Іменем України
20 грудня 2018 року
Київ
справа №826/1503/14
адміністративне провадження №К/9901/9863/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/1503/14
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»
до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України
про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Прокуратури м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва (у складі колегії суддів Федорчука А.Б., Амельохіна В.В., Смолія І.В. від 19 лютого 2014 року) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року (у складі колегії суддів Мацедонської В.Е., Лічевецького І.О., Мельничука В.П.),
Короткий зміст позовних вимог
Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі також - позивач або ПАТ «Укргазвидобування») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі також - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати пункт 3 резолютивної частини протоколу № 515 ПНБ-СГ від 25 грудня 2013 року Аукціонного комітету з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля, а саме: « 3. ПАТ «Укргазвидобування» привести у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2011 року № 1064 пропозиції на реалізацію на аукціоні №171-1 обсягів вуглеводневого скрапленого газу марки ПБА виробництва листопада-грудня 2013 року, надані листом від 09 грудня 2013 року № 11/2-384.»;
визнати протиправними дії Аукціонного комітету з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля по відхиленню пропозиції Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування», направленої листом від 09 грудня 2013 року № 11/2-384;
зобов'язати Аукціонний комітет з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля прийняти рішення, оформлене протоколом, яким прийняти пропозицію Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» на реалізацію на аукціоні обсягів вуглеводневого скрапленого газу марки ПБА виробництва листопада-грудня 2013 року, надану листом від 09 грудня 2013 року № 11/2-384, та провести аукціон з реалізації скрапленого газу Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» марки ПБА виробництва листопада-грудня 2013 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року в задоволенні позову ПАТ «Укргазвидобування» відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник прокурора м. Києва, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову суду першої інстанції змінити шляхом виключення з мотивувальної частини рішення висновки, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України».
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва задоволено, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року змінено в частині мотивування шляхом виключення висновків, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України», в решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року залишено без змін.
За наслідками касаційного оскарження ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 листопада 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року - без змін.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що акції ПАТ «Укргазвидобування» не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України», позивач не є господарським товариством, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) якого знаходиться у статутному капіталі інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, ПАТ «Укргазвидобування» не є дочірнім підприємством НАК «Нафтогаз України», а тому норми статті 41 Закону України «Про нафту і газ» та Порядку організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2011 року №1064 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), щодо обов'язкового продажу нафти, газового конденсату та скрапленого газу виключно на біржових аукціонах в порядку, передбаченому цими актами, не розповсюджуються на позивача, а тому оскаржуване рішення, оформлене протоколом № 515 ПНБ-СГ від 25 грудня 2013 року (пункт 3 резолютивної частини), та дії Аукціонного комітету щодо прийняття цього протоколу не порушують прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, Прокуратура міста Києва звернулася із касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 826/1503/14 шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновки, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України», скасувавши ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року.
Касаційна скарга подана 17 лютого 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/1503/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/1503/14 та призначив її до розгляду ухвалою від 19 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 20 грудня 2018 року.
Прокуратура м. Києва подала клопотання про участь у касаційному розгляді адміністративної справи у судовому засіданні її представника. В задоволені зазначеного клопотання було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що 25 грудня 2013 року Аукціонним комітетом з продажу нафти, газового конденсату, скрапленого газу та вугілля відповідно до статті 41 Закону України «Про нафту і газ» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2011 року № 1064 прийнято рішення, оформлене протоколом № 515 ПНБ-СГ, пунктом 3 якого вирішено рекомендувати ПАТ «Укргазвидобування» привести у відповідність до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2011 року № 1064 пропозиції на реалізацію на аукціоні №171-1 обсягів вуглеводневого скрапленого газу марки ПБА виробництва листопада-грудня 2013 року, надані листом від 09 грудня 2013 року № 11/2-384.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що акції ПАТ «Укргазвидобування» не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України», а відтак позивач не є господарським товариством, 50% та більше акцій (часток, паїв) якого знаходиться у статутному капіталі інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а отже норми статті 41 Закону України «Про нафту і газ» та постанова Кабінету Міністрів України № 1064 від 03 жовтня 2011 року не розповсюджуються на позивача; оскаржуваний протокол № 515 ПНБ-СГ від 25 грудня 2013 року, який був прийнятий на виконання вищезазначених норм чинного законодавства України, та дії Аукціонного комітету щодо прийняття цього протоколу, не порушують прав позивача, тобто відсутнє право, яке підлягає захисту, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
В обґрунтування касаційної скарги Прокуратура м. Києва посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 24 липня 1998 року № 1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу», за якою створено дочірні компанії, зокрема, з видобування природного газу - компанію «Укргазвидобування», яку згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 360-р «Про реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України» реорганізовано Дочірню компанію «Укргазвидобування» шляхом перетворення в ПАТ «Укргазвидобування» та відповідно до пункту 3 указаного розпорядження управління корпоративними правами стосовно ПАТ «Укргазвидобування» здійснює НАК «Нафтогаз України» за погодженням з Міністерством енергетики та вугільної промисловості України відповідно до законодавства.
Прокуратура м. Києва посилається також, на невірне застосування судами положень статей 1, 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 360-р «Про реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України», згідно з яким реорганізовано Дочірню компанію «Укргазвидобування» шляхом перетворення в ПАТ «Укргазвидобування», Указу Президента України від 25 лютого 1998 року № 151 «Про реформування нафтогазового комплексу України», постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 747 «Про утворення НАК «Нафтогаз України», постанови Кабінету Міністрів України від 24 липня 1998 року № 1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу», пункту 12 Статуту НАК «Нафтогаз України», пунктів 1.5, 4.1 Статуту «Укргазвидобування», у зв'язку із чим суди дійшли помилкових висновків про відсутність у ПАТ «Укргазвидобування» корпоративних прав держави.
Відповідачем по справі було надано суду письмові пояснення від 13 березня 2016 року з приводу касаційної скарги Прокуратури м. Києва, в яких він просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року та змінити постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року у справі № 826/1503/14 шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду висновки, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України».
Відповідач в поясненнях зазначає, що в результаті невірного застосування норм матеріального та процесуального права Окружний адміністративний суд м. Києва, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову ПАТ «Укргазвидобування», невірно зазначив мотиви прийняття такого рішення.
Позивачем заперечень чи відзиву на касаційну скаргу Прокуратури м. Києва не подано, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для касаційного перегляду справи.
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року відповідають, а мотиви касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
У касаційні скарзі скаржник просить суд скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, якою апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року - без змін, з метою виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновку, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Згідно із рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії було відмовлено повністю.
Cкаржник в цілому погоджується із застосуванням норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції, єдиною вимогою скаржника є зміна рішення суду першої інстанції шляхом виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції висновку, що у ПАТ «Укргазвидобування» відсутні корпоративні права держави, а акції товариства не перебувають у статутному капіталі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».
Таку вимогу скаржник обґрунтовує з посиланням на положення, зокрема, Закону України «Про управління об'єктами державної власності», Указу Президента України «Про реформування нафтогазового комплексу України» від 25 лютого 1998 року № 151, Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення НАК «Нафтогаз України» від 25 травня 1998 року № 747, Постанови Кабінету Міністрів України «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу» від 24 липня 1998 року № 1173, Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України» від 13 червня 2012 року № 360-р, Статуту НАК «Нафтогаз України», Статуту ПАТ «Укргазвидобування».
Також, скаржник просить суд касаційної інстанції встановити факт того, що судами помилково не враховано, що беручи до уваги те, що 100% акцій НАК «Нафтогаз України» належать державі, та вказана Компанія, у свою чергу, є єдиним акціонером ПАТ «Укргазвидобування», то вказане товариство є господарським товариством, 50 відсотків і більше акцій якого належать до статутного капіталу іншого господарського товариства, акціонером якого є держава, що володіє в ньому контрольним пакетом акцій. Також, помилковими є висновки судів, що акції ПАТ «Укргазвидобування» не передавалися та не знаходяться у статутному капіталі НАК «Нафтогаз України», оскільки відповідно до акта прийому передачі цінних паперів від 28 лютого 2013 року між ПАТ «Укргазвидобування» та НАК «Нафтогаз України» товариство як емітент перерахувало на рахунок в цінних паперах Компанії як акціонера № 300166-UA40050129 цінні папери, вказані в пункті 3 даного акта.
Здійснюючи перегляд справи в касаційному порядку Верховний Суд виходить з імперативних приписів частини третьої статті 3 КАС України, згідно з якими провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При постановленні рішень, суди попередніх інстанцій встановили відсутність порушень в діях суб'єкта владних повноважень, а саме Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, у формі протоколу № 515 ПНБ-СГ від 25 грудня 2013 року, що не оспорюється скаржником у касаційній скарзі.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, тоді, як відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України є завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, згідно з частиною першою статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3).
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур, в системі судів загальної юрисдикції (частина перша статті 3) діють спеціалізовані суди (частини друга, третя статті 17, стаття 18), до яких належать господарські, адміністративні суди (частини друга, третя статті 21, частина третя статті 26, частина друга статті 31). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожного на ефективний судовий захист.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій, в частині розгляду публічно-правового спору між Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, винесені з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а тому, в задоволенні касаційної скарги, яка зводиться виключно до вимоги встановлення юридичних фактів пов'язаних з корпоративними відносинами між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укргазвидобування», слід відмовити.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню чи зміні, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Прокуратури м. Києва залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко