Іменем України
21 грудня 2018 року
Київ
справа №803/1252/17
адміністративне провадження №К/9901/50685/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанови Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Ковальчука В.Д. від 10 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З., Сапіги В.П. від 18 квітня 2018 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Волинській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,
У вересні 2017 року Головне управління ДФС у Волинській області (далі - позивач/ГУ ДФС) звернулося з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач/ФОП) про стягнення податкового боргу в розмірі 246833,12 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, позов задоволено повністю.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги до ФОП, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість та зі сплати мита на товари, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 20 березня 2017 року №0001271304 та №0001281304, є узгодженою та набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. При цьому суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи ОСОБА_2 про безпідставність позовних вимог з огляду на їх звернення до ФОП, яка не має відповідати за пред'явленим позовом, зазначив, що спосіб стягнення податкового боргу (грошового зобов'язання) з фізичної особи та ФОП є однаковим, а тому статус боржника (фізична особа чи ФОП), у даному випадку, жодним чином не впливає на розмір та спосіб визначення грошового зобов'язання, що відображене у податкових повідомленнях - рішеннях, якими визначено суму грошових зобов'язань, стягнення яких є предметом розгляду цієї справи.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У доводах касаційної скарги зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, прийняття рішень без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Вважає помилковими висновки судів про наявність підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкового боргу, оскільки спірні правовідносини виникли не за участю ОСОБА_2 як ФОП, а з фізичною особою - ОСОБА_2, якій ГУ ДФС було визначено грошові зобов'язання у відповідних податкових повідомленнях - рішеннях. В доповненнях до касаційної скарги також посилається на те, що податкові повідомлення - рішення від 20 березня 2017 року №0001271304 та №0001281304, якими визначено суму грошових зобов'язань, що просить стягнути позивач, не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи її безпідставною, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
ГУ ДФС прийнято податкові повідомлення-рішення від 20 березня 2017 року: №0001271304, яким ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 134776,19 грн., у тому числі за основним платежем - 107820,95 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 26955,24 грн.; №0001281304, яким ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання по миту на товари у розмірі 61261,90 грн., у тому числі за основним платежем - 49009,52 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12252,38 грн.
На підставі пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України (далі - ПК України) ОСОБА_2 нараховано також пеню у сумі 50795,03 грн.
04 квітня 2017 року позивачем виставлено податкову вимогу №203-17 на суму боргу у розмірі 246833,12 грн.
В подальшому ОСОБА_2 оскаржено податкові повідомлення-рішення від 20 березня 2017 року №0001271304 та №0001281304 в судовому порядку. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі №803/1330/17, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
За наведених підстав та у зв'язку із несплатою грошових зобов'язань по податку на додану вартість, миту на товари та пені у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом до ОСОБА_2 як ФОП про їх стягнення в судовому порядку.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Положеннями пункту 58.3 статті 58 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Згідно пунктів 42.1 та 42.2 статті 42 ПК України податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу. Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).
За правилами пункту 87.11 статті 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
У зв'язку із наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення спору судом першої інстанції; далі - КАС України) встановлено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 11 Кодексу).
Статтею 50 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
У відповідності до частин першої, третьої статті 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулися не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного відповідача належним відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.
Зі змісту наведених положень процесуального законодавства вбачається, що належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.
Тобто у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.
Звертаючись до суду з позовом та визначаючи ФОП ОСОБА_2 як відповідача у справі, ГУ ДФС на обґрунтування своїх вимог послалося на те, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на додану вартість в сумі 169697,77 грн. та зі сплати мита на товари в сумі 77135,35 грн., яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом у податкових повідомлення-рішеннях від 20 березня 2017 року №0001271304 та №0001281304, а також пені.
Натомість, як встановлено в ході судового розгляду та підтверджено матеріалами справи, зокрема постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі №803/1330/17, податковими повідомленнями-рішеннями від 20 березня 2017 року №0001271304 та №0001281304, прийнятими ГУ ДФС, було збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та по миту на товари фізичній особі ОСОБА_2 за порушення цим громадянином частини другої пункту 2 статті 191, пункту 2 та 3 статті 193 Митного кодексу України (несплату митних платежів), а також пункту 190.1 статті 190 ПК України (несплату податку на додану вартість за товари, які ввозяться на митну територію України). Податкова вимога від 04 квітня 2017 року №203-17 також виставлена ОСОБА_2
Таким чином, фактично спірні правовідносини виникли не за участю ОСОБА_2 як ФОП, а з фізичною особою (громадянином) у зв'язку із виявленим порушенням митного та податкового законодавства при ввезенні цією особою товарів на митну територію України.
Як наслідок, у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій перевіряли дотримання відповідачем порядку направлення податкових документів, з якими норми ПК України пов'язують виникнення у контролюючого органу права на стягнення податкового боргу й звернення до суду з відповідним позовом, саме ФОП, а не фізичній особі - ОСОБА_2, яка повинна нести відповідальність за несплату податку.
В обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, Верховний Суд вважає, що ФОП ОСОБА_2 не є належним відповідачем за даним позовом, а отже при постановленні оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що заявлені позовні вимоги можуть бути задоволеними.
Частиною 1 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частин першої, другої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанови Волинського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року скасувати і прийняти нове рішення.
В задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Волинській області відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду