Генеральної прокуратури України у судовому засіданні заяву представника позивача про забезпечення позову та заяву представника прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову підтримала, просила задовольнити їх.
У судовому засіданні представники прокуратури Дніпропетровської області свою заяву про забезпечення позову та заяву представника позивача про забезпечення позову підтримали, просили їх задовольнити. Також зазначили на терміновість необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки присутня неузгоджена та неврегульована діяльність з ліквідації ДЗ УПЛСН призводить до численних порушень прав та законних інтересів як хворих і працівників закладу, так і створює загрозу небезпеки перебування неосудних, небезпечних осіб серед суспільства. Така неврегульована та неконтрольована діяльність голови ліквідаційної комісії ОСОБА_7 вже призвела до настання негативних наслідків у вигляді втечі під час перевезення до іншого лікувального закладу небезпечної для суспільства неосудної особи, засудженої за вбивство при обтяжуючих обставинах. По даному факту прокуратурою області порушено кримінальне провадження та ведеться досудове розслідування.
Представник третьої особи-5 (Державна установа «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України») у судовому засіданні в режимі відеоконференції проти задоволення заяв представника позивача та представника прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову заперечувала, у їх задоволенні просила відмовити.
Заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов наступних висновків.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Відповідно до ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Згідно зі ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2003р від 30.01.2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст.2 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст.3 Конституції України та ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.
Однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
З аналізу ст. 150 КАС України можна зробити висновок, що метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення по справі.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись зокрема у тому, що заява не є надуманою, спір поміж сторонами існує, існує також дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідачів, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, даним про особу та характер дій відповідачів, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідачів, а не завдати шкоди правам та інтересам учасникам справи. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов'язків сторін.
Верховним Судом України у постановах від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс-16 та від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс-17, Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 509/5216/13-ц вже висловлювалась правова позиція, відповідно до якої забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Отже забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Розглядаючи заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд враховує, що предметом спору у даній справі є визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14.09.2018р. №1673, яким прийнято рішення реорганізувати Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» шляхом приєднання до Державної установи «Центр психічного здоров'я та моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України».
Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» є закладом охорони здоров'я, призначеним для застосування, за рішенням суду, примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.
Ліміт наповнення лікарні складає 850 ліжко-місць. На даний час там перебуває 656 особливо небезпечних пацієнтів, з них: чоловіків - 591, жінок -65. Із вказаних осіб понад 500 - вчинили вбивства та замахи на вбивства, у тому числі 103 - двох та більше осіб.
При цьому, пп.4 п.6 Наказу №1673 передбачено. що голові комісії з реорганізації ОСОБА_7 доручено забезпечити проведення інвентаризації майна, яке знаходиться на балансі Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», активів, пасивів, зобов'язань та здійснення передачі майна до Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України». Підпунктом 5 передбачено передачу до Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» майна, правовстановлюючих документів, документів, утворених у процесі діяльності Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України».
Вказане свідчить про те, що під час розгляду даної справи про оскарження Наказу №1673, голова комісії з реорганізації позивача і директор Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» в одній особі може розпорядитися майном, яке знаходиться на балансі Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», його активами на власний розсуд.
Суд звертає увагу, що Державний заклад «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» є закладом охорони здоров'я, призначеним для застосування, за рішенням суду, примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом.
Відповідно до ст.92 КК України, примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Згідно ч.5 ст.94 КК України, госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.
Статтею 96 КК України передбачено, що примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
При цьому, суд акцентує увагу на те, що питання про законність оскаржуваного Наказу є суспільно значимим питанням, дія якого зачіпає інтереси держави та громадян не лише у сфері охорони здоров'я (у т.ч. самого закладу, його працівників та осіб, які перебувають у ньому на лікуванні та є суспільно-небезпечними), а й у сфері охорони суспільного порядку, виконання судових рішень, пов'язаних з обмеженням свободи громадян, забезпечення у державі дії принципу законності та верховенства права.
Таким чином, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 14.09.2018 № 1673 «Про реорганізацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» на даний час проводиться реорганізація вказаної психіатричної лікарні шляхом приєднання до Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», яка не спеціалізується на лікуванні хворих і застосуванні примусових заходів медичного характеру та розташована у м. Київ, що підтверджується Статутом Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України», затвердженого Наказом МОЗ від 19.10.2018 №1884 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01.11.2018р., зробленого за ініціативою суду.
Так, відповідно до п.1 р.І, п.2 р.ІІ Статуту ДУ ЦПЗ, даний заклад знаходиться за адресою вул.М.Грушевського, 7 у м.Києві, є державною установою з організаційно-методичною функцією у сфері психічного здоров'я і моніторингу наркотичної та алкогольної ситуації та спеціалізованою установою судово-психіатричних експертиз МОЗ України. Відповідно до розділу ІІІ п. 2 Статуту, до предмету діяльності цього закладу входить дослідження та обробка даних, розробка проектів та пропозицій, вивчення та наукове обґрунтування певних питань. Тобто дана установа не здійснює функції з виконання судових рішень про застосування примусових заходів медичного характеру з суворим наглядом в порядку передбаченому ст.ст.92, 94, 96 Кримінального Кодексу України.
З дослідженого Статуту ДУ ЦПЗ вбачається, що дана установа не має ні окремої території місцезнаходження, ні спеціальної акредитації, ні відповідної інфраструктури, де були б створені необхідні умови для надання медичної психіатричної допомоги та для виконання судових рішень про застосування примусових заходів медичного характеру з відповідним режимом нагляду.
Судом також прийнято до уваги інформацію зазначену у листі Генеральної прокуратури України №16/5-379вих-18 від 09.10.2018р. адресовану Прем'єр-міністру України та МОЗ України (копія міститься в матеріалах справи) про те, що переведення пацієнтів з психіатричної лікарні з суворим наглядом до інших лікувальних закладів наразі є передчасним, неможливим та економічно необґрунтованим. Відсутні відповідні державна програма, розрахунки навантаження на заклади, не виділено необхідного державного фінансування на реконструкцію та облаштування визначених у Переліку закладів.
Також, судом враховано що в провадженні СУ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.10.2018 року за № 12018040680001688, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем).
Щодо доводів відповідача, з посланням на ухвалу суду від 26.09.2018р. про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, то суд зазначає що вказана заява подавалась представником позивача та розглядалась судом в порядку письмового провадження до відкриття провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.153 КАС України, що не позбавляє права останнього подати іншу заяву як одночасно з пред'явленням позову так і після відкриття провадження у справі згідно п.2, 3 ч.1 ст.153 КАС України.
Разом з тим, згідно з ч.2,3 КАС України, суд розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Таким чином, у зв'язку з вищевикладеним, з урахуванням додаткових доказів наявних в справі та досліджених судом, наявністю клопотання прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, в цій частині як безпідставні.
Також, не приймаються судом посилання відповідача у відзиві на заяву про забезпечення позову, доводи щодо відсутності повноважень представника позивача на подання вказаної заяви з посиланням на ч.4 ст.105 ЦК України, оскільки згідно Ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2018р. у задоволенні заяви представника Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України» (Голови комісії з реорганізації Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» ОСОБА_7) про прийняття відмови від позову та закриття провадження по справі за позовом - відмовлено. Вказана заява розглядалась у відкритому судовому засіданні за участю представника відповідача. У вказаній ухвалі судом надана детальна оцінка вказаним доводам заявника, відповідача та третьої особи з посиланням на норми чинного законодавства, фактичні обставини справи та зазначені мотиви прийнятого рішення.
При цьому, представник відповідача в письмовому клопотанні від 09.10.2018р. (надане в судовому засіданні 10.10.18р.) просить залишити заяву про забезпечення позову без розгляду згідно ст.240 КАС України посилаючись також на відсутність повноважень представника позивача, у відповідності до ч.4 ст.105 ЦК України, у зв'язку з чим, судом також не приймаються до уваги такі твердження представника відповідача.
При цьому суд звертає увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення, що передбачено п.1 ч.2 ст.45 КАС України.
Розглянувши заяву представника прокуратури Дніпропетровської області та заяву представника позивача про забезпечення позову, з врахуванням додаткових мотивів наведених в них, і у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами у т.ч. наданими додатково, суд встановив, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення оскаржуваного Наказу в частині, може істотно ускладнити та унеможливити виконання рішення суду, оскільки у разі задоволення позовних вимог позивача відсутність майна та документів, утворених у процесі діяльності, унеможливить належне застосування за рішенням суду примусових заходів медичного характеру до осіб, які хворі на психічні розлади, і за своїм психічним станом та характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становлять особливу небезпеку для суспільства і потребують госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом, та ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача.
Доводи заявників щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову суд оцінює з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших осіб, які беруть участь в справі; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у випадку невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таким заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового розгляду.
При вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти, та дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зазначеним у клопотанні заявника, буде мати наслідком збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
За таких обставин, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову.
При цьому, заходи забезпечення адміністративного позову, про які у своєму клопотанні просить представник прокуратури Дніпропетровській області, відповідають предмету позову. Вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження в частині існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі. Зупинення дії окремих пунктів оскаржуваного наказу носить тимчасовий характер, не скасовує його, а спрямовує на забезпечення виконання рішення суду у разі задоволення позову та недопущення настання негативних наслідків, як для позивача (у т.ч. самого закладу, його працівників та осіб, які перебувають у ньому на лікуванні та є суспільно-небезпечними), так і для суспільства в цілому, з огляду на специфічність закладу позивача, який підлягає реорганізації відповідно до оскаржуваного наказу.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 28.03.2018 у справі № 804/2789/17 (провадження № К/9901/25286/18).
Також, суди при здійсненні судочинства застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Згідно приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "ОСОБА_3 та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Разом з тим, суд вважає, що заява представника позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу в повному обсязі підлягає частковому задоволенню, оскільки належним, співмірним та допустимим способом захисту буде зупинення саме п.2, пп.4,5 п.6, п.п.3 п.7 оскаржуваного Наказу.
Суд, розглянувши заявлене клопотання, матеріали справи, враховуючи, що права та інтереси, як позивача, так і необмеженого кола осіб, можуть бути порушені і невжиття заходів забезпечення позову призведе до незворотних негативних наслідків для нього, а поновлення таких прав без вжиття заходів забезпечення позову може бути значно ускладненим, зважаючи, що встановлення таких заходів забезпечення спрямоване лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням суду, суд дійшов висновку щодо доцільності часткового задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову та задоволення заяви прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст.150-154, 166, 243-248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнити частково.
Заяву представника прокуратури Дніпропетровської області (пр.Дмитра Яворницького, 38, м.Дніпро, 49044, ЄДРПОУ 02909938) про забезпечення позову - задовольнити.
Зупинити дію п.2 Наказу Міністерства охорони здоров'я України (вул.Грушевського, 7, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ 00012925) від 14.09.2018 року №1673 «Про реорганізацію ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» про визнання Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» (вул.Грушевського, 7, м.Київ, 01601, ЄДРПОУ 34476174) правонаступником всього майна, усіх прав та обов'язків Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» (вул.Надії Алексєєнко, 84, м.Дніпро, 49006, ЄДРПОУ 01285973);
- заборонити Голові комісії з реорганізації Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» вчиняти дії, визначені п.п. 4, 5 п.6 Наказу №1673 «Про реорганізацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», щодо проведення інвентаризації майна, яке знаходиться на балансі Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», активів, пасивів, зобов'язань та здійснення передачі майна, правовстановлюючих документів, документів, утворених у процесі діяльності до Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України»;
- заборонити директору Державної установи «Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» вчиняти дії, визначені п.п.3 п.7 Наказу №1673 «Про реорганізацію Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», щодо прийняття майна, майнових прав інтелектуальної власності, правовстановлюючих документів та документів, утворених в процесі діяльності Державного закладу «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», до набрання законної сили судовим рішенням у справі №0440/7190/18.
В задоволенні іншої частини заяви позивача - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження, згідно з вимогами ч.1 ст.156 КАС України.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України, оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_8