Справа № 522/16735/17
Провадження № 2/522/9171/18
05 листопада 2018 року Приморський районний суд м. Одеси
у складі: головуючого судді Бойчука А. Ю.
за участю секретаря Іскрич В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки й визнання особи такою, що втратила право користування, -
У вересні 2017 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що між АТ «ПроКредит Банк» та Відповідачем 1 було укладено Рамкову угоду № 470 від 25.11.2005 р., викладену в новій редакції Договором № 1 про внесення змін від 05.08.2011 року та Договором №2 про внесення змін та доповнень від 26.03.2013 р., відповідно до умов яких Позивач здійснив кредитування Відповідача 1 на підставі наступного кредитного договору (п. 2.1.)
Відповідно до п. 2.1. РУ, «Кредитор на підставі Угоди зобов'язується здійснювати кредитування Позичальника в межах лімітів умов кредитування в порядку і на умовах, визначених Угодою та Кредитними договорами, а Позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені Угодою та кредитними договорами». У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки: від 25 листопада 2011 року, за якими предметом іпотеки є - квартира АДРЕСА_1, , ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого станом на 13 липня 2016 року утворилася заборгованість.
На підставі викладеного позивач просив, у рахунок часткового погашення заборгованості за Рамковою угодою № 470 від 25.11.2005 року викладеною в новій редакції Договором №1 про внесення змін від 05.08.2011 року та Договором №2 про внесення змін та доповнень від 26.03.2013 року та Договором про надання траншу №501.43376/FW501.516 від 19.03.2013 року звернути стягнення на нерухоме майно, що перебуває в іпотеці АТ «Про ОСОБА_2» (заставодержателя найвищого пріоритету 1 черги) відповідно до Договору іпотеки №469- Щ від 25.11.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №4254, викладеного в новій редакції Договором №1 про внесення змін та доповнень від 26.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, та зареєстрованого в реєстрі за №739, а саме мансарду квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_1, на загальну суму заборгованості 2695873,67 гривень, що підлягає сплаті Позивачеві з вартості предмета іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою вартістю, що буде встановлено на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; зобов'язати ОСОБА_1 передати АТ «Про ОСОБА_2» оригінали правовстановлюючих документів, технічної документації, всіх договорів оренди (суборенди, найму, користування, спільної діяльності) та інші договори, на підставі яких у третіх осіб виникає право користування на мансарду квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Дунаєва, буд 3-А,.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування мансардою квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., знаходиться за адресою: АДРЕСА_3.
Представник позивача заявив суду клопотання, згідно якого просив розглядати справу за його відсутності.
Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин по справі.
Судом встановлено, що між АТ «ПроКредит Банк» та Відповідачем 1 було укладено Рамкову угоду №470 від 25.11.2005 р., викладеної в новій редакції Договором № 1 про внесення змін від 05.08.2011 року та Договором № 2 про внесення змін та доповнень від 26.03.2013 р., відповідно до умов яких Позивач здійснив кредитування Відповідача 1 на підставі наступного кредитного договору.
Відповідно до п. 2.1. РУ, «Кредитор на підставі Угоди зобов'язується здійснювати кредитування Позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених Угодою та Кредитними договорами, а Позичальник зобов'язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов'язань, а також належно виконувати усі інші зобов'язання, передбачені Угодою та кредитними договорами.». У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки: від 25 листопада 2011 року, за якими предметом іпотеки є - квартира АДРЕСА_4, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого станом на 13 липня 2016 року утворилася заборгованість.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог, передбачених ст. ст. 546, 572, 575, 585, 589 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконана боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення. У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З урахуванням положень ст. ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу за рішенням суду, шляхом проведення прилюдних торгів, в якому повинно бути визначена початкова ціна продажу.
За встановлених обставин права Банка щодо повернення кредиту є порушеними.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».
Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Разом з тим, як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, у реєстрі відсутня будь-яка інформація про наявність у відповідача права власності на предмет позову, а саме на мансарду квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
3а рішенням суду звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається за правилами ст.39 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі складові, що підлягають сплаті іпотеко держателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотеко держателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеку»; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають застосуванню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Як вбачається з наведеної норми права, необхідною та обов'язковою умовою змісту резолютивної частини судового рішення у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є зазначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Згідно правової позиції ВСУ, викладеної у великій кількості Постанов ВСУ з цього питання, відсутність у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації є однозначною та безумовною підставою для скасування цього судового рішення у зв'язку з його незаконністю.
В той же час, у позовній заяві позивач АТ «Про ОСОБА_2» просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою вартістю, що буде встановлено на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Такий спосіб реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів суперечить правилам ст.39 Закону України «Про іпотеку», та правовій позиції ВСУ з питання обов'язкового зазначення в резолютивній частині судового рішення початкової ціни предмета іпотеки тля його подальшої реалізації.
Відповідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до зазначеної норми процесуального права, суд при ухваленні судового рішення не має повноважень на самостійну зміну позовних вимог та самостійну оцінку іпотечного майна для визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України до застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 ЦПК України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Відповідно до зазначеної норми процесуального права, суд може задовольнити позовну вимогу АТ «Про ОСОБА_2» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою вартістю, що буде встановлено на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, лише у випадку, якщо в судовому рішенні обґрунтує підстави порушення ним ст.39 Закону України «Про іпотеку» та ігнорування правової позиції ВСУ.
У позові, позивач просить суд визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування мансардою квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до зазначеної норми процесуального права, позов АТ «Про ОСОБА_2» підлягає задоволенню в цій частині лише у випадку порушення прав позивача. В той же час, матеріали цивільної справи не містять будь-яких даних, що відповідач ОСОБА_1 на даний час має будь-яке право користування мансардою квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Окрім того, такий спосіб порушеного права, якщо таке право порушено, не підлягає захисту за правилами ст.39 Закону України «Про іпотеку»
Окрім того, позовна вимога про позбавлення права користування мансардою квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є фактично вимогою про виселення відповідача з цього приміщення, т.я. мансарда квартири є жилим приміщенням відповідно до вимог ЦК України.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового регулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком і зселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього майна, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.
При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Відповідач ОСОБА_1 іншого житла ніж квартира АДРЕСА_5 не має. Ця квартира належить батьку відповідача, та він в ній зареєстрований та постійно проживає. В той же час, звертаючись до суду з вимогою про позбавлення відповідача права користування мансардою квартири, загальна площа якої становить 230,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Одеса, провулок Дунаєва, буд 3-А, 53.37, позивач іншого постійного житла йому не надає.
Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "Прокредит Банк".
На підставі викладеного та керуючись: 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354, ЦПК України; суд, -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки й визнання особи такою, що втратила право користування - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.15.5 Розділу XII Перехідні положення ЦПК України).
Суддя: А. Ю. Бойчук